WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “З коханими не розлучайтесь...”. Мандри сюжету про мертвих наречених - Реферат

“З коханими не розлучайтесь...”. Мандри сюжету про мертвих наречених - Реферат

Звичайно, тут не йдеться про повне ототожнення "мертвих наречених" та упирів/вампірів. Тим паче, неможливо вимагати від красного письменства так званої чистоти сюжету, адже література має зовсім інше завдання, втілене в індивідуальний творчий задум автора: зацікавити читача, донести до нього певні ідеї, передати почуття та настрої. Однак те, що між мотивами "мертвих наречених" та "упирів/вампірів", особливо в розгортанні фабульних наративів, є певна семантична і стилістична єдність – важко заперечити.

Слід також зазначити, що експлікація мотиву в літературних творах залежить від культурної епохи, панівних стилів, естетичних уподобань, етичних норм тощо.

Спробую це продемонструвати на прикладі розвитку мотиву "про мертвих наречених" у двох культурологічних площинах: літературі та кінематографії.

Література. У літературі сюжет "про мертвих наречених" найширше експлікований у баладі. Сама композиція цього інваріанта відповідала невибагливим баладним вимогам: стисло викласти цікавий, динамічний сюжет, наповнити його елементами жаху й таємничості. Окрім того, цей сюжет давав змогу втілити одну з основних жанрових ознак балади – зустріч світів, що, по суті, є своєрідним баладним маркером. Реалізацію сюжету "про мертвих наречених" спробую показати в рамках одного періоду (романтизму), однієї літератури (польської) та одного жанру (балади). Розвиток цієї теми в польській романтичній баладі має три виразні діахронічні етапи.

У преромантизмі, а радше у творах з виразно сентиментальним забарвленням, невиразні тіні (силуети) схематичних закоханих блукають такою ж невиразною природою, змальованою переважно штрихами-штампами в дусі відповідної часові естетики: rzeczułka, mostek, lasek, drzewka, або ж дія відбувається у середньовічному замку, і все це підмальовується орієнтальними мотивами чи західноєвропейськими (французькими, іспанськими) реаліями. Звернімо увагу на імена закоханих: Алондзо і Хелена, Альона і Хіполіт, Артур і Мінвана, Мелітон і Евеліна, Ксенор і Зеліна – тобто спостерігається характерне для сентименталізму явище прикрашання дійсності таким примітивним способом, як надавання героям "благозвучних" імен – іноземних, видозмінених або ж вигаданих. Мине ще з десять років – і польську поезію на початку 20-х рр. ХІХ ст. наповнять Ясі, Зосі й усілякі Марилі. Ситуативно більшість ранніх романтичних польських балад експлікують два мотивні компоненти сюжету "про мертвих наречених" – розлуки (розставання) й смерті від туги. У цих творах лише зрідка трапляється момент повернення нареченого/нареченої з того світу, головно вони зосереджуються на вказаних вище сюжетних чинниках і сугестивно впроваджують провідну думку: жити без кохання в розлуці неможливо.

Розвиток сюжету "про мертвих наречених" значно ускладнюється у творах зрілого польського романтизму, де історія то розгортається повністю ("Втеча" А.Міцкевича), то виступає в тексті фрагментарно. В останньому випадку мотив "повернення з потойбіччя" не відіграє в тексті головної ролі, а підтримує інші фабульні наративи та виконує сугестивну функцію посилення настроїв таємничості й жаху, таких характерних для романтичного світовідчуття, одне слово, виступає одним з аргументів на користь романтичного сприйняття світу як єдності принаймні двох світоглядних сфер (реальності й потойбіччя). Показовим у цьому плані може бути "вампіричний" мотив з балади А. Міцкевича "Це люблю" („To lubię"): головна героїня твору Мариля була покарана й перетворена на упирицю за те, що нікого не кохала. Гріх невіддячення любов'ю (зрештою не поодинокий в А. Міцкевича – цей мотив повторюється в образі Зосі з другої частини "Дзядів") має жорстокі наслідки та може бути спокутуваний тільки коханням. Достатньо героєві балади "Це люблю" вимовити такі ж слова, навіть не на адресу дівчини, як Мариля була прощена. Таким способом А. Міцкевич реалізує один з провідних філософських концептів романтичного світобачення: світів, розділених між собою неподоланними кордонами, не існує, а одним з чинників, який пов'язує реальність і потойбіччя, є кохання. Світоглядність і світовідчуття романтиків органічно поєднує Ерос і Танатос. На цьому наголошує О. Краснухіна: "Категорія Еросу виражає собою інтенційну природу людини: людина – це пристрасть, бажання, устремління, проекція за межі самого себе. Для Еросу неприйнятним є будь-який іманентизм. Ерос – це потяг людини у горішній і долішній стосовно неї світ, це спосіб її вкоріненості в цих світах. (...) Одночасно Ерос є подоланням цього кордону, виходом за межі даного, трансцедування суб'єктивної реальності. Ерос – це міст між кінцевим і безкінечним, він транссторонній" [2, с. 75]. Саме в цьому – неподільній єдності несумісних для простої логіки начал: кохання і смерті – вбачаю ще одну причину популярності сюжету "про мертвихнаречених". Оповідь про кохання тоді буде цікавою для реципієнта, коли ця історія буде розвиватися незвично, несподівано, а її учасники переборюватимуть складні життєві ситуації.

