WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Традиційні образи, сюжети та мотиви в романтичній та постмодерністський традиціях - Реферат

Традиційні образи, сюжети та мотиви в романтичній та постмодерністський традиціях - Реферат

Ключовий прометеївський мотив у творі М. Шеллі тісно пов'язаний із сюжетом Біблії та міфом про Фауста. У романі відтворено історію з Книги Буття, коли Франкенштейн уподібнюється до Бога-Творця, перебирає на себе функцію створення першої (штучної) людини й переживає розчарування від власного творіння. Людина Франкенштейна, як і штучна істота Гомункул у середньовічній міфології, приречені. "Міфологічна поліфонія" доповнюється образом безвідплатного служіння Ґолема з юдейської міфології. На нашу думку, М. Шеллі звертається до схем античного, біблійного і середньовічних сюжетів несвідомо, відчуваючи, що їх образність, сюжетика і мотиви частково відповідають романтичному світосприйняттю. О. В. Матвієнко також звертає увагу на те, що герой і антигерой виступають в парі (Творець – грішний ангел Сатана, перша людина Адам – братовбивця Каїн) [1, с. 5]. Це не випадково, оскільки образи М. Шеллі мають архетипну природу. За К. Юнгом, архетип сам собою не злий і не добрий. Він морально нейтральний [6, с. 26-27]. Романтична авторка створила своєрідну суміш з систем антитетичних екстрем. М. Шеллі відтворює чи навіть стає автором нових сюжетних ліній Книги Буття, коли описує перші хвилини, години, дні, ночі життя щойнонародженої дорослої вже людини. Отже, романтичне світосприйняття стає функціональним елементом, яке спонукало авторку до зближення, порівняння, зіставлення, подвоєння традиційних структур, що привело до оригінальної авторської інтерпретації на формально- змістовому рівні. Через таку гру авторка намагається дати пояснення досить невловимій амбівалентності в рамках однієї особи (потреба безкорисливого служіння і небажання підпорядковуватись чужій волі). Символічність образів „Франкенштейна" допомагає упорядкувати попередній культурний досвід та досвід родової пам'яті йі звести його до тимчасового ієрархічного порядку. На нашу думку, авторка робить це несвідомо.

Якщо звернутися до понять семіотичної системи У. Еко, то найбільш адекватною репрезентацію логіки образів-символів, сюжетних ходів і мотивів М. Шеллі є "дерево" [3, с. 118]. Культурно-історичний досвід письменниці організований як розгалуження з певного центру. Безупинний пошук "єдиного", "буття", "першооснови" випливає з єдиної ідеології романтичної свідомості.

У добу постмодернізму криза віри в загальноприйняті авторитети, сумніви в достовірності раціонального, відмова від універсальних знань та інтерпретаційних систем знову відродила інтерес до вічних образів, традиційних сюжетів і мандрівних мотивів, але заради деміфологізації, руйнування традиційних уявлень і звичної ієрархії естетичних і соціальних цінностей. Ця деконструкція також реалізується через гру, але як продуману стратегію. Акцент зміщується від змісту (як це було в романтизмі) на безпосередньо ігрову діяльність.

