WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Традиційні образи, сюжети та мотиви в романтичній та постмодерністський традиціях - Реферат

Традиційні образи, сюжети та мотиви в романтичній та постмодерністський традиціях - Реферат

Реферат на тему:

Традиційні образи, сюжети та мотиви в романтичній та постмодерністський традиціях

Роздуми людства щодо проблем пошуку першосутності життя, ролі особистості в контексті всесвіту споконвіку втілювались у певних літературних образах, мотивах і сюжетах, які за глибиною свого художнього узагальнення вийшли за межі конкретних творів та зображеної в них історичної доби. Ці поняття містять у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття й характеризують вузлові моменти літературної спадковості та історико-літературного процесу. Внаслідок закладеного в ці поняття глибокого загальнолюдського значення, морального та світоглядного змісту, вони виходять за межі епохи, що їх витворила, й набувають неперехідної цінності. Ми сприймаємо їх як символічне вираження властивостей людського духу, акцентуацію визначальних мотивів людського існування, ставлення до життя, смерті, природи, Бога, до іншої людини, до суспільства, творчості, руйнування тощо. Духовний досвід, ставши досягненням попередніх конкретно-історичних і культурних епох, сублімує в собі певні семантичні універсалії і стає традицією, що має здатність до відтворення й оновлення сприйняття при залученні до іншої культурно-історичної епохи.

У структурі та в функціонуванні традиційних образів, сюжетів і мотивів відчувається своєрідна вільна, часто несвідома, маніпуляція. Цю маніпуляцію, що перериває усталений порядок речей, повторює і породжує нові духовні та соціальні зв'язки, виражає певний спектр цінностей, можна назвати літературною грою, оскільки людство схильне до розігрування порядку речей в природі в тій мірі, у якій воно його усвідомлює на певному етапі історичного розвитку [4, с. 33]. Кожна нова епоха вкладає в трактування таких понять, як вічні образи, традиційні сюжети і мандрівні мотиви, свій зміст, зумовлений потенційною багатозначністю самих понять. Таке нове тлумачення закріплюється в літературі. Отже, щоразу гра залишається в пам'яті як певне духовне творіння чи духовна цінність та передається від однієї культури до іншої й може повторюватись у формі дзеркальної гри в різних її виявах (копіюванні, наслідуванні, подвоєнні, пародіюванні, у різноманітних викривленнях тощо) .

На матеріалі творів М. Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей" та П. Зюскінда "Парфумер. Історія одного вбивці", що належать до різних культурно-історичних епох та відповідно до різних літературних напрямів, ми спробуємо розглянути існування вічних образів, традиційних сюжетів і мандрівних мотивів як певну гру набутками культури. Ми дотримуємось двоїстого підходу до інтерпретації творів: традиційного і нетрадиційного. Традиційний підхід передбачає тлумачення тексту як ізольованої, самодостатньої, автономної системи. Твір сприймається як цілісне явище в сукупності змістових і формальних ознак, а саме: змісту твору, його тематики, ідеї, мотивів, характеристики героїв, фабули, сюжету, композиції тощо. Але існування таких понять, як вічні образи, традиційні сюжети і мандрівні мотиви, свідчить про те, що художні твори, як ізольовані системи, виконують не тільки семіотичну функцію, а й комунікативну, будучи відкритими формаціями в межах культурного простору. Художній твір неможливо тлумачити лише як те, що "сказав" автор, але й як те, що знайшло своє втілення в цьому творі незалежно від авторської волі та часто від авторської свідомості, оскільки кожний індивід від народження занурений у певну ідеологічну атмосферу, вимушений читати й усвідомлювати ту Книгу культури, яку запропонувала йому епоха, середовище, соціальне становище, виховна система його часу тощо. Художній твір всотує безліч культурних значень, образів, понять і виступає новою структурою, що об'єднує множинність культурних набутків у своєрідній дзеркально-ігровій манері, – повторює, видозмінює і водночас утворює єдину цілісність. Отже, традиційний аналіз дасть нам змогу виявити авторську оригінальність у використанні вічних образів, традиційних сюжетів і мандрівних мотивів на формально-змістовому рівні, а інтертекстуальне тлумачення – оцінити діалектику і діалогічність цих культурних здобутків.

Існує певне підґрунтя для зіставлення таких літературних напрямів, як романтизм і постмодернізм, та аналізу романів М. Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей" і П. Зюскінда "Парфумер. Історія одного вбивці". Романтичний і постмодерністський літературні напрями поєднує тяжіння до симбіозу набутків попередніх історико-літературних епох. Хоча елементи літературної гри традиційними образами, сюжетами і мотивами спостерігаються в різних літературних напрямах, для митців романтичної доби, до яких належить М. Шеллі, значущими були гра уяви та політ фантазії. З погляду певної дзеркальності відбувається відродження образів, мотивів і сюжетів стародавньої античної та біблійної міфології, філософського мислення, традиційного для доби Просвітництва, готичної поетики і особливостей художньої мови сентименталізму. Так утворюється власний творчий метод письменниці. Його суттєвою ознакою є критична самооцінка, яка містить в собі ігрову дзеркальну дифузію. Постмодернізм також порушує ізоляцію літературних напрямів, течій, традицій, стилів, і такі притаманні йому поняття, як інтертекстуальність, епістемологічна невпевненість, авторська маска, подвійний код, пастіш, фрагментарність оповіді маніпулюють традиційними образами-символами, мотивами і сюжетними ходами у формі дзеркальної гри. Образи та події романів М. Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей" та П. Зюскінда "Парфумер. Історія одного вбивці", вмістивши нашарування різних культурних традицій, утворюють нову символіку і метафоричність. Роман П. Зюскінда в підході до вибору тематики та проблематики, деяких образів і сюжетних ходів маніпулює романтичною традицією.

