WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Український химерний роман у контексті латиноамериканського магічного реалізму - Реферат

Український химерний роман у контексті латиноамериканського магічного реалізму - Реферат

Химерний роман (прикметно, що саме слово бароко італійською мовою означає химерне, примхливе; [див.: 13, c. 8]) корениться також у принципах українського бароко. Це передусім віддзеркалюється в його синкретичній формі, конкретніше в так званій „бароковій манері" („барочному письмі"1). У стилі роману О. Ільченка про козака Мамая риси героїчного епосу еклектично поєднуються з відвертою публіцистичністю, лірика – з гротеском, фантастика – із суворо реалістичною оповіддю. Щось подібне можна сказати і про „Левине серце" П. Загребельного, у якому автор вільно переходить від однієї епохи до іншої, посилаючись на приклади із світової історії, розкуто будує композицію, об'єднує сюжет не стільки хронологією подій, скільки цільним поглядом оповідача. Риси стилістичної еклектики помітні в „Лебединій зграї" В. Земляка, у якій відлунилося оце гоголівське вміння „сміх розчинити гіркотою", патетику поєднувати з іронією, а також у прозі В. Міняйла, де є, за свідченням самого письменника, „зумисна еклектика стилів, різкий перехід від гумористичних ситуацій до трагічних і фантастичних" [12, c. 134]. Яскравим прикладом такої творчої манери є „роман-небилиця" „Позичений чоловік" Є. Гуцала, а також твори В. Шевчука, які демонструють вигадливу, багату на різні стилістичні пласти барокову оповідь. „Химерність „химерних" романів, – зазначає В. Панченко, – [...] передусім [...] у несподіваному переплетінні різних стилістичних пластів, максимально зближених між собою, – лірики, гротеску, патетики, іронії" [15, c. 142]. Вигадане, фантастичне, до побутової достовірності реальне – все це взаємопереплітається і не викливає враження штучно створеного конгломерату.

Література – важлива ділянка конструювання ідентичності. Розглядаючи твори чи не всіх найбільших латиноамериканських письменників, зауважмо, що на першому місці є тема звільнення від колоніальної залежності. Бунтарські традиції у міфологічній свідомості населення „палаючого континенту" віддзеркалені, між іншим, у таких творах, як „Зелений Папа" М.-А. Астуріаса, „Сеньйор Президент" М. В. Льоса, „Сто років самотності" Ґ. Ґарсіа Маркеса та ін., причому націоналізм відверто не декларується, проблема збереження ідентичності – вся у підтексті творів. В українській літературі естетика бунту також має, внаслідок колоніальної залежності України, досить солідну генеалогію. Як зазначає В. Шевчук [18, c. 57], до химерної прози звернулося покоління шістдесятників, намагаючись утекти від фальшивої кабінетної літератури соцреалізму, на чільне місце ставлячи справу відродження держави. М. Ільницький зазначає, що химерна проза була своєрідним „відвоюванням права на умовність у літературі: Химерна проза виступала як продовження і водночас заперечення тієї лінії української прози, яку критики називали „крила романтики". Фальшива патетика, ходульність, схематизм [...] була [...] підірвана іронією і „Лебединої зграї" Василя Земляка і „Ирію" Володимира Дрозда" [8, c. 171]. З іншого боку, химерна проза була реакцією на т. зв. виробничий роман з його мовним усередненням і зведенням людини до стандарту; вона насміхалася з офіційно узаконених догм, видобувала з надр народної пам'яті незатерте слово і дотеп, трансформувала заборонені владою форми фольклорного дійства і т. д. Отже, для письменників, які творять у манері магічного реалізму чи пишуть романи химерного жанру, відновлення ідентичності та її реконструкція є своєрідним викликом, що його робить художній творчості сама дійсність і в Латинській Америці, і в пострадянській Україні. М. Жердинівська [5, c. 166-167] зазначає, що фантастичний світ селища Макондо в романі „Сто років самотності" Ґ. Ґарсіа Маркеса виявляється не таким уже й фантастичним, оскільки він дуже реально відбиває не лише реальну ситуацію в країнах Латинської Америки, а й географічно розміщену на іншому боці планети радянську дійсність і притаманну їй абсурдність життя. З цих самих позицій виходить А. Берегуляк, аналізуючи „Дім духів" І. Альєнде і „Дім на горі"В. Шевчука [4, c. 68]. В обох випадках письменники дають реальному й надприродному однаковий статус, підсилюючи своє бажання ідентифікуватися з „магічним" світом минулого, якого більше нема, і водночас роблять спробу відновити ідентичність.