Образи, сюжетні ходи і мотиви роману П. Зюскінда "Парфумер. Історія одного вбивці" можна інтерпретувати як маніпулювання романтичною традицією. Наскрізним сюжетним стрижнем роману П. Зюскінда також є сюжет "пошуку себе". У центрі твору – тип готичного лиходія. Це трагічна особистість з рисами романтичного байронічного героя, що накладаються на прометеївський образ. П. Зюскінд маніпулює сюжетними ходами та мотивами цього міфу. За масштабністю його Ґренуй не поступається знаменитим потворам пітьми в аморальності, безбожності, презирстві до людей. Але його ім'я в історії невідоме, оскільки геніальність Ґренуя обмежувалась цариною запахів і не залишає слідів. Герой цей також реалізується за згаданою схемою: незвичайне походження (Ґренуй був небажаною дитиною, і мати хотіла позбутися його), випробування і боротьба з негараздами ( дитинство героя, його важка праця) і загроза смерті (власний витвір Ґренуя спричиняє фатальний кінець). Ґренуй – не стільки символ, скільки знак особистості, вільної від ідей, нав'язаних владними структурами культурної свідомості. Він також намагається перебрати на себе функції Творця. Вплив прометеївського образу переосмислюється в плані своєрідного прагнення до самовдосконалення, надбання людського запаху. Він не позбавлений духовних імпульсів, однак їх спричинює не система людських уявлень, а наявність у предметів і людей тих компонентів досконалого аромату, які Ґренуй може вловити за допомогою свого нюху, виокремити за допомогою парфумерного мистецтва і створити з нього єдине ціле, що існує лише в свідомості самого парфумера. Ставлячи в основу вчинків естетичний критерій, П. Зюскінд пародіює декадансну традицію ("Навпаки" Гюісманса). Герой прагне до досконалості. Його мета – створити прекрасний аромат, привласнити його і набути здатності підкоряти людей, перетворюючи їх на покірне стадо і виявляючи їх природні інстинкти. Це відповідає образові трикстера. Через невпорядковану систему маркерів, що містить у собі роман П. Зюскінда і знакова природа образу Ґренуя, зазначені паралелі не є остаточними. Образ головного героя, сюжет і мотиви роману можуть бути пов'язані з багатьма іншими образами, сюжетами і мотивами, що існують у літературі. Таку множинність інтерпретацій провокує відсутність у творі ідеологічного стрижня, який надав би йому деякого ієрархічного порядку. Це приводить до множинності різноманітних зв'язків у межах семіотичного простору роману. Отже, топологічно-логічна модель "дерева" тут недоречна. Наша інтерпретація роману є окремою ланкою в безладді інших ланок цілого ланцюжка можливих інтерпретацій. Ми вважаємо, що в цьому випадку можна використати модель "ризоми" як регулятивну семіотичну модель, запропоновану У. Еко [3, с. 119]. Отже, П. Зюскінд також схрещує різні міфологічні лінії, притаманні їм образи, сюжети і мотиви, що виокремилися з них і набули статусу вічних і традиційних, але не впорядковує їх. Вічні образи, традиційні сюжети і мандрівні мотиви розчиняються в творі П. Зюскінда як у безладному просторі уламків світового знання.

Змістові характеристики традиційних образів Прометея, Бога-Творця, Месії, Сатани, Фауста тощо нерозривно пов'язані з притаманним їм сюжетом і мотивами. Завдяки тому, що вони відображають суттєві елементи людського буття, їх можна розглядати, по-перше, як психологічні типи, а по-друге, як поведінкові моделі з характерною для них мотивацією. Такі структури мають у своїй основі семантичну універсалізацію високого рівня й через це отримують властивість відроджуватися в рамках духовної свідомості нової культурно-історичної епохи. Це розширює і збагачує змістовий обсяг вічного образу та його сюжетну схему. Інтегральні й диференційні характеристики ускладнюються з погляду синхронії та діахронії їх функціонування. Якщо романтичне світосприйняття М. Шеллі організує і обмежує інтерпретацію її образності, сюжетики і мотивів, то трактування образності П. Зюскінда є фактично нескінченним, допускаючи множинність інтерпретацій, реалізованих різними культурами. Образ Ґренуя існує як регулятивна ідея. Романтизм структурує певні культурні здобутки в систему, що знайшла своє втілення в образі-символі, а постмодернізм лише припускає те, що культурний досвід не може бути організований як вичерпна глобальна система. Узагальнюючи результати аналізу творів, що належать до різних літературних епох, вважаємо, що саме літературна гра стає засобом встановлення діалогу або полілогу з набутками попередніх культур.

Література

  1. Матвієнко О. В. Традиції готики в англійській літературі XIX століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Львів, 2002.

  2. Мурадханян І. С. Концепція психологічного двійництва особистості в літературі Заходу XVIII-XIX століть: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 2002.

  3. Усманова А. Р. Умберто Эко: парадоксы интерпретации. — Минск: Пропилеи, 2000.

  4. Хейзинга Й. Homo Ludens. – Москва: Прогресс традиция, 1997.

  5. Юнг К., Нойман Э. Психоанализ и искусство. – Москва: REFL-book, Киев: Ваклер, 1996.

Loading...

 
 

Цікаве