WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Архетипна критика "Книги шкіців" Вашингтона Ірвінга - Реферат

Архетипна критика "Книги шкіців" Вашингтона Ірвінга - Реферат

Through livelong June

To an admiring bog.

Емілі Дікінсон, як і В. Ірвінг, романтично негуючи будь-який „усталений" соціально-професійний статус людини як „оштучнення" особи, епатажно обстоювала „ніщо", одне або пару. Однак за романтичним протестом тут виявляється, мимо волі авторів, відмова чи боязнь індивідуації. Звісно, остання найгостріше виявилася у Е. Дікінсон, яка провела своє життя, не виходячи з батьківського дому. Проте вона ж створила чудо-поезії, опубліковані після її смерті, отже, зреалізувала себе духовно, зазнала все-таки унікальної індивідуації. В. Ірвінг згодом став видатним письмовцем, дипломатом, хоча героїв на кшталт Ріпа в його творах більше не з'являлося. У „Книзі шкіців" і в подальших працях письменника на повний зріст постають „великі особи", які з пієтетом змалював Ірвінг. Це також засвідчує дію архетипу індивідуації, що виявляється сповна в американському культі успіху. Страждання ж „видатної особи" в полоні, тобто насильницьке стримування індивідуації, художник малює в найтрагічніших, вражаючих тонах.

Подивімося тепер на текст В. Ірвінга в світлі Фрейзерівської антропології. Увагу відразу привертає вітальня Брейсбрідж Голлу, що зроблена з дубового дерева, так само дубова й підлога, яка, правда, прикрита килимом, дубові й громіздкі „старі" меблі – все це, воленс-ноленс, акцентує роль дуба в побуті англійця. Те, що дуб був (і, почасти, є надалі) священним деревом для європейця, сьогодні навряд чи хто стане заперечувати. Дж. Фрейзер так пояснює сакралізацію саме цього дерева: у найдавніші, „арійські" часи, коли Європа була вкрита густими лісами, наші пращури найбільше благ „видобували" з дубового дерева – головно, вогонь. За логікою симпатичної магії, вважали, що вогонь, зроджений тертям, підтримує й посилює сонце в небі. Тобто дуб уявлявся сонцепродукуючим джерелом. Однак пізніше віра наших „грубих предків" змінюється: не дуб, а Сонце тепер мислиться першобогом вогню, яке блискавицею запалює (розколює) дуба, передаючи йому божу енергію. Причому фахівці довели, що найчастіше блискавиця вражає саме дуба (причини цього остаточно не встановлені), що в уяві давньої людини й привело до сакралізації дуба як Небесного (Божого) дерева. Відомо, що за ушкодження дуба в давнину дуже жорстоко карали (смертю), а самому дереву – особливо такому, що зазнало удару блискавиці – доземно вклонялися [11, р. 662]. Дубошанування передалося й наступним генераціям європейців.

У В. Ірвінга шляхетний і розважливий хазяїн Брейсбрідж Голлу щиросердно кохається в давніх звичаях, ритуалах, переказах, легендах. Тож не дивує і його вибір дубового дерева як головного матеріалу для оздоблення інтер'єру власної домівки, адже це, як вважали здавна, є гарантією сімейного добробуту, здоров'я, довголіття і, водночас, пересторогою супроти пожеж, нечисті, лиха. Дубова ж долівка, прикрита килимом, легкоіронічно вказує і на модерний вплив, що „прокрався" навіть у Брейсбрідж Голл. Хоча, з іншого боку, це може означати напрочуд бережливе ставлення сім'ї до витвору з дуба.

Чимало сторінок „Книги шкіців" присвячено поетичним описам, де центром є різдвяне „святкове поліно" („Yule clog"). Сам автор залюбки деталізує: „святкове поліно" – великий кусень дерева або й цілий корінь, який урочисто заносили до хати на святвечір, клали в камін і запалювали від залишків торішнього „святкового поліна". Допоки воно горіло, відбувалися пишні святкування – багато пили й їли, співали, переповідали легенди тощо. Часом це дійство супроводжувалося великими різдвяними свічками, хоча в бідніших оселях притримувалися лише ритуалу спалення „святкового поліна". Останнє мало горіти всю ніч, коли ж воно згасало раніше, то це вважали за поганий знак. Так само, коли під час Різдвяного ритуалу до хати заходив косоокий або босоногий чоловік, це віщувало біду. Залишки „святкового поліна" зберігалися до наступного року [5, с. 198].

