WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Часопросторова міфологема кола в романістиці Емми Андієвської - Реферат

Часопросторова міфологема кола в романістиці Емми Андієвської - Реферат

Реферат на тему:

Часопросторова міфологема кола в романістиці Емми Андієвської

Сучасне українське літературознавство вимагає нових продуктивних підходів, які б, зокрема, дали змогу виявити глибинні зв'язки художнього тексту з міфологією (використання міфологічних мотивів, традиційних образів, архетипів, певних матричних сюжетів тощо). Чимало українських дослідників, використовуючи досвід попередників: міфологів М. Еліаде, О. Лосєва, Я. Голосовкера; літературознавців М. Потебні, Є. Мелетинського, Н. Фрая, Е. Кассірера, В. Топорова, К. Леві-Строса, культуролога К. Г. Юнга та ін. застосували подібну методологію щодо української літератури, в такий спосіб долучаючи її до європейської наукової традиції. У 80-х роках в українському літературатурознавстві по суті закладено основи нової рецептивної практики із широкими можливостями інтерпретації художніх творів головно завдяки застосуванню міфологічного підходу. У дослідженнях Г. Грабовича, Л. Плюща, О. Забужко, Т. Мейзерської, Н. Слухай-Молотаєвої, Я. Поліщука, Є. Нахліка, О. Нахлік, Р. Піхманця, І. Зварича, О. Буряк, О. Кривчикової, О. Гожика та ін. розгорнуто міфологічний дискурс. Аналізуючи під таким кутом зору твори Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Стефаника, Б.- І. Антонича, М. Хвильового, Є. Маланюка, І. Калинця, В. Винниченка, П. Тичини, кожен із дослідників обирає окремі аспекти міфологічного підходу. Наприклад, Г. Грабович, праця якого "Шевченко як міфотворець. Семантика символів у творчості поета" (1991) (перше видання в англомовному варіанті (1982)), послужила безсумнівним поштовхом до серйозного застосування такого дискурсу, використовує засади постструктуралізму (спроба анатомізувати психічне єство поета, проникнути в глибини його позасвідомого "я", розмежувати впливи субординації чоловічого та жіночого первнів на відповідне структурування і превалювання певних образів тощо). Г. Грабович найактивніше послуговується структурною антропологією К. Леві-Строса, у якій міф подано насамперед як структурну цілісність, означену наративною багатолінійністю. Дослідник уживає поняття міф переважно в його полісемантичній варіативності. У 1986 р. побачила світ монографія Л. Плюща "Екзод Тараса Шевченка: Навколо "Москалевої криниці"", що започаткувала новий етап досліджень у шевченкознавстві.

У монографії Т. Мейзерської "Проблеми індивідуальної міфології: міфотворчість Шевченка" (1997) та в авторефераті кандидатської дисертації О. Буряк "Міфологізм художнього мислення Богдана-Ігоря Антонича та Ігоря Калинця" (2001) зроблено спробу пояснити і проаналізувати явище індивідуального авторського міфу. У першому випадку поняттєвою базою цього феномену є семіотичний аналіз художнього тексту, запропонований Р. Бартом [6, с. 15-16], у другому – теорія міфу О. Лосєва, за якою міф адекватний символу, а процес міфотворення тотожний розбудові автором певної символічної картини світу [3, с. 2]. Про індивідуальний авторський міф веде мову й О. Забужко в монографії "Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу" (1997), висновуючи думку про "національно-консолідуючий міф" поета [4, c. 5-43]. Цікаве бачення індивідуального міфу України в творчості Є Маланюка пропонують літературознавці Є. Нахлік та О. Нахлік у статті "Поет-державник і міфотворець. Дослідники наводять п'ять складників Маланюкового міфу: "блакитний міт" державотворення", "міфологема Бога, який покинув Україну", "міфологема вінчання "поета і воїна" з новоявленою Батьківщиною", "міфологема Батьківщини як Антимарії", "Міфологема Степової України" [7, с. 30-37].

У руслі етнопсихології, слов'янської міфології інтерпретує творчість Т. Шевченка Н. Слухай (Молотаєва). У монографії "Художественный образ в зеркале мифа этноса: М. Лермонтов, Т. Шевченко" (1995) дослідниця, використовуючи ритуально-міфологічний підхід, розглядає Шевченків текст як окрему даність, міфологічна структура й логіка якої випрозорюється саме в художньому аналізі етноміфологічної природи його творів. На особливостях міфологічного мислення В. Стефаника, актуалізації низки етноміфологем у його новелах акцентує увагу Р. Піхманець у статті "Природа художніх символів Василя Стефаника" [8, с. 61-106]. Від джерел слов'янської міфології відштовхується й М. Ласло-Куцюк, оглядово торкаючись віршів С. Руданського в монографії "Вогонь і слово. Космогонічний міф на Україні" (1992).

Про явище міфотворчості у спробі поетичного витворення національного міфу "пражанами" веде мову в авторефераті кандидатської дисертації "Національний міф" та його трансформація в українській еміграційній поезії (на прикладі "празької школи") О. Кривчикова (2002). Принагідно зазначмо, що Емма Андієвська у своїх романах так само робить спробу створити "національний міф" України.

