WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “З коханими не розлучайтесь...”. Мандри сюжету про мертвих наречених - Реферат

“З коханими не розлучайтесь...”. Мандри сюжету про мертвих наречених - Реферат

Реферат на тему:

"З коханими не розлучайтесь...". Мандри сюжету про мертвих наречених

Одним із найпоширеніших сюжетів у наративному часопросторі від найдавніших часів до сучасності є "сюжет про мертвих наречених". Cписок творів, що експлікують цей сюжет у фольклорі чи літературі різних часів та народів, зайняв би десятки друкованих сторінок. Тому варто зупинитися лише на деяких головних аспектах генези, розвитку й популярності сюжету.

Генеза та поширення сюжету. Виникнення мотиву цього сюжету губиться в найдавніших текстах культури. На первісно грецьке його походження вказує Г. Лавкрафт, який згадує, що уперше в літературі сюжет "про мертвихнаречених" з'вляється у Флеґонта (ІІ ст.н.е.) у творі "Філінніон і Месатех" [3].

Дослідник міграції сюжетів В.Клінґер пише, що "величезний вплив античності на народну традицію пізніших століть є незаперечним фактом. Греко-римські мотиви у великій кількості увійшли не тільки до народних оповідей, легенд, новел і казок, а й до загадок, прислів'їв, вірувань та обрядів багатьох європейських народів" [11, с. 75]. Далі він зазначає, що поширення будь-якого мотиву відбувається подвійним шляхом: повільніше – через усну традицію та дещо прискореніше – за допомогою літературної традиції, що активізується, починаючи десь із середніх віків [11, c. 75]. Повільне поширення через усну традицію справді було таким поступовим, розмитим, невизначеним і складним, що античні родоводи мотивів губилися у мареві століть, а усвідомлення цього походження ставало зовсім непростим на тлі бажання пов'язувати поширені сюжети з власною національною традицією. Тому не випадково чеський дослідник Ї. Горак вважає сюжет "про мертвих наречених" питомим слов'янським і наводить його серед шести інших "інтеретнічних тем" слов'янської народної балади [10, c.439]. Щоправда, він називає цей сюжет на німецький лад – "Lenore", тоді як усі інші мотиви мають оригінальні чеські назви. Очевидно, дослідник зробив це для більшого унаочнення та скорочення назви сюжету, тому не хотілося б звинувачувати його в "леноризмі" (термін мій. – Л. П.). Адже саме "Ленора" Г. А. Бюргера (1773) (мотив повернення мертвого нареченого) та "Наречена з Коринфу" Й. В. Ґете (1797) (вампіричний мотив, поєднаний з мотивом повернення мертвої нареченої) спричинилися до великого, хоча подекуди й перебільшеного поширення досліджуваного сюжету в усіх європейських літературах. Крім "німецького", існував ще один виток популярності сюжету, який умовно можна назвати "англійським". Його джерело – в англійських та шотландських народних баладах, приміром, як "Дух Вільямса" ("Williams Ghost") зі збірника Т. Персі (1765), після виходу якого в Європі розпочався справжній "баладний бум", чи "Мрія Мері" ("Mary's Dream") М. Левіса зі збірника "Казки чудес" ("Tales of wonder").

Отже, "сюжет про мертвих наречених", а саме його літературні експлікації, може мати принаймні два джерела: античне, засвоєне народною творчістю багатьох країн через усну традицію, що сприймається як власне, питоме, тобто – фольклорне, та літературне, спровоковане популярністю подібних творів.

Інваріант сюжету. Можна припустити, що смисловим ядром інваріанта, за структурним методом [6, с. 52; 7, с. 92], є такі "постійні величини":

  1. Кохання, заручини або весілля молодят, унаслідок чого створюється певна нова спільнота.

  2. Порушення цієї спільноти, спочатку – розлучення (розставання), яке є рушійною силою розвитку сюжету, а потім й остаточний розрив (насильницький, примусовий) внаслідок смерті одного з молодят. Характер смерті й спосіб поховання мають тут визначальне значення – адже саме мерці, над якими не було здійснено відповідних похоронних обрядів, за віруваннями багатьох народів, можуть вставати з могил і вештатися світом.

  3. Дії однієї сторони (рідше двох сторін) на встановлення ладу й справедливості, тобто на відновлення союзу, спричиняє зустріч після смерті, яка втілюється у зіткненні світів: реального й потойбічного.