У згаданому творі А. Міцкевича звучать виразні іронічні акценти і щодо зображуваних подій, і стосовно загального настрою балади, таємничість і жахливість надмірно театралізовані й відверто сценографічні.

Тут слід зауважити, що вже від часів романтизму помітне певне іронічне ставлення до популярності мотиву "про мертвих наречених".

Серед романтичних балад, автори яких зверталися до сюжету "про мертвихнаречених", виділяється твір польського поета, а радше одного з перших професійних літературних критиків, К. Уєйського – "Анти-Ленора". Про пародійний характер балади свідчить уже сама назва, а також вимовний характер епіграфа з Платона: "Людина є твариною з двома ногами", що, очевидно, на думку автора, мало вказувати на амбівалентну суть людини. Балада К. Уєйського фігурує в літературознавчих студіях передусім як пародійний твір, мало хто придивлявся до "Анти-Ленори" як до оригінального літературного тексту, носія певних концептів і маркерів пізнього романтизму. Вперше твір був надрукований 1849 року – на той час світила польської романтичної літератури поволі згасали, і хоча офіційно ця епоха закінчиться лише 1864 року, однак усе найкраще вже було написане, а пристрасний, сугестивний польський романтизм поволі набував іншого характеру –спокійнішого і виваженішого, неначе готуючись з бурхливої і запальної молодечої вдачі перерости в серйозну реалістично-позитивістську зрілість. У коментарях до "Анти-Ленори" Ч. Згожельський, авторитетний дослідник жанру балади, зазначає, що цей твір "є вираженням протиставлення поета не тільки щодо усталених схем балади, а й проти романтичного зображення еротичних конфліктів" [9, c. 453]. Від останніх слів цієї цитати також віє тверезим подихом реалістичного світогляду, адже усе, що відбувалося в романтичних реалізаціях сюжетів "про мертвихнаречених", важко було назвати "еротичними конфліктами", це радше були непогамовані й важко керовані, нерозсудливі пристрасті. Керуючись певними фольклорно-романтичним штампами: золоте волосся, біла суконка, вороний кінь, лицарські обладунки, місячне сяйво і т.д., К. Уєйський розгортає сюжет у найбільшій його повноті. Ніщо не забуте: докладно описано сцену розлуки, чекання дівчини, її сумніви щодо одруження з іншим, чари ворожки тощо. Тільки в останній, третій частині твору розкрито творчий задум поета: "мертвий наречений", появи якого чекала дівчина, що брала шлюб з іншим, так, на щастя, й не з'явився. А сам він зовсім не мертвий, а прекрасно живе з іншою коханою, пристрасною іспанкою, попиваючи малагу в замку над Гвадалквівіром, час до часу вболіваючи над тим, що десь на далекій і покинутій батьківщині за ним тужить дівчина, що присягала йому на вічну вірність. Ось таке розв'язання "еротичного конфлікту" – де з однієї колишньої пари закоханих постають дві. І присяга вірності наче непорушена – бо дівчина впевнена, що колишній наречений загинув, а він вважає, що вона зберігає йому вірність. Ще одна реалізація достеменної життєвої мудрості – серце не болить, поки не бачить.

Loading...

 
 

Цікаве