WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вплив семілінгвалізму на формування особистості Ольги Кобилянської - Реферат

Вплив семілінгвалізму на формування особистості Ольги Кобилянської - Реферат

Те, що недосконале знання української мови часто не давало їй змоги вільно висловлюватися по-українськи, тобто переключатися на український мовний код, виразно помітно в листуванні з О. Маковеєм. Він був одним з небагатьох адресатів, яким Ольга могла відверто висловити своє незадоволення чи обурення з приводу певних речей (здебільшого пов'язаних з літературною і видавничою діяльністю), і тому саме в листах до нього є значна кількість кодових переключень для передавання емоційних моментів оповіді. Прикладом може бути лист від 16 березня 1898 р., де О. Кобилянська подає різко незадовільну оцінку "Вісника" і критики М. Грушевського. У цьому доволі об'ємному листі авторка двадцять один раз вдається до переключення українсько-німецького мовного коду. Подаємо декілька зразків:

Як він міг щось так старосвітського написати? Зробив з Наталки, жінки прецінь думаючої, з самого початку повісті думаючої, якогось роду Aschenbrdel, die unter der Zucht der bsen Stiefmutter und der Stiefschwestern leidet und auf einen Knigssohn wartet [Попелюшку, яка страждає від виховання злої мачухи і зведених сестер і чекає на королевича (нім.)], і каже, що вона змодернізована тим, що читає Ніцше [3, c. 330].

Чи той панок не читає що іншого, окрім творів малоруської літератури, що він не знає, що тепер суть вже інші типи жіночі, і стремлять до чого іншого, як allein zur Ehe [лише до шлюбу (нім.)]! [3, c. 330].

Поряд з використанням німецької мови в листах до О. Маковея для полегшення викладу, передачі експресивності Ольга Кобилянська вдається до українсько-німецьких кодових переключень у листах до згаданого адресата ще з однією метою. Німецька мова служить засобом інтимізації оповіді, підкреслює довірливе ставлення до адресата. Саме німецька виконувала функцію "інтимної", емоційної мови. Кодові переключення зафіксовані у всіх випадках, коли йдеться про внутрішні переживання авторки:

Das ist meine Morgenseele [це моя поранкова душа (нім.)] – і вона іде до Вас, не зачиняйтеся перед нею, пане Маковей, бо вона не зробить Вам нічого злого. Пощо Ви є ein lachender Lwe [лев, що сміється (нім.)]? А вона є нераз дуже бідна, і єсли вона до Вас говорить, то відповідайте їй; не думайте, що Ви говорите до якої-небудь панни – о ні! Die Morgenseele ist ein Neutrum [поранкова душа – середнього роду (нім.)] і говорить zum lachender Lwen [до лева, що сміється (нім.)]! [3, c. 304].

Письменниця розмежовує засоби інтимізації, зокрема, для звертання в українських і німецьких частинах тексту використовує різні слова – відповідно "медвідь" і "ein lachender Lwe". Лише в одному випадку виявлено сплутування цих кодів – вживання характерної для українських текстів назви "ведмідь" у німецькому перекладі:

... Мені тепер чогось дуже трудно листи писати (mit Bren macht man eine Ausnahme [для ведмедів робиться виняток (нім.)])... [3, c. 392].

Слід звернути увагу на те, що німецька ніколи не була мовою усного спілкування між Кобилянською та Маковеєм. Маковей значно гірше, ніж Ольга, знав німецьку мову, і навіть його твори для віденських журналів перекладала вона, тоді як він редагував українську мову її творів. Однак саме в листах до цього респондента найчастіше використано переключення українсько-німецького мовного коду.

Високий рівень кодових переключень, постійне "перескакування" з мови на мову свідчить про неможливість адекватного вираження думок авторки в межах однієї мови – чи то німецької, чи української. Можемо припустити, що ця тенденція ще яскравіше виявлялася в усному мовленні. Жодна з мов не була для письменниці комфортною "оселею духа" в повному значенні цього слова. Ці суто мовні труднощі зумовили психологічні проблеми, такі як помітна замкнутість, небажання спілкуватися в товаристві, перевага письмової комунікації над усною. Ольга, яка була в дитинстві душею компаній, вигадувала різноманітні ігри та історії, згодом надавала перевагу усамітненню, кінним прогулянкам, читанню і роздумам. Зокрема, багатослівна в листах, під час особистих зустрічей вона стає мовчазною, навіть зізнається в одному з листів, що "мене присутність других завше паралізує" [5, с. 296]. Ця зміна відбувається в той самий час, коли формується чітке усвідомлення власної мовної компетенції, точніше, її недостатності. І якщо в письмовому мовленні вона могла якось подолати її (давалася взнаки практика читання, а також більше, порівняно з усною комунікацією, часу для вибору мовних засобів), то в усному мовленні "мовленнєва недостатність" ставала незборимою перешкодою.

Ця "затисненість", несвобода у висловленні думки яскраво помітна в листах початку 90-х рр. ХІХ ст., як, до речі, і в ранніх літературних творах письменниці. І сучасники, і пізніші дослідники неодноразово зазначали, що, попри силу таланту й яскравість образів, мова Ольги Кобилянської (насамперед це стосується раннього періоду її творчості) штучна, важка і громіздка. Закиди щодо недосконалості володіння мовами, як уже зазначалося, були з обох боків – і з німецького, і з українського. Вона сприймала це не як мовні труднощі, а як психологічну недостатність власної особистості: "... без образовання, без средств до того, бути писателькою – то річ смішлива, і неможлива, і я є лише чимось невикінченим(виокремлення наше. – О. П.)" [5, с. 280] – пише вона в листі до О. Маковея. І до розв'язання цієї проблеми Ольга підійшла власне як до проблеми психологічної. Після кількох років замкнутості, сидіння у своїй шкаралупі розпочинається помітний прорив: активна літературна і громадська діяльність, широке коло спілкування –особистого і листовного. Це відбувається саме в той момент "мовної біографії" письменниці, коли вона чітко усвідомила наявність семілінгвалізму і розпочала активну роботу для його подолання. У середині 90-х, незважаючи на завантаженість домашньою роботою, Ольга дуже багато читає по-німецьки і по-українськи, свідомо працює над удосконаленням своєї мови. Щоправда, вплив німецької мови письменниці на українську і навпаки помітний ще досить тривалий час, а окремі залишкові інтерферентні явища були в мовленні до кінця життя, але вже з кінця 90-х рр. можна однозначно стверджувати: Ольга Кобилянська подолала проблему семілінгвалізму у своєму мовленні, і тим утвердилася як особистість.

Література

  1. Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика. – Москва: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001. – 439 с.

  2. Кобилянська О. Ю. Слова зворушеного серця: Щоденники; Автобіографії; Листи; Статті та спогади / Упор., передм. Ф. П. Погребенника. – Київ: Дніпро, 1982. – 359 с.

  3. Кобилянська О. Ю. Твори: У 5 т. / Упор. Ф. Погребенник. – Київ: Держ. вид-во худ. літератури, 1963. – Т. 5. – 768 с.

  4. Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму. – Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2000. – 284 с.

Loading...

 
 

Цікаве