WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Барокова концепція сучасної людини - Реферат

Барокова концепція сучасної людини - Реферат

У маньєристичного бароко Г. Грасс запозичив прийом гри, причому модернізував та видозмінив його. Прийом гри застосовується на самому початку роману, коли Оскар не розповідає історію свого життя, а вистукує її на своєму дитячому барабані, тобто грає. Та й упродовж розповіді-гри неодноразово можна спостерігати за Оскаром, який грається в різні "ігри" з дорослими. Володіючи надприродними кінетичними здібностями, він може розбивати своїм голосом скло. Темними вечорами, хлопчик, ховаючись у під'їздах, вирізає голосом маленькі отвори у вітринах магазинів, провокуючи цим людей до підлих вчинків. Оскар, розповідаючи про такі свої витівки, відчуває втіху та насолоду від скоєного, хоча й розуміє, що чинить шкоду. Такі розваги потішають його, хоча їх не можна назвати невинними розвагами малої дитини, вони заплановані, скеровані на вчинення зла, на підтвердження, що жодна людина, тобто людський розум не може встояти перед спокусою зла. Тут герой покладається лише на почуття, що й призводить до скоєння злочину. Отже, письменник використовує характерний для бароко лейтмотив – людина керується насамперед почуттями, інстинктивними потягами, а не розумом. Щодо Сімпліція, то й він навчився обдурювати людей та грати на їхніх почуттях. Він, залишившись без їжі та грошей, вирішує продавати псевдоліки, які сам робить. Люди купуються на його витівки, а Сімпліцій тим часом потішається з їхньої безглуздості й тупості. Але знову ж, як у випадку із Сімпліцієм, гору бере насамперед інстинкт виживання, він не робить це навмисно чи заплановано, він розуміє, що чинить неправильно, але відчуття голоду сильніше за моральні переконання.

Загубленість людини після війни, страх перед хаосом життя, – усе це відображено в обох романах. Життя героїв – яскравий приклад цього. І Оскар і Сімпліцій – це своєрідні статичні фігури. В Оскара Матцерата відсутні будь-які прагнення і до матеріального збагачення, і до духовного розвитку. Він – це наративна інстанція, за допомогою якої автор подає людську історію, демонструє безглуздя людського життя, зображує світ, у якому панують ілюзія, брехня і неправда. Звертаючись до постулатів епохи бароко, Г. Грасс змальовує переломлено і гротескно мізерність, убогість людського існування перед буттям, і людина не здатна нічого змінити в круговерті історії. Автор порушує глобальні проблеми сучасності, висвітлюючи їх у бароковому дусі. Письменник дає змогу читачеві простежити за розвитком людського життя, але той не отримує відповіді на кардинальне запитання: "чому?", а лише на запитання: "як?": "Ви не знайдете в моїх книгах жодного речення, яке починалося б так: Він думав те-то й те-то... чи: Він сподівався на... Нічого подібного в них немає. Мої фігури можна побачити ззовні, вони пояснюються перспективою своєї дії, тим, як вони діють" [9, с. 134]. Г. Грасс ставить проблему лише опосередковано, змушуючи таким чином читача задуматися, знайти своє вирішення, його роман розрахований на серйозного читача, який володіє інтелектуальним потенціалом. Автор створює багатогранну фігуру, яка дає йому змогу змалювати світову історію в нестандартному ракурсі, інколи з елементами фантастики й весело, а інколи приголомшливо реально. Адже письменник вважає, що "лоскотати нерв сміху можна чим-завгодно, нехай навіть і жахами" [9, с. 145]. І досить часто його сміх застрягає в горлі. Похмурі фантазії Г. Грасса відображають сучасність. Автор приховує фантасмагорії, безглуздість і абсурд під маскою реальності. Окрім того, для відображення свого світосприйняття письменник використовує відповідний бароковий стиль, тобто потяг до яскравої образності, декоративності та метафоричності, яка переходить в іносказання, алегорію, емблематику. Особливо яскраво це виявляється в описі Оскара Матцерата, коли той перебуває в басейні на вишці для стрибків і боїться стрибати: "Я ж повернувся, придушив спритних ластівок у себе під пахвами, розтоптав їжаків, які згорнулися в мене під черевиками, заморив голодом сірих кошенят у себе в підколінних ямках – і на ногах, що не згиналися, зневажаючи високі почуття плигунів, спустився додолу" [7, с. 434]. У цьому епізоді продемонстровано типово бароковий стиль – складний і надзвичайно емоційний, любов письменників до витончених і пишних порівнянь, а також до ускладнених метафор та вишуканих символів.

Отже, Г. Грасс створює позитивно-негативного героя, який водночас наділений і позбавлений свободи вибору, який порушує проблему і не розв'язує її, який володіє надприродними талантами, але залишається фізично недолугим. Письменник крізь призму світогляду свого героя висловлює власну концепцію життя. Він вважає, що людина ХХ ст. позбавлена оптимізму та будь-якої віри в майбутнє, оскільки вона зі своєю появою на світ уже приречена на смерть, а тому вона має дві можливості: або підкоритися цьому життю і плисти за течією, як це зробив Сімпліцій, або ж постійно кидати виклик життю, протиставляти йому себе, нехай навіть озлоблено-агресивно, як це зробив Оскар. Власне бароковий світогляд перегукується тут із посмодерністичним, відображає подібне песимістичне світосприйняття. Життя від самого свого початку беззмістовне, його розглянуто як вмирання, яке, по суті, триває від колиски до гробу. Автор з гіперболічним почуттям гумору розширює рамки комічно-жахливого світу барв, образів, запахів та гротескно змальовує реальний світ, повний огиди, хтивості та гедонізму. Отже, Г. Грасс відображає своє бачення світу – він створює постмодерністичного героя з бароковими поглядами і робить його своїм співрозмовником у складному історичному дискурсі епох.

Література

  1. Андреева Л. Г., Карельський А. В., Павлова Н. С. и др. Зарубежная литература ХХ века. – Москва: Высш. шк., 1996. – 575 с.

  2. Бахтин М. М. Эпос и роман. – Санкт-Петербург: Азбука, 2000. – 304 с.

  3. Грасс Г. Жестяной барабан. – Санкт-Петербург: Азбука, 2000. – 700 с.

  4. Затонский Д. В. Модернизм и постмодернизм. Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных исскуств. – Харьков, 2000. – 354 с.

  5. История литературы ФРГ / Затонский Д. В., Павлова Н. С., Фрадкин И. М. – Москва: Наука, 1980. – 688 с.

  6. Шахова К. О. П'ять німецьких лауреатів Нобелівської премії з літератури. – Київ: Юніверс, 2001. – 208 с.

  7. Grass G. Die Blechtrommel. – Gttingen: Steidel Verlag, 1993. – 736 S.

  8. Grimmelshausens Werke in vier Bnden. – Leipzig: Hermann Duncker, 1977.

  9. Haslinger A. Grass G. und das Barock // Grass G. Werk und Wirkung. – Bonn: Rudolf Wolff (Hrsg.), 1986. – S. 75–87.

Loading...

 
 

Цікаве