У ширшому тематичному ракурсі інструментарієм міфологічного підходу оперує Я. Поліщук, який доводить доцільність і продуктивність його застосування, трактуючи міфологію як "універсальний культурний код буття, який екзистенційно конституює нашу свідомість та гармонізує суперечність між марнотністю й сенсом буття" [9, с. 20]. Отже, увагу згаданих дослідників значною мірою привертає насамперед семантика символів як осердя міфологічної свідомості поета (Г. Грабович, О. Забужко), витворенням індивідуального авторського міфу цікавляться О. Забужко, Т. Мейзерська, О. Буряк, О. Кривчикова, про міф як про "постійну властивість людського мислення" розмірковує І. Зварич у монографії "Міф у генезі художнього мислення" (2002), [5, c. 217]. Інакше мовлячи, міфологічний підхід в українському літературознавстві, розширюючи горизонти та можливості інтерпретації художнього тексту, здобуває належну увагу серед вітчизняних дослідників.

Благодатним ґрунтом для застосування міфологічного підходу в українській літературі є романістика Емми Андієвської, насичена архетипними образами, химерними істотами, витримана в дусі "логіки уяви" (Я. Голосовкер), оприявнена як глобальне екзистенційне запитання людству про сутність існування людини, її засадничі моральні вартості. Передусім зосередимо увагу на кількох чинниках, які провокують того чи того автора до витворення художнього світу на основі міфологічного досвіду. У нашому випадку найвагомішим є фактор віддалення авторки від Батьківщини: людина схильна міфологізувати те, що втратила (характерна прикмета для творчості багатьох еміграційних письменників). Істотну роль, можливо, найістотнішу в цьому процесі, відіграє специфіка авторського таланту, рівень інтелекту, обсяг засвоєної національної і світової культури – усе це спонукує митця на міфологізацію дійсності або послуговування окремими міфологічними зразками. Дається взнаки і культурно-естетична атмосфера суспільства, в якім проживає письменник (певні соціокультурні, політичні обставини життя). Гадаємо, міфотворчість Емми Андієвської різною мірою визначають усі перелічені чинники.

Уже в назвах творів ("Герострати", "Роман про добру людину", "Роман про людське призначення") прозраджено ідею вічного пошуку людиною свого щастя і надійного прихистку в межах земного і трансцендентного світу. У такій ідеї виявляється "ціннісно-етична" функція міфу як такого [9, с. 20]. Наприклад, постановка питання про сутність добра як у загальному морально-етичному сенсі, так і в конкретному художньому вимірі романістики Емми Андієвської певною мірою міфологічна, оскільки це питання нерозв'язальне в реальному житті людини. Відтак екзистенційний зріз романів дає підстави визнати міфологічний підхід одним з ключових у прозі Емми Андієвської, позаяк наскрізна тема добра і зла у них ретранслюється саме через архетипи, так звані традиційні образи, відповідні сталі топоси і т. д. Сучасна людина, завдяки глибокому закоріненню міфу у своїй свідомості, архетипності мислення, використовує міфологеми й архетипи переважно позасвідомо, радше як один із засобів порозуміння зі світом. Саме таке враження справляє романістика Емми Андієвської. Зупинімося на такому характерному для її романів аспекті, як авторське міфотворення. Під цим кутом зору вибір міфологічного підходу щодо прозового доробку Емми Андієвської тематично мотивований, ба навіть оптимальний.

Відтак найадекватніше розуміння та інтерпретація міфотворчої за своєю природою романістики Емми Андієвської неможливі без застосування міфологічного підходу. Міфотворчість у нашому випадку полягає насамперед у факті використання авторкою окремих міфологічних концептів, образів, мотивів для розбудови власної онтологічної моделі. Так, письменниця широко послуговується у романах рядом символічних фігур, найчастіше геометричних (коло, еліпс, хрестоподібна фігура перехрестя), за допомогою яких увиразнює суть створеного власного макету часу, міста, країни, Всесвіту. Використання геометричних символів як носіїв певного міфологічного коду значною мірою обмежує можливість літературного деміурга бути оригінальним. Тут-таки дається взнаки архетипна основа людського мислення, коли індивідуальна творча свідомість може скористатися окремою матрицею-образом, ідеєю тощо з метою модифікації традиції як такої. Попри те письменникам нерідко вдається оригінально виразити ту чи ту міфологему, символ, архетип у власній моделі світобачення. Творчість Емми Андієвської виявляє спробу глибокого художнього осмислення символічних образів-фігур, за якими закріплено тисячолітній досвід людства передавати трансцендентні ідеї за допомогою графічного знака. Слід додати, що для образного світу письменниці особливо характерна символіка геометричного плану, повною мірою реалізована у творах Андієвської-малярки. Тобто авторка реально візуалізує міфологему геометричної фігури не лише словесними, а й образотворчими засобами. Виділяємо кілька міфологем, актуалізованих у тій чи тій геометричній фігурі.

Loading...

 
 

Цікаве