Так вибудовується проста життєва історія, яка повторювалась на цьому світі сотні тисяч разів, та залежно від особливостей національних чи етнічних міфологій або народних уявлень і знань наповнювалася відповідними модифікаціями, розгорталась у просторах реальності й потойбіччя, доповнювалась невірогідними, фантастичними подробицями тощо. Можливо, саме в буденності подій та діалектичній закономірності обернення звичайного на незвичайне й корениться загадка поширеності мотиву "про мертвих наречених". Ця метаморфоза подібна до побутування в культурному просторі "героя з тисяччю облич", який у своїх діях проходить магічне коло триєдності: відторгнення – ініціація – повернення, що за Дж. Джойсом Дж. Кембел називає "мономіфом" [1, с. 31]. Так само з тисяччю різних облич проходять наративами культури мертві наречені. Вони є різними, кожна пара проживає неповторну історію, але в основі кожної оповіді лежить подібна триєдність "мономіфу": встановлення єдності – розрив, смерть – спроби відновлення. Тому за всєї різноманітності ці дивні пари, що ніяк не можуть змиритися з розлукою, будуть так подібні одна до одної.

Причини популярності. Популярності мотивів, їх вдалим мандрам, вочевидь, мають сприяти певні чинники, серед яких не останніми будуть такі:

  • наближеність до поширених життєвих ситуацій, що є нібито зовнішньою оболонкою сюжету;

  • одночасне інтригуюче, небуденне наповнення, тобто зміст сюжету.

Такі сюжети не можуть постаріти і втратити своєї актуальності через глибокий і органічний зв'язок із загальною картиною світу, виявами подій, які за простотою зовнішньої оболонки приховують глибокі й таємничі екзистенційні змісти.

Однак пояснити поширеність мотиву тільки простотою і наближенністю до життя, що нагадує популярність мексиканських серіалів, було б надто просто. Очевидно, тут існують складніші психологічні чинники. Один із них – притягальна сила цікавості й страху, що криється в кожній особистості та найпростішим способом задовольняється при ознайомленні зі страшними історіями. Тему страху література як один з найвпливовиішх і потужних ретрансляторів настроїв, почуттів і думок на людську свідомість плекає здавна.

У вступі до дослідження "Надприродній страх у літературі" Г. Ф. Лавкрафт пише: "Страх – найстаріше і найсильніше з людських почуттів, а найстаріший та найсильніший страх – це страх непізнаного" [3]. Це твердження, на його думку, має на всі часи утвердити істинність і достойність таємничої, страшної оповіді як літературної форми. "Проти неї спрямовані усі стріли матеріалістичної софістики, яка переважно чіпляється за звичайні почуття і зовнішні вияви, так би мовити, прісного ідеалізму, що протестує проти естетичного мотиву і закликає до створення дидактичної літератури, щоб "піднести" читача до рівня бажаного самовдоволеного оптимізму. Однак, незважаючи ні на що, таємничі оповіді виживали, розвивалися і домагалися визначних результатів (...)" [3]. Наблизитися до таємничого, страшного, жахливого, пережити в оповіді те, що не відбулося (і дуже добре) у власному житті, доторкнутися до потойбічного і водночас залишитися самим собою, не покидаючи звичного оточення, не міняючи способу життя, – ось ще одна запорука успіху сюжету "про мертвих наречених", і не тільки. Тим чинникам завжди завдячувала і завдячує популярність пригодницька й містична література, тому таким успіхом користуються сучасні детективні романи, література fantasy, трилери, кримінальні серіали тощо.

У контексті цих розмірковувань слід звернути увагу на зв'язок сюжету "про мертвих наречених" з його упирево/вампіричними модифікаціями, що в багатьох випадках суттєво загострює дещо пріснуватий та сентиментальний сюжет, особливо його смислову ланку – "зустрічі після смерті".

На це звернув увагу І. Франко й містко та стисло висловив у розвідці про "Тополю" Т. Шевченка: "Під впливом християнства, а головно під впливом аскетичних і песимістичних сект маніхейських, давня віра в солідарність і симпатію між мертвими і живими перемінилася у віру в упирів, котрі по смерті шкодять людям і всилуються погубити їх тіло і душу" [8, ХХVІІІ, с. 80]. Отже, давній складник інваріантного мотиву, який вказує на те, що між мертвими й живими немає екзистенційної прірви, що вони належать одному світові, можуть спілкуватися між собою і закохані можуть зустрічатися без шкоди один для одного, перетворюється на трагічну ситуацію розриву. Замість коханих, які можуть, повернувшись на певний час з потойбіччя, приголубити, з могил встають упирі й вампіри, що прагнуть крові. І ті юнаки, що загинули на війні, у чужій стороні та відійшли у той світ без належних похоронних обрядів, змушені не тільки поневірятися світом після смерті, повертатись за своїми нареченими, а й перетворюватись на жадібних до крові потвор.

Loading...

 
 

Цікаве