WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Національна і внутрішня самоідентифікація як спроба подолання конфлікту між “Світовою пожежею” й епохою “Золотого гомону” у ліриці Аркадія Казки (рефе - Реферат

Національна і внутрішня самоідентифікація як спроба подолання конфлікту між “Світовою пожежею” й епохою “Золотого гомону” у ліриці Аркадія Казки (рефе - Реферат

Реферат на тему:

Національна і внутрішня самоідентифікація як спроба подолання конфлікту між "Світовою пожежею" й епохою "Золотого гомону" у ліриці Аркадія Казки

Диференціюючи літературу перших десятиліть ХХ століття, до якої належить поезія Аркадія Казки, на персоналії, у самій добі, традиційно визначеній як перехідна, варто виокремити примат ідеї деструктивного деміурга, проголошеного також речником нового мистецтва поряд із менш на той час вагомою, але важливішою концепцією мовчазного спостереження й несприйняття руйнування як такого. Тобто, як стверджував Г. Насмінчук, на паралельне існування творів героїчного і трагедійного дискурсів [10, с. 23].

Відтак, до розуміння тогочасних зрушень був біполярний підхід. Передусім, їх могли усвідомлювати як реальну фізичну силу, що повинна все знищити і вибудувати нове, відповідно ліричним суб'єктом виступала маса, "будний бондар" М. Йогансена (Р. Мельників). Функціонування такого ліричного суб'єкта було дотичним до загального життя натовпу, у якому відбувалося нівелювання особистості та інтелектуального потенціалу, зниження позитивного емоційного поля (див. про це Х. Ортега-і-Гасет "Бунт мас", З. Фройд "Масова психологія і аналіз людського "Я", А. І. Паньков "Духовне життя мас", Е. Фромм "Анатомія людської деструктивності" тощо). Наслідком стало витворення трагедійного світосприйняття, адже, як писав М. Кодак, виникав сумнів, чи взагалі зможе щось з'явитися на місці руїни [3, с. 6].

Другий підхід полягав, на думку Ю. Лавріненка [6, с. 933], у тому, що революційні зміни поряд з ідеєю національного відродження було скановано на внутрішній світ людини з подальшим розумінням оновлення душі, а, отже, її моральної еволюції. Відсутність досліджень, які б висвітлювали творчість А. Казки в цьому ракурсі, зумовила доцільність обрання даної теми.

С. Крижанівський зазначав, що А. Казка "був переконаним інтернаціоналістом, вірив у прихід світової революції" [4, с. 20], але ця революція повинна була відбутись в душі людини внаслідок побачених і пережитих нею жахів. Таку зміну А. Казка називав не тільки революцією, а й умінням почути вічну музику.

Ліричний суб'єкт А. Казки відповідає другій моделі світосприйняття. Але він, відчуваючи дисгармонію між своїм внутрішнім світом і світом навколо себе, прагне гармонізації самозаглиблення і розвитку гносеологічних здатностей. Саме таким він постає в поезії "Зорі", прагнучи знайти відповіді на свої запитання в поверненні до Бога. Відбувається еволюція ліричного суб'єкта, незважаючи на втрату ним рішучості, сміливості. Він проповідує не побудову нового на згарищі старого (до речі, ліричний герой Казки ніколи не виступав адептом деструкції), а ідею вічної любові.

Структурно кожна строфа в "Зорях" складається з трьох віршів і одного піввірша, який римується з першим віршем. Така триєдність супроводжує увесь текст, що створює враження містичності, релігійної настроєвості. Вона стосується зазвичай образів-домінант: 1) земля – сонце-зорі – небо; 2) янголи – Всепречиста Марія – "Вічна Любов"; 3) бійка: сучасна – всенародна – люта; 4) зорі: ясні – чисті – промінисті.

Аналізована поезія відтворює сходження ліричного героя до осягнення, розуміння Бога як вищої категорії людського єства, еталону любові й прощення. Ліричний суб'єкт усвідомлює, що цей світ не матеріальний, а духовний, що витоки його сягають глибин людського серця. Тому герой із землі дивиться на зорі, які порівнює з сонцем, адже воно для нього – символ усього чистого, тому й зорі – "ясні, чисті, промінисті". Епітет "ясні" втілює віру в можливість еманації душі, яка змогла відчути сяйво неба, "чисті" – віру в її катарсис, "промінисті" – конструює ланку асоціативного ланцюга, початком якого є сонце, а кінцем – Бог. Шлях до Бога виявляється простим: від спроби відійти, відсторонитися від усього лихого до змоги почути "неземну" тишу на землі. Відчуття Божої еманації підкреслюється оксимороном "Серед тиші неземної на Землі...". Лексемами "тиша", "мовчки", "зорі", "небо" задається тон першої строфи поезії – усеохопне мовчання, яке треба навчитися слухати й розуміти, яке, як буддійські медитації, допомагає краще осягнути своє "Я".

