WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Рецепція французького сюрреалізму в українській літературі 1920-1930-Х років - Реферат

Рецепція французького сюрреалізму в українській літературі 1920-1930-Х років - Реферат

На жаль, далі аналізу дадаїзму й сюрреалізму Л. Старинкевич не пішла. Закінчуючи свою статтю, вона підсумовує: "Хоч ці поети... потребують до себе критичного ставлення, та все ж знайомство з деякими їхніми творами в перекладі дало б чимало цікавого, зокрема коли порівняти їхні формальні заходи та поетичну трактовку сюжету з такими ж таки в наших радянських "лівих" поетів" [6, с. 204] – і відсилає охочих читачів до статті російського дослідника Я. Фріда в журналі "Новый мир".

Слід ще раз наголосити, що в 20–30-х роках ознайомлення з сюрреалізмом відбувалося, як це не парадоксально, без публікації основних сюрреалістських і сюрреалістичних текстів. За винятком уже згаданого оповідання Ф. Супо "Втікач", це коротке ознайомлення обмежилося критичними статтями й замітками. Перекладів у молодій українській радянській літературі явно бракувало. Натомість у Західній Україні ще 1925 р., буквально по свіжих слідах, з'явилася „Antologja nowej liryki francuskiej" (Lww; Warszawa; Krakw, Wyd-wo zakładu narodowego imienia Ossolińskich) [див.: 9] польською мовою, яку уклала Анна-Людвіка Черни з її невеликою передмовою і примітками. Антологія охоплює часовий період від 1907 р. до останніх найновіших поезій 1925 р. і презентує творчість Гійома Аполлінера, Блеза Сандрара, Жана Кокто, Івана Голла, Макса Жакоба, П'єра Реверді, Андре Сальмона, Філіпа Супо, Жана Сюперв'єля, Трістана Тцара та ін. Частину перекладів було передруковано з польських літературних і, зокрема, авангардних видань – Skamander, Zwrotnica, Wiadomości literackie, Kurjer Lwowski, Tydzień literacki. Віддрукована у Львові антологія, очевидно, була відома широкому загалу українських читачів.

Попри свою безперечну сміливість і новаторство на тлі демонстративної байдужості й навіть ворожості офіційного літературознавства до новітніх течій у західних літературах, слід визнати аналізовані статті А. Лейтеса і навіть Л. Старинкевич слабкими і фрагментарними, хоча вони певною мірою доповнюють одна одну. У конспективній замітці А. Лейтеса, спровокованій, як уже було сказано, черговим прокомуністичним маніфестом сюрреалістів, було згадано два важливі для цього напряму імені – Гійома Аполлінера, автора терміна "сюрреалізм" і їхнього творчого попередника, та Анрі Бергсона, одного з двох духовних батьків руху. Натомість обидва літературознавці замовчують ім'я Зиґмунда Фройда, чиє вчення про психоаналіз було головним у сюрреалістській теорії творчості. Очевидно, з тих самих причин вони не згадують про одне з центральних понять сюрреалізму – rve, що означає водночас і сон, і мрію, і сновидіння. Не згадано в публікаціях українських літературознавців ні про поняття об'єктивної випадковості, ні про чорний гумор, ні про значення гри в сюрреалістичній творчості.

Ці недоліки виправив Юрій Косач у статті "Нотатка про сюрреалізм", яка з'явилася в еміграційному журналі "Арка" 1947 р. [див.: 3]. На жаль, вона була надто запізнілою і тому виходить за хронологічні рамки цієї статті. Однак у ній також є цікаве й посутнє відсилання до літературного процесу 20–30-х років. Визначаючи сюрреалізм як "нове мистецьке світосприймання", Ю. Косач пише: "І українській літературі – в таких її проявах як творчість раннього Тичини, новелі М. Хвильового, Г. Косинки, М. Йогансена, драма М. Куліша, а згодом поезія Б. Антонича, В. Барки й ін., подекуди В. Лесича – як реакція проти закам'янілости мертвого клясицизму, як вислід нового національного і мистецького світогляду – в цьому аспекті й нашій літературі припадає поважна участь в тих мистецьких відкриттях, що їх сумарно звемо сюрреалізмом" [3, с. 17].

