WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Методологічні питання міжвоєнного періоду в історії літератури - Реферат

Методологічні питання міжвоєнного періоду в історії літератури - Реферат

Реферат на тему:

Методологічні питання міжвоєнного періоду в історії літератури

На початку 1874 року з'явилася друком розвідка Фрідріха Ніцше „Про користь та шкідливість історії для життя". Німецький філософ розглядав різні концепції розуміння історії й сміливо давав свої пояснення і пропозиції. Цей текст також має завдання поставити питання про наслідки введення міжвоєнної епохи як чергової ланки до історико-літературного процесу в Україні. Яких позитивних результатів слід очікувати від такого явища? Наскільки думка про існування такого періоду в історії української літератури обґрунтована? Спочатку треба розглянути питання про виокремлення міжвоєнного періоду в інших літературах (адже Україна, хоч і позбавлена державності, протягом своєї історії належала до європейської культури і брала участь у всіх вагомих процесах європейського культурного простору).

1. Як це робиться в Європі?

Народи Європи болісно пережили катастрофу Першої світової війни. У деяких країнах пам'ять про події 1914–1918 рр. ще донедавна здавалася сильнішою, аніж події періоду 1939–1945 рр. Так сталося, наприклад, у Франції, яка чотири роки, від 1914, вела війну на своїй території, а під час Другої світової війни боролася за волю лише кілька тижнів 1940 року та неповний рік від літа 1944. Цікаво буде подивитися й на літературу цих країн, які лишилися осторонь воєнних дій, зберігаючи в часі світового конфлікту свою нейтральність (напр., Данія, Іспанія). Треба також пам'ятати про автономію мистецтва – важливі політичні події мусять бути пов'язаними з появою нових літературних течій та чергового покоління письменників.

Особливим випадком є англійська література. Великобританія була чільним учасником обох конфліктів, тобто межі 1918–1939 рр. важливі в історії англійської нації. Однак факт, що обидві війни обминули територію Англії, дає змогу подивитися з певної дистанції на весь період. Група з Блумсберри, особливо Литтон Стрейчі (1880–1932) й Вірджинія Вулф (1882–1941), за словами її представника, Едварда Морнґана Форстера, „чи не єдиний справді інтелектуальний рух у всій англійській цивілізації", виникла цілком стихійно ще перед 1914, отже, міжвоєнний період у її випадку був лише продовженням творчого злету членів групи. Вагомою межею стала натомість наступна війна, оскільки в середині 1940-х років справді відбувається зміна літературних генерацій (умирають Герберт Джордж Веллс, В. Вулф, Джеймс Джойс, дебютує Івлін Во), через кілька років з'являються „сердиті молоді люди", естетика яких цілком відмінна від художніх пошуків покоління 1920–1930-х рр., так само, як і тематика творів. Польські автори історії англійської літератури також не виділяють міжвоєнного періоду [14].

По цей бік „Англійського каналу" літературна ситуація виглядає простіше. Уже в 1930-х роках французькі літературознавці усвідомлювали, що мистецтво початку ХХ ст. стало минулим, а перед їхніми очима з'являються нові, досі неокреслені течії, писати починає ще невизначене покоління, до літератури входить зовсім нова тематика тощо. Першою спробою осмислити сучасність і надати їй конкретних рис було незакінчене дослідження Альберта Тібоде (1874–1936) „Історія французької літератури. Від Французької революції до 1930-х рр.". Смерть автора перервала працю над книжкою, що складається з п'яти частин. Основою поділу є думка дослідника про вагомість генераційного фактора, тому заголовком кожної частини стала дата виступу нового покоління: 1789, 1820, 1850, 1885, 1914. Хоч і недописана до кінця, остання частина наголошує особливості періоду 1914–1935 (середина 1930-х рр. була для Тібоде символічною межею – прогресування хвороби давало підстави припускати, що він не дочекає 40-х років ХХ ст.). Як на головні чинники появи найновішої генерації письменників Тібоде вказує на силу міщанства, яке врешті-решт забезпечило Франції політично-економічну стабілізацію 1871–1914 рр., що створило цілком нові умови для виховання молоді. Демократизація суспільного життя, реформа шкільництва (поступовий занепад класичної освіти, скорочення уроків греки й латини, розрив з традиціоналізмом у шкільній практиці, перевага технічних і точних дисциплін над гуманітарними), бурхливий розвиток спорту й зацікавлення цією ділянкою життя з боку широких верств суспільства, розвиток техніки та кінематографічного мистецтва породили нову генерацію митців [17, c. 468]. Французькі літературознавці більш схильні до традиційної періодизації, тому черговий великий синтез рідного письменства (ідеться про „Французьку літературу" за редакцією Антуана Адама, Жоржа Лерміньє та Едуарда Морота-Сіра з 1970-х рр.) автори побудували за класичним поділом на епохи, лише модифікуючи усталені назви окремих ланок історико-літературного процесу (міжвоєнні роки окреслено як „Різні дороги сучасності (1920–1940)") [11].