Своєрідність існування традиційних образів, сюжетів та мотивів у романі М. Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей" допомагає з'ясувати аналіз тексту твору.

Гра-змагання М. Шеллі з її чоловіком П. Б. Шеллі та Дж. Байроном стала причиною виникнення цього роману. Бажання перемогти спонукало молоду письменницю використати увесь її літературний досвід і знання. Отже, М. Шеллі виходить за рамки однієї літературної стилізації і не задовольняється легендарним мотивом, схрещуючи античну, біблійну, середньовічну традиції. На змістовому і сюжетно-формальному рівні цей роман М. Шеллі будується на трансформації міфу про Прометея – культурного героя. Ігрова стихія романтичного світосприйняття М. Шеллі, в основі якого лежить загублена гармонія, трансформує два варіанти прометеївського міфу. За давньогрецькою міфологією Прометей – бунтівний титан, який вкрав вогонь з Олімпу, щоб за його допомогою врятувати людство (Есхіл, "Прикутий Прометей"). До цього тлумачення звертались також Дж. Байрон і П. Б. Шеллі. Римський варіант міфу трактує Прометея як творця людини, а не його рятівника (Овідій, "Метаморфози"). Поведінка людей, сформованих романтичним стилем і світоглядом, трансформується в певний сценарій. Віктор Франкенштейн та істота, створена ним, – постаті небуденні, сповнені мрій і сподівань, великі у добрі і злі, ідеалісти, розчаровані несправедливістю і недосконалістю, тобто справжні романтичні персонажі. Їх життя будується за схемою-сценарієм реалізації романтичного героя, а саме: незвичне народження, випробування, боротьба з негараздами, нещасливе кохання (якщо воно є), загроза смерті. Ця схема також повністю накладається на образ культурного героя, а саме Прометея. Визначається спільність їхнього конфлікту – конфлікту із законами природи й моральною недосконалістю буття. Подвиг Прометея в романі М. Шеллі здійснює Віктор Франкенштейн, створивши штучну людину, а також його витвір – істота, яка розвинула в собі духовну першооснову, що відрізняє людину від тварини. Отже, Франкенштейн і його витвір – варіанти зруйнованої гармонії. Створюючи істоту, Віктор Франкенштейн намагається вдосконалити, а може, й добудувати себе. Існування двох героїв, які реалізують одну образну деталь в різних варіантах, – невипадкове. Поступове ускладнення монохарактеру, ознаменоване античністю, а потім продовжене класицизмом, нагромаджує потенціал руху і суперечностей доби романтизму, оскільки внутрішнє життя героїв-романтиків перебуває в полі метафізично-екзистенційних борінь. Суперечності між монохарактером і відчуттям реальної складності людської психіки, як стверджує І. С. Мурадханян, створюють передумови для психологічного двійництва [2, с. 18]. Споконвічно негативним варіантом культурного героя є трикстер. Трикстер – це комічно-демонічний дублер культурного героя. У романі М. Шеллі негативним двійником Віктора Франкенштейна, який втілює образ культурного героя, є істота-монстр. Але М. Шеллі наділяє його лише демонічними рисами, позбавляючи комічності. Діючи асоціально і профануючи святині, істота, як і трикстер, переважно перемагає своїх жертв, але вона не відчуває тріумфу з цього приводу. Отже, мотив "пошуку себе" як домінанта образу культурного героя і трикстера ведеться в добу романтизму не в карнавально ігровій манері, а в екзистенційній. Хоча в творі відбувається притаманна середньовічній культурі зміна облич і відповідна зміна ролей, ці процеси руйнують комізм карнавальної стихії. Маски й ролі поєднуються в рамках однієї особистості відповідно до образу романтичного героя. Замість чіткого розмежування персонажів за моральним критерієм у героях М. Шеллі збігаються обидва полюси: ката і жертви, злочинця й богоборця. У період раннього романтизму, на який припадає творчість М. Шеллі, все сприймається серйозно. Гра уяви відбувається, але вона набуває соціальної форми. Л. Мегрон, характеризуючи цей період, зазначив, що славетні походи й героїчні дії минулого стали неможливими. Романтики "хотіли в приватному житті робити жести, котрі робили їх батьки" [5, с. 169]. У романтичному світосприйнятті все овіюється духом аристократизму, навіть образ трикстера.

Loading...

 
 

Цікаве