Основні "знахідки" сюрреалізму: обґрунтування ключового значення випадку і підсвідомого у творчому процесі, відкриття "чудесного" в щоденному житті, увага до маргінальних і навіть кічових форм мистецтва, чорний гумор – все це в розсіяному стані простежується у творчості багатьох митців 1920–1930-х років, представників різних шкіл і напрямів. Ні А. Лейтес, ні Л. Старинкевич не наважувалися провести аналогії між творчістю сюрреалістів і їхніх українських сучасників, хоча такі паралелі правомірні й очевидні.

Маючи на меті висвітлити лише рецепцію сюрреалізму в українській літературі 20–30-х років, а не вплив цієї потужної літературної школи, вкажемо на окремі елементи сюрреалістської філософії в тогочасній українській літературі. Зокрема Г. Давидова-Біла говорить про три умовні етапи сюрреалізму в українській ліриці ХХ ст. і вважає, що "перший стихійний сюрреалізм (протосюрреалізм, що постав на ґрунті символізму й імажинізму) представлений творчістю Б.-І. Антонича" [1, с. 24]. На "яскраво виражену ... ймовірність якогось іншого, особистісного буття за гранню цього" [5, с. 275] у поезії Володимира Свідзінського вказував В. Моренець. Елементи сюрреалістичної поетики віднаходимо і в поезії Майка Йогансена: метафори, побудовані на інтуїтивних відчуттях (тут слід згадати про теорію образної мови письменника, за якою звукова подібність далеких за значенням слів є свідченням їхньої смислової єдності, що породжує додаткові асоціації, натяки тощо), ланцюжки дивовижних асоціацій, зближення далеких і непоєднуваних речей в одному образі.

Невиправдано менше уваги присвячують дослідники впливам сюрреалізму в прозі. Ще 1929 р. критик Фелікс Якубовський докладно проаналізував важливу формо- й смислотворчу роль образів ночі і сну у творчості Гео Шкурупія [див.: 8, с. 226-255]. Цілу апологію снів як істинної реальності чи надреальності, як одкровення прочитуємо в оповіданнях і повістях того ж таки Майка Йогансена. Правомірно буде припустити, що це результат його ще юнацького захоплення філософією Артура Шопенгауера, який також був близький французьким сюрреалістам. Зрештою М. Йогансен не дошукувався аналогій між сном і дійсністю і не намагався пояснити своїх снів. Сон у його прозі набуває ознак метафізичного простору, відкриває абсолютно інший вимір, недоступний буденному мисленню світ: Альчеста "...спала тим мертвим сном, про який шопенгауеріянець Леонардо казав, що в тім сні людина переживає майбутню і минулу правду як ясновидюща і тільки забуває все це за фальшивими і фантастичними снами засинання і пробудження" [2, с. 155].

Таким було сприйняття французького сюрреалізму в українській літературі 1920-1930-х років, в період виникнення й розквіту цього визначального напряму в авангардному мистецтві ХХ ст. Хоча й спотворений ідеологічними настановами партії в літературознавчій рецепції, сюрреалізм як світосприйняття і світовідчуття відіграв, безперечно, важливу роль в історії української літератури. Дослідників чекає величезна й цікава робота в царині рецепції й особливо впливів сюрреалізму у українській літературі на різних етапах її розвитку.

Література

  1. Давидова-Біла Г. Український літературний авангард. (Ч.1. Дискурс 1920-30-х рр.). – Донецьк, 2001.

  2. Йогансен М. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію. – Харків, 1932.

  3. Косач Ю. Нотатка про сюрреалізм // Арка. – 1947. – Ч.2. – С.14-17.

  4. Лейтес А. Сюрреалізм // Культура і побут. – 1926. – 30 січ.

  5. Моренець В.П. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща. – Київ, 2002.

  6. Старинкевич Л. Поезія втікання (дадаїзм і сюрреалізм у французькій літературі) // Червоний шлях. – 1933. – № 2. – С.187-204.

  7. Супо Ф. Втікач // Червоний шлях. – 1933. – № 2. – С.146-175.

  8. Якубовський Ф. Від новелі до роману. – ДВУ, 1929.

  9. Antologja nowej liryki francuskiej // Anna-Ludwika Czerny. – Lww; Warszawa; Krakw, 1925.

Loading...

 
 

Цікаве