Дж. Фрейзер поглиблює цю картину: передовсім зазначений ритуал – не християнський, а прадавньоязичницький; його здавна справляли в час зимового сонцестояння, а християни пізніше підлаштували його до Різдва Христового. Що ж до змісту ритуалу „святкового поліна", то сучасні вчені мають різні погляди: за солярною теорією, це свято – сонячні чари або магічна церемонія, покликана, за принципом імітативної магії, забезпечити потрібний запас сонячного світла та енергії для людей, тварин і рослин через влаштування вогнища, яке наслідує джерело світла в небі. Не випадково, що на „роль" „святкового поліна" найчастіше обирали дубове дерево – „Небесне дерево". З іншого боку, навпаки, заперечувався будь-який зв'язок цього ритуалу із Сонцем. Натомість утверджували думку, що вогонь „святкового поліна" – очищувальний; він спалює, знешкоджує всяку лиховісну дію – таку, що йде від монстрів, демонів, відьом і таку, що виступає в безособовій формі, скажімо, невидима зараза, яка самопоширюється повітрям. Дж. Фрейзер переконливо розкрив глибоку сув'язь поміж солярним та очищувальним поглядами на ритуал „святкового поліна" [5, с. 599-607].

Отже, поетично-ритуальний образ у „Книзі шкіців" набуває океанічної глибини, яка зачаровує читача. Тим майстерно продовжуються традиції німецького (гейдельберзького) та англійського романтизму (лейкісти), торується шлях, що ним невдовзі підуть чимало американських романтиків – Готорн, Мелвіл, Лонгфело, а потім і Твен, Гарленд, Кесер тощо.

Подібний „бездонний" ефект створюють і ритуальні образи „кабанячої голови" та красеня-павича в Ірвінгових оповідках про Брейсбрідж Голл. Звісно, антропологічний вимір тут інший, бо, за Фрейзером, сакралізація певних тварин і птахів закорінена врешті-решт у прадавні вірування про те, що людина може „сховати" або „віддати на збереження" свою душу іншій істоті. Тоді людина стає просто незборимою. Душу ж, ясна річ, „віддавали на схованку" найсильнішій або найдовговічнішій тварині, птахові, дереву чи, навпаки, найменшій, малопримітній істоті. Від стану останньої сповна залежала доля людини, сім'ї, роду, племені тощо. Тому „берегиню душі" всіляко сакралізували: її не дозволялося вбивати, її шанували, ритуалізували, оспівували... або, навпаки, вживали в їжу як магічний засіб, що надасть людині „духу" тієї могутньої, благородної, хитрої і т.д. тварини, що її з'їли [5, с. 463-498].

Зваживши на таку думку, легко уявити собі всю глибочінь сакралізації різдвяної „кабанячої голови", хоча пишнохвостий павич у кліматичних умовах Великої Британії спершу насторожує. Та В. Ірвінг вустами місцевого знавця з любов'ю висвітлює шляхетний статус птаха-красеня в Англії, подвійну форму його сакралізації – бережну культивацію, замилування, але подекуди й вживання в їжу на Різдво.

У зазначених образах палітра художника виграє багатющим різнобарв'ям: тут і кумедний штрих, і гротесковий; високоідеальний та натуралістичний; розкішно-евокативний і весело-жартівливий. Словом, романтизм В. Ірвінга в цих і подібних сценах розкуто-багатогранний, земний і містичний, що то заворожує, то смішить, а то й глибоко розчулює. І в цьому його неповторність та самобутність.

Архетипна критика „Книги шкіців" дає підстави, як мінімум, констатувати в тексті різної сили сакралізацію архетипів самості, гори-скелі, води, а також індивідуації. Фрейзерівський модус сприяє глибшому розкриттю таких ритуальних образів, як священний дуб, „святкове поліно", різдвяна „кабаняча голова" та „шляхетний павич". Отже, архетипний підхід оригінально висвітлює художній доробок В. Ірвінга, відкриваючи нові інтерпретаційні перспективи.

Література

  1. Башляр Г. Земля и грезы о покое. – Москва, 2001.

  2. Словник античної міфології. – Київ, 1989.

  3. Фрай Н. Анатомия критики. Очерк первуй // 3арубежная эстетика и теория литературы XIX - XX вв. Трактаты, статьи, эссе. – Москва,1987.

  4. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів // Антологія світової літературно-критичної думки XX сторіччя. – Львів, 1996.

  5. Фрэзер Дж. Золотая ветвь. – Москва,1984.

  6. Юнг К.Г. Душа и земля // Юнг К.Г. Проблемы души нашего времени. – Москва, 1996.

  7. Юнг К.Г. О природе Психе. – Москва, 2002.

  8. Аbrams М.Н. А Glossary of Literary Terms. – N.Y., 1985.

  9. Brunel Р. Тhе "Beyond" and the "Within": the place and Functions of Myths in Symbolist Literature // The Symbolist movement in the Literatures of European Languages. – Budapest, 1984.

  10. Starobinski Jean. Trois Fureurs. – Раris, 1974.

  11. Washington Irving. The Sketch Book. – N. Y., 1982.

Loading...

 
 

Цікаве