WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Національна і внутрішня самоідентифікація як спроба подолання конфлікту між “Світовою пожежею” й епохою “Золотого гомону” у ліриці Аркадія Казки (рефе - Реферат

Національна і внутрішня самоідентифікація як спроба подолання конфлікту між “Світовою пожежею” й епохою “Золотого гомону” у ліриці Аркадія Казки (рефе - Реферат

У другому випадку створюється, справді, оновлений, очищений світ, а нова епоха несе не тільки оновлення, а й прощення, проголошується воскресіння всього світу. Яскраво це простежується в поезії "Встаньте ж вільні – богорівні!".

Поезія написана 1918 року, але в ній автор відтворює не теперішнє, а проектує ще один варіант майбутнього, вірячи в перемогу світла, це твір, у якому за О. Білецьким, ідея, що давно жила у свідомості поета ( а саме ідея очищення і зміни людини), знаходить своє образне втілення в явищах природи [1, с. 466], зокрема, пробудженні природи на світанку, стосунках усього живого з сонцем. Автор не копіює реальності, не зображує виявів нового часу, а змальовує інший світ з іншими законами існування. Обов'язкова необхідність існування його спричинює використання граматичного теперішнього часу, який створює враження реальності й сприйняття майбутнього як теперішнього. Автор виводить світ перемоги, фіксує лише одну точку в часовому просторі, за якою немає ні майбутнього, ні минулого.

На перший погляд, усе просто: створенню прекрасного світу передує втручання сили згори, що, наче помахом чарівної палички, змінює світ. Автор просто не хоче показувати створення світу, оскільки тоді акцент було б зроблено на процесі, а не на результаті. Мета його – показати, як елемент перемоги добра маніфестується в образах сонця й природи, адже саме сонце дарує всьому прощення, як Бог:

Посилаючи прощення –

Неправдивим відпущення,

Пташкам з кліток визволення –

Посилаючи ж співало:

"Всім спасення! Всім спасення!" [2, с. 51]

Божественна сутність сонця випливає не з прадавніх вірувань, а з принципів існування елементів у тексто-світі, який у цьому випадку повторює ієрархічну співвіднесеність елементів у природі, де сонце є найважливішим онтологічним складником. Щоправда, сонце в поезії отримує додаткові характеристики, які наближають його до божественної сили, основою якої є прощення.

Важливо зазначити, що прощення й благодать дарується не тільки людям, а всьому: птахам – визволення з кліток, неправдивим – відпущення. У цьому А. Казка пішов далі за своїх сучасників, оскільки, на його думку, зміни повинні здійснитися у всьому універсумі, щоб гармонійна особистість могла в ньому жити. Тому воскресають не тільки приспані найкращі людські якості, а й цілий світ. Людина займає другорядну позицію, практично не діє. Тільки рядок "Неправдивим відпущення" асоціюється з людиною.

На перший погляд, зникнення старого повинно призвести до виникнення нового життя, адже воно творить замкнуте коло, але смерть попереднього відбулася насильницьким шляхом, а не природно, відтак маємо порушення узвичаєного циклу, його розрив, що унеможливило народження після смерті. А. Казка одним з перших це усвідомив, зрозумів, що не світова пожежа, а внутрішня самозаглибленість допоможе людині стати кращою і створити краще суспільство. Об'єктами катарсису стають не тільки людина та її душа, а й світ загалом. Йдучи від Г. Сковороди, поет поділяє світ на "істинне" й "тлінне", надаючи перевагу вічності й любові, які має в собі небесна сфера, і без яких людина не може бути щасливою. Як і Сковорода, Казка трактує цей шлях через пошук і пізнання. Якщо в трактаті "Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни" постає проблема збагнути, у чому полягає щастя [12, с. 161], то для героя творів А. Казки цієї проблеми не існує, оскільки він визначився, що щастя для нього – пізнати світ і досягти світової гармонії, не структуруючи опозиції "знаття довкілля – знаття-самопізнання" [14, с. 55].

