WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Архетипна критика "Книги шкіців" Вашингтона Ірвінга - Реферат

Архетипна критика "Книги шкіців" Вашингтона Ірвінга - Реферат

Додамо – цей архетип проступає й формує композицію деяких Ірвінгових творів. Так „Ріп Ван Вінкль" має чітку рамкову структуру: починається оповідання з живописного малюнку Катскільських гір і закінчується тим самим із домішкою щемливого чуття-мрії хоча б на мить, по-ріпівськи долучитися до „горішнього". Назагал, рамка-кільце тут вельми збігається із юнгіанською мандалою, на кшталт „ятри", яка „допомагає сконцентруватися завдяки звуженню фізичного кола зору і обмеженню його центром" [7, с. 98]. Саме так кільцева („гориста") рамка обмежує мікросвіт оповідання Ірвінга, а незабутня постать Ріпа та його „пригода" різко оцентровують оповідь, надають їй досконалої цілісності. Така структура, як і мандала в Юнга, сигналізує дію Selbst (архетипу самості).

Водночас сюжет „Ріп Ван Вінкля" засвідчує подвійну хрестоподібну основу. Загалом, художній твір як такий, – принципово хрестоподібний: „стан світу" – „конфлікт" – „нова гармонія" (Геґель). Втім, панлогічний Геґель природно не помітив тут хрестоподібності, а все звів до логічної формули „образ – антиобраз – нова гармонія". Останнє, до речі, менш адекватне художньому творові, аніж Гераклітова модель: „щось самороздвоюється і знову сходиться в єдине". Тобто маємо фігуру хреста, який в оповіданні В. Ірвінга подвоюється: спершу спостерігаємо стан патріархального селища – конфлікт Ріпа з дружиною – втечу Ріпа в гори і сон-забуття; по-друге, бачимо пробудження Ріпа – його колізію із новим селищем – нову гармонію.

Хрест, за Юнгом, сповна символізує архетип самості-цілості, бо означує собою чотири сторони світу, а також єднання земного та небесного через жертву Христа. Відтак подвійна хрестоподібність сюжету „Ріпа", як і мандала-рамка, сигналізують вияв у творі архетипу самості, з яким щільно пов'язаний архетип гори, скелі.

Г. Башляр, розглядаючи останній як своєрідне відгалуження архетипу землі, розрізняє в архаїці гори-скелі антитетичні значення: вищість, небесність, але й байдужу матеріальність, стерильність; міць, незборимість, однак і підлеглість Часові; високу фантазію, мрію, проте й приземлену черствість, незворушність... У В. Ірвінга Катскільські гори символізують передовсім містичну вищість, де мешкають „духи", „привиди", які й скеровують життя „внизу". Водночас після Ріпової пригоди гори набувають і „райської" конотації, бо в годину скрути чимало людей мріють про втечу „нагору" і солодкий сон-гармонію подалі від земної юдолі. Тож архетип гори в „Ріп Ван Вінілі" виявляється у своїй первозданній іпостасі – як одвічна інтенція земної людини долучитися до Неба. На цю диспозицію певною мірою накладаються й християнська та язичницька конкретики, про що ми вели мову раніше.

Дещо фантастичніше й різноманітніше виявляється архетип гори в „Жениху-привиді". Тут старовинний замок барона Ландшорта розташовано високо в горах, де в'ють собі гнізда орли, і все довкола перебуває в романтичному флері. Але після соковитого „небесного" штриха художник змінює фарбу: інтенцією барона, як виявляється, було різко підсилити свою аристократичну вищість над простолюдом, що мешкав „унизу", поза тим він мав на меті протиставити свою високість і більш прагматичним, „сучасним" аристократам, які „переселилися" з гір у лощини. Останнє зродило ворожнечу поміж „їхніми високостями", що знекровлювала барона. Так архетип гори в цьому творі актуалізується і в марковано соціальній царині, і в міжфеодальній колізії, що перевертає все з ніг на голову: барон живе „вище" від усіх, але рід його занепадає і матеріально він „нижче" за інших, хоча, як компенсацію, Доля дарує йому чарівну доньку – першу красуню в Німеччині. Додамо ще одну „горішню" конотацію: високо в горах, де все надприродне, люди особливо переймаються містикою, вірять у чудасії, привиди, духів тощо. Відтак архетип гори виявляється ще й своєю фантастичною іпостассю, яка, звичайно, густо забарвлена національною німецькою своєрідністю.