Немає сумніву, що поразка 1918 року, революція, падіння монархії, встановлення республіки, американізація побуту й утворення в Берліні одного з найважливіших осередків європейської культури чітко відрізняють проблеми розвитку німецької літератури в період після 1918 р. Однак німецька література має власну кінцеву межу епохи – 1933 рік, коли до влади прийшли нацисти. Після цієї зміни в політичному житті держави змінилися умови літературного життя: декого вбито, когось заслано в концтабір, дехто втік за кордон. Період, започаткований 1933 роком, закінчується після 12 років існування „Тисячолітнього Рейху", тобто 1945 року. Чи можна об'єднати ці два різні німецькі світи: 1918–1932 та 1933–1945? І з якою метою – адже вони аж ніяк не виглядають як дві частини одного цілого: вільний розвиток історико-літературного процесу першого періоду протистоїть тоталітаризму в духовному житті Німеччини в другому періоді? Цікаво, що самі німці погоджуються з варіантом єдності літератури перед і після 1933 р., уважаючи епоху 1918–1945 рр. цілісною.

Німецька Демократична Республіка (ще одна тоталітарна форма німецької державності) у 1970-х рр. спромоглася видати одинадцятитомну історію німецької літератури. Передостанній том присвячений саме питанню, як дивитися на міжвоєнні роки в історії літератури? На жаль, марксистський погляд іноді затьмарює в названому дослідженні здоровий глузд. У десятому томі початковою межею періоду визнано... Велику Жовтневу соціалістичну революцію, яка начебто мала вирішальний вплив на хід історико-літературного процесу в Німеччині [5]. Однак, попри цю недоречність, можна прийняти, що з кінцем воєнних подій починається для німецьких письменників нова дійсність. Автори називають цю частину міжвоєнного періоду „Від Великої Жовтневої соціалістичної революції до кінця революційної кризи післявоєнних років (1917–1923)". Наступний фрагмент автори довели аж до часів нацизму: „Від початків відносної стабільності капіталізму до кінця Веймарської республіки (1924–1933)". Заключним моментом став відрізок „Від Machtbergabe фашизму до визволення Німеччини (1933–1945)". Видана кількома роками пізніше „Коротка історія німецької літератури" (теж у НДР) виділяє як окрему ланку історико-літературного процесу міжвоєнний період і окреслює його „Між реакцією та поступом", уживаючи назв „золоті двадцяті роки" і „чорні тридцяті роки", тобто внутрішня структуризація періоду проводиться за цезурою 1933 року [9]. Польські германісти також схильні виділяти міжвоєнний період у німецькій літературі – напр., у підручнику Маріана Широцького є розділ „Література міжвоєнного періоду та Другої світової війни" [16].

Подібні проблеми характерні й для періодизації італійської літератури. Фашизм Муссоліні почався раніше від нацизму, тому період 1922–1945 рр. можна вважати єдиним цілим. В одному із найновіших синтезів італійської літератури ХХ ст., авторами якого є польські дослідники, історико-літературний процес поділено за суто художніми явищами [6]. Автори відмовилися від традиційної періодизації, однак це не означає, що вони зовсім відкинули поняття міжвоєнного періоду. Буває й так, що автори застосовують цей термін як додаткове (часове) визначення поза головним, тобто родовим (VІІ розділ „Проза міжвоєнного періоду", VІІІ розділ „У тіні Піранделло. Театр міжвоєнного періоду").

Loading...

 
 

Цікаве