Ліричний суб'єкт хоче наблизитись до вічності, стати її частиною, розуміючи її, як і поети початку ХVII ст., як "справжню батьківщину, до якої має прагнути кожен" [5, с. 20], іноді категорично заперечуючи все земне, втілене в єдиному образі світової пожежі, що передує хаосу, після якого не буде нового світотворення. Він бачить, що від цієї пожежі йдуть всі біди, а її розпалив не абстрактний "хтось", а сама людина. Цій пожежі немає виправдання, оскільки вона ніколи не стане купальським вогнем, у якому людина очиститься, а пожежею, що знищить не тільки людське суспільство, а й увесь світ.

Неузгодження людини і світу призводить до виникнення конфліктів між ними, всередині самої особистості. Але ліричний суб'єкт вірить у відродження душі, що перегукується з відчуттям національного Великодня, вірою в спасіння. Досягнення цього має здійснюватись через усвідомлення своєї неідентичності з сучасною епохою руйнувань, а також через спробу свого національного виокремлення, тобто усвідомлення раю на землі не як абстракції, а як конкретної України майбутнього. Казка, що актуально і сьогодні, не виправдовує деструкції як одного з чинників побудови нового, тому його суб'єкт песимістично сприймає "всенародну бійку". Головним для подолання конфлікту між руйнацією-пожежею і "золотим гомоном" є усвідомлення своє національної сутності, а також здатність особистісного самозаглиблення і самовдосконалення.

ЛІтература

  1. Білецький О. Поезія Івана Франка // Білецький О. Зібр. праць: У 5 т. – Київ: Дніпро, 1965. – Т. 2. – 672 с.

  2. Казка А. Васильки. – Київ: Рад. письменник, 1989. – 264 с.

  3. Кодак М. Траєкторія баладного трагізму. – Львів: Престиж Інформ, 1999. – 44 с.

  4. Крижанівський С. Зажиттєві злигодні і посмертні поневіряння поета Аркадія Казки // Сіверянський літопис. – 1996. – №1. – С. 71-77.

  5. Криса Б. Пересотворення світу: Українська поезія ХVII-XVIII століть. – Львів: Свічадо, 1997. – 216 с.

  6. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. – Мюнхен, 1959. – 968 с.

  7. Левин В. Зеркало как потенциальный семиотический объект // Уч. зап. Тартуского гос. ун-та. – Тарту, 1988. – Вып. 831. – С. 6-24.

  8. Лотман Ю. Внутри мыслящих миров. – Москва: Языки русской культуры, 1996. – 448 с.

  9. Маркова О. Зеркальные миры Максимилиана Волошина // Проблемы стиховедения и поэтики. – Алма-Ата, 1990. – С. 34-39.

  10. Насмінчук Г. Ідейно-естетичні шукання в українській радянській літературі 20-х – п.30-х рр.// Укр. мова і літ в школі. – 1991. – №4. – С. 22-30.

  11. Новиченко Л. Поезія і революція. – Київ, 1959. – 276 с.

  12. Сковорода Г. Твори. – Київ: Наук. думка, 1983. – 542 с.

  13. Тичина П. Твори. – Київ: Молодь, 1990. – 288 с.

  14. Ушкалов Л. Григорій Сковорода і антична культура. – Харків: Знання, 1997. – 180 с.

  15. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів: Літопис, 2002. – С. 142-175.

  16. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Київ: Наук. думка, 1981. – Т. 31. – С. 45-119.

  17. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – Москва: АСТ-ЛТД, 1998. – 672 с.

  18. Хитрук В. "Людина і природа" в творчості Василя Мисика 20-х – початку 30-х років //Літературознавчі обрії. – Київ: Наук. думка, 1984. – С. 74-82.

  19. Шатова І. Хто такі "емоціоналісти"? // Слово і час. – 1998. – № 9-10. – С. 75-77.

Loading...

 
 

Цікаве