WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Трансформація літературної традиції - Реферат

Трансформація літературної традиції - Реферат

У "Новому пролозі до "Антігони" Б. Брехт закликав "подібні згадати вчинки в недавньому минулому. Або ж, навпаки, відсутність схожих вчинків" [1, с. 167]. Явище повторюваності найвиразніше простежується в розгляді закономірностей функціонування традиційних структур "по висхідній", тобто від окремої інтерпретації до певної множини творів, що використовують один і той же сюжет. Тільки в цьому випадку виявляються характеристики, які властиві традиційному матеріалові та мають відносну стійкість. Іншими словами, дослідження закономірностей еволюції конкретної традиційної структури в літературі ХХ ст. завжди має враховувати тенденції її функціонування в попередні культурно-історичні епохи.

Еволюція подібних структур у літературі позначена суттєвою активністю "пам'яті" протосюжету (сюжету-зразка), який цілком чи у формі системи сюжетних елементів входить до складу традиційної сюжетної схеми, специфіка трансформації якої регулюється мотивуваннями і характеристиками, що містяться в ній. Саме так традиційні структури активно запобігають ерозії загальнокультурної пам'яті, виступають стабілізуючим компонентом її змістового обсягу.

За своїми ідейно-естетичними характеристиками варіант традиційної структури має відповідати логіці еволюції персонажів у новій культурно-історичній дійсності, не допускається і повне руйнування основних характеристик загальновідомого матеріалу (виняток становлять апокрифи і пародії). У більшості нових версій традиційного сюжетно-образного матеріалу в трансформованому вигляді зазвичай зберігаються істотні риси загальновідомих ситуацій і мотивувань, які гарантують їх пізнавання для читача, що є вихідною передумовою для встановлення характеру переосмислення класичних зразків.

Акумулюючи в різних аспектах багатовіковий досвід людства, традиційні сюжети й образи в новій соціально-історичній та культурній дійсності спочатку пристосовуються до вимог іншого національного середовища, а потім переходять на вищий, порівняно з попередніми інтерпретаціями, ідейно-тематичний рівень сприйняття, моделювання і пізнання дійсності. Завдяки високому ступеневі концентрації соціально-етичних універсалій в традиційних структурах вони сприяють створенню в контексті літературного твору своєрідної "програми" можливих дій індивіда в тій чи іншій екзистенційній ситуації. У цьому особливо важливу роль відіграє принципова багатофункціональність традиційного матеріалу, яка найчіткіше виявляється при впливі на нього колізій і проблем нового часу. З одного боку, традиційні сюжети є своєрідною формою універсальної пам'яті, яка зберігає й осмислює загальнолюдський досвід (величезна кількість життєвих ситуацій колись, хай і в інших умовах і формах, вже виникала перед людством, яке було змушене виробити своє ставлення до них); з іншого — етична імперативність більшості легендарно-міфологічних структур при накладенні її на реалістично-життєподібний план літературного твору формує особливу систему ціннісних орієнтирів.

Наявність у структурі твору загальних етичних координат істотно посилює аксіологічні критерії поведінки особистості, яка в конкретних життєвих ситуаціях або підноситься над буденністю, або демонструє духовну невідповідність тим ідеям і уявленням, носієм яких є традиційний персонаж. Не випадково письменники часто використовують прийом порівняння своїх героїв з легендарно-міфологічними, літературними та історичними персонажами. Завдяки таким зближенням у творі виникають додаткові асоціативні перегуки сучасного та вічного, реалістично- життєподібного плану з його загальнокультурним змістом.

Цей прийом досить активний у фантастичних версіях міфів і легенд, які лежать за межами їх реалістичних пояснень, одночасно наближуючи надзвичайне до зрозумілого і буденного. Використовуваний у таких випадках прийом ретрополяції дає змогу істотно активізувати принцип комбінаторності сюжетних колізій у традиційних структурах, змінювати їх смислову орієнтацію аж до створення апокрифічних версій [3‚ с. 6]. Поєднання легендарно-міфологічного матеріалу з реаліями певного історичного контексту припускає надання міфологічним антиноміям переконливого соціально-історичного та психологічного пояснення, руйнує стереотипи їх тлумачення. Іншими словами, між різними культурно-історичними шарами вселюдського мислення виникає своєрідний діалог, який сприяє глибинному проникненню в закони розвитку обох дійсностей. Несподіваний сюжетний хід, придуманий письменником, не тільки дає псевдонаукове пояснення загальновідомих ситуацій, але й частково визначає напрями подальшої еволюції традиційної структури [3‚ с. 4].

Змістова місткість і багатозначність класичних сюжетів дає їм змогу вступати в процесі творчого перероблення в різні структурно-змістовні зв'язки, внаслідок чого в новому варіанті формуються оригінальні подієві й семантичні домінанти. Слід наголосити, що більшість версій традиційних сюжетів та образів у літературі ХХ ст., незважаючи на формальне дотримування часових і топографічних координат орієнтовані переважно на сучасність. Це означає, що конкретне трактування сюжету завжди прямо чи опосередковано пов'язане з проблематикою епохи-реципієнта, тому його потрібно розглядати не як абстрактний художній експеримент, а як реакцію автора на деякі події та процеси конкретно-історичної дійсності [2‚ с. 4].

Конкретний традиційний сюжет після певного періоду функціонування набуває стабільних формально-змістовних характеристик, які визначають специфіку його читацького сприйняття. До того ж смисловий обсяг традиційних сюжетів орієнтований на їх початкові характеристики, і культура використовує їх як своєрідні художні емблеми та символи. Загальновідома структура в певному сенсі втрачає здатність до подальшого подієвого і проблемно-тематичного розвитку і стає літературним штампом. Однак у якийсь момент функціонування традиційного матеріалу з'являється інтерпретація, що робить неможливим або небажаним використання загальновідомих сюжетних колізій і мотивувань (епігонських переробок та обробок ми не враховуємо), ніби "перевертає" усталене уявлення про цей матеріал.

У літературі ХХ ст. традиційні сюжети функціонують не як "власність" культури, що створила їх, а, зберігаючи національну своєрідність протосюжету, демонструють тенденцію до принципової інтернаціоналізації своїх формально-змістових характеристик. Загальновідомість традиційних структур і всечасова універсалізація їх проблематики визначають те, що різні національні культури звертаються до них у певні історичні епохи, трактують в подібних ідейно-семантичних аспектах.

Література

  1. Брехт Б. Обработки. — Москва: Искусство, 1967. — 487 с.

  2. Нямцу А. Е. Идеи и образы Нового Завета в мировой литературе. — Черновцы: Рута, 1999. — Ч. 1. — 328 с.

  3. Нямцу А. Е. Поэтика традиционных сюжетов. — Черновцы: Рута, 1999. — 176 с.

  4. Нямцу А. Є. Традиція у слов'янських та західноєвропейських літературах (проблеми теорії). — Чернівці: Рута‚ 2001. — 152 с.

  5. Нямцу А. Е. Легендарные образы в литературе. — Черновцы: Рута‚ 2002. — 175 с.

  6. Нямцу А. Е. Поэтика современной фантастики. — Черновцы: Рута‚ 2002. — Ч. 1. — 240 с.

Loading...

 
 

Цікаве