Особливістю „Книги шкіців" є те, що в ній архетип гори-скелі часто сусідить із архетипом води. Зрештою, це й не дивно, бо обидва репрезентують першостихії – земну й водну, – без яких не обходиться жодний „світ". Про архетип води сьогодні дуже багато написано (Юнг, Башляр, Еліаде, Рішар, Фрай...), висвітлено його посутньо амбівалентну природу, що й спонукає нас відразу перейти до аналізу цієї архаїки в тексті В. Ірвінга.

Відкривається „Книга шкіців" розкішною полісемантикою Океану. Спершу він уявляється героєві-нараторові „порожньою сторінкою існування", тотальною „порожнечею" („vacancy"), але згодом мрійник-мандрівник помічає й милуватися „спокійною груддю літнього моря", „золотими хмарами над горизонтом" – цими казково-прегарними стихіями. Нарешті Крейон розрізняє повнокровне життя під водою, чудернацький невідомий світ, заселений всілякою живністю. У такий спосіб, можливо й мимо волі автора, охудожнюється одна з найдавніших космогоній: вода-порожнеча, з якої народжуються небо, космос, живий світ [2, с. 152]. Обабіч цього, вода, океан (як і гори!) спричинюють у людини, яка мріє, високий лет фантазії, прегарні романтичні візії, а людина творча – образ та подоба Творця – приборкує Океан, перетворює його із стихії, що ділить континенти, у стихію, що поєднує розрізнене людство. Отже, маємо водночас „воду" як всепродукуючу першостихію або, за спонтаністською версією, первозданність, з якої все постає, і „воду" – провокатора мрій та видінь, так само „воду", що завдяки людині служить людству.

Аж ось В. Ірвінг різко змінює імпресію: його герой бачить в океані залишки корабля, невдовзі розпочинається шторм, і Крейона охоплює жах, йому ввижається смерть; утім, невдовзі буря стихає, встановлюється штиль, довкола запановує сонячна благодать. Утім урельєфнюються два протилежні аспекти архетипу води – деструктивний і життєствердний. Як свідчить історія літератури, саме ця антитетика архетипу води найчастіше виявляється в художніх творах і міфах, набуваючи найрізноманітніших форм: потопи, смерчі, тайфуни, „чорна", „тяжка" вода і, з іншого боку, свята вода, очищення у воді, відродження й огарнення водою тощо.

Проте В. Ірвінг потужно підключає ще й „чоловічий" аспект „води" – „гарячу воду", тобто міцні напої. Сугестії тут різні: молодецька вольниця, епатаж вільної, поетичної натури (Шекспір); гостинність, добродушність, але й хвальковитість („Жених-привид"); засіб „звільнення" від надокучливого земного життя, однак і „слабкість" порівняно з героями-першопрохідниками („Ріп Ван Вінкль"); ритуально-різдвяне смакування Уосселу („Різдвяна вечеря"). Все це відбиває діонісійські та епікурейські первні Ірвінгової вдачі, які одночасно сигналізують дію архетипу води.

Останній в „Ріп Ван Вінілі" підводить нас до архетипу індивідуації. За К. Юнгом, людина, як і будь-що суще, має свою мету, глибокий інстинкт до самореалізації, до еволюції у краще, вище, цінніше. Цей архетипний потяг – індивідуацію – особливо гостро усвідомлює та матеріалізує людина в зрілому віці. Проте така самореалізація, природно, пов'язана із чималою напругою, стражданнями, перемогами й невдачами тощо. Однак індивідуація – незбориме бажання стати кращим – незупинна, часто вона „задовольняє" наш Selbst (архетип самості), а подекуди, навпаки, пригнічує його.

У „Ріп Ван Вінклі" явлений унікальний випадок „боязні індивідуації". Адже Ріп ладен жити як завгодно, аби не „стати кимось", аби не набути професії й не зреалізувати себе фахово. Такий стан персонажа віддзеркалював острах самого Вашингтона Ірвінга перед новим життям літератора-професіонала – особи, що в Сполучених Штатах не викликала на той час великої шани в людей. Боязнь індивідуації гостро актуалізувалася в автора, що й відбилося в його класичному героєві.

Цікаво, що американська література XIX сторіччя знала ще одне екстремальне заперечення індивідуації:

I'm nobody, who are you?

Are you nobody too?

Then there's a pair of us

Don't tell, or they will banish us, you know.

How dreary to be somebody,

How awful like a frog

To tell your name

Loading...

 
 

Цікаве