Про те, як оцінювати активізацію лірико-химерного стилю в українському письменстві (як відродження традицій М. Гоголя, О. Стороженка, С. Руданського чи як запозичення явищ латиноамериканського походження, як вияв „феномена Маркеса") довго точились суперечки. Дослідники згідні, що і роман Ґ. Ґарсіа Маркеса, і ціла латиноамериканська проза послужили скоріше імпульсом для розвитку українського лірико-химерного роману ніж вплинули на нього безпосередньо. Як слушно зазначає М. Ільницький, „тут спрацювали свої національні передумови, які визначили обличчя цієї стильової течії на українському ґрунті" [9, c. 51]. Водночас, оскільки український химерний роман, як і нова латиноамериканська проза, багато в чому виникли на основі національного бароко, можна з певним допуском говорити про умовно паралельний розвиток, більш чи менш одночасовий, але опертий на національну традицію, а тому в кожному випадку самобутній напрям розвитку літератури. Попри всю умовність паралелей, є можливість твердити, що існує опосередкований зв'язок між обома напрямами. Химерний роман є тим ключем, завдяки якому стає можливим виявити „схожість несхожого", тобто спільні або подібні тенденції розвитку в літературах країв, географічно розміщених на іншому боці планети, не схожих за мовою, традицією і своїми історичними долями. Незважаючи на факт, що визначення поняття магічного реалізму й розуміння його особливостей у національних літературах відмінне, головне те, що, як наголошувала Амарилл Беатріс Ченеді, магічний реалізм можливий у будь-якому суспільстві зі змішаною культурною спадщиною, „як метод примирення полярних способів існування культури" [14, c. 46].

Література

  1. Алехо Карпентьєр - хронологія життя і творчості / За матеріалами зарубіжної преси / Підготував О. Божко // Всесвіт. – 1981. – № 1.

  2. Бахтин М. Искусство слова и народная смеховая культура (Рабле и Гоголь). – Москва, 1972.

  3. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – Москва, 1965.

  4. Берегуляк А. Магічний реалізм та літературний міф – зцілення чи панацея у постколоніальному контексті ? // Сучасність. – 1993. – № 3.

  5. Жердинівська М. Латиноамериканська література від джерел до „магічного реалізму"// Всесвіт. – 1998. – № 1.

  6. Ільницький М. Безперервність руху. Літературно-критичні статті. –Київ, 1983.

  7. Ільницький М. Від епічності до ... епічності // Дніпро. – 1980. – № 12.

  8. Ільницький. М. „Із західної перспективи..." // Кур'єр Кривбасу. – 1999. – № 109, січень.

  9. Ильницкий М. Схожесть несхожего // Вопросы литературы. – 1980. – № 11.

  10. Кравченко А. Можливості прози // Вітчизна. – 1983. – № 12.

  11. Кравченко А. „Химерний" роман і фольклор // Радянське літературознавство. – 1982. – № 4.

  12. Кравченко І. Художній стиль Віктора Міняйла: народництво чи народність // Київ. – 2001. – № 3-4.

  13. Макаров А. Світло українського бароко. – Київ, 1994.

  14. Мельник Н. Проникнення в інщу реальність (українська магічна новела наприкінці XX ст. // Слово і час. – 1998. – № 11.

  15. Панченко В. Реальність розмаїття // Дніпро. – 1981. – № 6.

  16. Пивоварська А. Дім на горі: Розмова з Валерієм Шевчуком /Пер. з польської Н. Білоцерківець // Сучасність. – 1992. – № 3.

  17. Погрибный. А. Мода? Новация? Закономерность? // Литературное обозрение. – 1980. – № 2.

  18. Погрібний А. Сучасний стиль: вдумливість пошуку й підступність моди // Вітчизна. – 1984. – № 12.

  19. Покальчук Ю. Сучасна латиноамериканська проза. – Київ, 1978.

  20. Покальчук Ю. Традиції Гоголя і „магічний реалізм" // Вітчизна.– 1984. – № 4.

  21. Сучасний український роман у контексті світової літератури. „Круглий стіл" „Вітчизни" // Вітчизна. – 1981. – № 10.

  22. Чичерин А. Ритм образа: Стилистические проблемы. – Москва, 1978.

  23. Bernacki M., Pawlus M. Słownik gatunkw literackich. – Bielsko-Biała, 1999.

1Термін „барокове письмо" запропонував О. Чичерін. Аналізуючи специфічний стиль романів Ф. Достоєвського, дослідник зазначав: „Справа не в технічному кунштюці комбінацій різних тем, а в органічному злитті контрастів в одну цілість, внутрішньо суперечливому, амбівалентному, з одночасними притяганням і відштовхуванням. Це, на думку дослідника, „вторгнення бароко", яке прийшло до творів Ф. Достоєвського за посередництвом М. Лермонтова, М. Гоголя, В. Гюго, врешті, через готичний роман. Бароко у творах Ф. Достоєвського допомагає підвищити неспокій, тривогу його ідей. Таким чином, барокове письмо має в собі ресурси, що спроможні надати творам нового звучання. [див.: 22, с. 151-160].

Loading...

 
 

Цікаве