У другій строфі вже відчувається "янголів пресвітлих ніжний спів", "хор з глибин стихії", а самі зорі порівняно зі сльозами Божої матері. У подальших строфах відбувається градація звуку – від "неземної тиші" до "заклику дружнього". Можна простежити паралель: "тиша неземна" – "ніжний спів" – "заклик дружній" // янголи – Марія – Вічна Любов.

Відповідно до градації звуку відбувається еволюція внутрішнього світу ліричного суб'єкта, а саме його перехід від візуальних відчуттів до почуття любові, від простого споглядання зірок до змоги почути божественну музику. Така зміна людини можлива, за А. Казкою, не в ідеальному суспільстві, а там, де зло досягло свого апогею. Саме тоді людина розпочинає свої пошуки, кидаючи виклик сучасній епосі. Цей виклик полягає в ігноруванні оточення, яке не задовольняє: "І забув, повік-віків уже забув...".

Епоха ліричного суб'єкта характеризується лише одним віршем: "Про сучасну всенародню бійку люту", у якому епітет "сучасна" вказує на часову характеристику подій, "всенародна" – на важливість "бійки", "люта" – на внутрішню її сутність. Епітетом "всенародна" автор пробує спочатку виправдати жах епохи, але сам розуміє, що виправдання їй немає, тому бійка "люта". Зневіра автора у вмотивованості тогочасних численних смертей, деградація суспільства підкреслюється й номінантою "бійка" (не боротьба, не війна, не битва, а бійка!), що надає оповіді зневажливого тону.

В. А. Казки один зі шляхів виходу з цієї дійсності – сканування реальних подій на модель утопічного світу, у якому немає насильства. Тому криваві події одразу змінюють негативний заряд на позитивний, і постають вже як події не матеріального світу, а духовного, зміни в якому відбуваються в бік позитивного, а позитивом у цьому випадку є зміна людської душі, її відродження, повернення до Бога. Схематично:

Світ реальний світ, створений автором, де всі мінуси замінено на плюси ("Буря");

жахлива дійсність пошук чогось іншого ("Кінець");

втома від реалій заглиблення в себе ("Де захват мій");

пошук очищення прихід до Любові ("Зорі") право назватися богорівним ("Встаньте ж, вільні-богорівні!").

Образ усесвітньої революції, ідея світової деструкції стали предметом зображення в літературі перших пореволюційних років. Така настанова відсувала людину на задній план, позбавляючи поезію почуття, емоцій [19, с. 75], тоді як А. Казка, навпаки, відводив людині завжди чільне місце, часто фіксуючи ідею лише словом чи штрихом, або не згадуючи про неї взагалі. Його цікавить не те, як відбулися ті чи інші події, а як вони вплинули на їхнього очевидця. Цей вплив зазвичай негативний і спричинює конфлікт між "знайденою вселенською гармонією і негармонійними голосами живого життя" [11, с. 39].

Прагнучи показати, до чого може призвести фанатичне й бездумне захоплення деструктивними методами, чужородними ідеями, Аркадій Казка виводить образ "скаженої хуртовини" в сонеті-акровірші "Буря", дотримуючись закону кристалічних структур (В. Хитрук), коли стрижневий мотив обростає гранулами образів [18, с. 75].

Поет вдається до контрасту, який, на думку І. Франка, є "одним з наймогутніших способів поетичного мислення" [16, с. 67], виводячи антагоністичні темряву і світло, а далі ускладнює їх комплексами антитетичних образів, створюючи пари за принципом дзеркала, яке творить точну копію оригіналу, доступну лише для бачення. Водночас ця копія-світ існує в іншому просторовому континуумі й рухається синхронно з оригіналом [7, с. 8], але має протилежну внутрішню насиченість. Аркадій Казка створює два світи, що, як зазначав Н. Фрай, "повні метафоричних ідентифікацій, одна з яких є бажаною, а інша – небажаною" [15, с. 149], але вони ідентифікуються не з небом і землею, а з двома паралельними світами:

"Хуртовина скажена"

"провідний дзвін"

"нема доріг"

"Жадання повний вдома буть"

"хаос сваволі"

чарівні елегії

"божевільний сніг"

"любі втіхи"

"сніговий окіл"

"краси країна"

"Кривавий розіп'явсь над світом смок"

голос, "мов великодній дзвін"

труп, тінь

"край краси і правди"

Loading...

 
 

Цікаве