WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вплив семілінгвалізму на формування особистості Ольги Кобилянської - Реферат

Вплив семілінгвалізму на формування особистості Ольги Кобилянської - Реферат

Реферат на тему:

Вплив семілінгвалізму на формування особистості Ольги Кобилянської

Формування особистості – складний і багатогранний процес, у якому діє низка різних чинників, зокрема психологічні, соціальні, когнітивні та ін. Коли ж формування особистості відбувається в умовах білінгвізму, особливого значення набуває мовний фактор, пов'язаний з комплексом таких параметрів, як національне самоусвідомлення, визнання рідної мови і культури, ментальна прив'язаність до певної мовної картини світу.

Вважають, що справді нормально двомовність розвивається у разі, коли хоча б однією з мов людина може адекватно висловити будь-яку свою думку. Якщо ж мовлення повноцінно не сформоване жодною мовою, то руйнується сама структура думки, і спроби самовираження приречені на невдачу. Така ситуація виникає, коли спілкування індивіда з носіями його рідної мови обмежене, а рівень комунікативної взаємодії з носіями мови, що домінує в мовному континуумі, невисокий. Явище, коли адекватне знання рідної мови втрачається, а друга мова засвоєна обмежено, одержало назву семілінгвалізму, або напівмовності (англ. semilingualism) [1, с. 58]. Прикладами напівмовності є суржик (змішування української і російської мов), трасянка (суміш російської і білоруської). Можемо стверджувати, що напівмовність шкідлива і для суспільства загалом, оскільки певна частина його членів не може висловлювати своїх думок та емоцій адекватно до ситуації спілкування. Це призводить не лише до психологічних стресів, але й до глибоких втрат у спілкуванні, і врешті страждає особистість людини. А коли людина не може сказати того, що хоче, вона не здатна рівноцінно конкурувати з іншими і змушена використовувати альтернативні форми самореалізації, насильства також.

Для того, щоб твердити про наявність чи відсутність таких явищ, як білінгвізм чи семілінгвалізм в ідіолекті окремого мовця, слід з'ясувати його мовну компетенцію в кожній з мов, якими він послуговується у спілкуванні. Поняття мовної компетенції, яке ми, за іншими дослідниками, зокрема за американською соціолінгвістичною традицією (Д. Хаймз, С. Ервін-Тріпп, У. Лабов) трактуємо в широкому соціолінгвістичному плані, а саме як володіння не лише граматикою й словником, але й знання умов, ситуацій, у яких відбувається мовленнєвий акт (про це докладніше див. [4, с. 8-17]), є неодмінним елементом характеристики мовної особистості білінгва.

Жодні джерела не подають відомостей про те, наскільки Ольга Кобилянська володіла польською мовою – ні матеріали самої письменниці, ні спогади сучасників про неї. Біографічні дані дають підстави припустити, що вона володіла польською мовою вільно в межах побутового спілкування. Відсутність значніших літературних творів чи інших письмово засвідчених зразків використання польської мови (збереглося лише декілька листів до родичів і ранні поезії) унеможливлює об'єктивну оцінку цієї мовної компетенції.

З іншого боку, стосовно мовної компетенції в українській та німецькій мовах, окрім великої кількості письмових зразків різностильового характеру, які можуть бути об'єктом досліджень, існує також чимало оцінок самої письменниці, і звернених до загалу, і приватних, висловлених, зокрема, у щоденнику.

Німецька мова, яку Ольга знала з раннього віку, якою переважно читала, а також писала щоденники та всі ранні літературні твори, не була для неї складною, зокрема в писемному мовленні. Сама письменниця не має жодних застережень щодо власної мовної компетенції в німецькій мові. Натомість порівняння з мовою інших носіїв, зокрема етнічних німців, виявляє недосконалість у володінні: згадуючи у щоденнику про сілезців, які були проїздом у Кімполунгу, авторка насамперед звертає увагу на те, що вони "обидва дуже природно розмовляють німецькою мовою" [2, с. 92]. Що ж до німецької мови самої Кобилянської, то показовим є щоденниковий запис від 1884 р.: на прохання брата, Максиміліана Кобилянського, його колега, філолог Крамер, прочитав ранні новели письменниці й схвально відгукнувся про них, але "вважає, що моя німецька мова погана, видно, що я слов'янка" [2, с. 52]. Цікаво, що згодом, у 1890-х рр., Ольга здійснювала дуже багато перекладів саме з української на німецьку (вона разом з О. Маковеєм та іншими діячами культури готувала збірку творів українських письменників для німецьких читачів), коригувала німецькі переклади і навіть жартувала з цього приводу в листі до Ольги Франко: "Не перестраштеся моєї руської мови. Я тепер так много по-німецьки пишу, що далі забуду по-руськи. Лагоджу збірник малоруських новел для дрезденців." [2, с. 262]. Взагалі ж і зафіксовані письмові зразки німецької мови Ольги Кобилянської, і власна оцінка володіння мовою свідчать про порівняно високий рівень мовної компетенції письменниці у німецькій мові.

Ситуація з рівнем володіння українською мовою видається нам значно складнішою. З одного боку, і батько, і національно свідомі приятелі Ольги всіляко пропагували українську мову, але, з іншого боку, давалася взнаки недостатність мовної практики –усної і письмової. Незважаючи на те, що ще 1880 р. подруга Ольги, Софія Окуневська, підбадьорювала молоду письменницю: "Не говоріть, що мови не знаєте, Ви розмовляєте добре, а читаючи більше українських книжок, краще навчитеся мови" [2, с. 8], Ольга ще тривалий час не почувалася вільно і комфортно, розмовляючи, а тим паче, пишучи по-українськи. Деякі записи в щоденнику, починаючи від 1884 р., письменниця намагається робити українською мовою, але швидко знову переходить на німецьку з коментарем: "Мені так трудно висловитися по-руськи, здає мені ся, що ніколи не буду уміти" [2, с. 64]. Незважаючи на цілеспрямовану й наполегливу багаторічну працю над вивченням української мови, рівень володіння нею ще тривалий час був досить низьким порівняно з німецькою, причому це стосується і усної, і писемної форми: на початку 1890-х рр., саме в той час, коли Ольга працює над першими українськими літературними творами, зокрема над українською редакцією повісті "Людина", вона пише у щоденнику про перебування на одній українській вечірці: "...Нічого особливого я й не могла сказати, бо не знаю української мови" [2, c. 193]. Втома, відсутність вільного часу та інші причини одразу ж призводять до того, що Кобилянська за найменшої нагоди переходить на німецьку мову. Посилаючи до редакції "Зорі" свою першу українську повість, О. Кобилянська виправдовується в листі до редактора В. Лукича за своє погане володіння українською мовою: "Виростаючи на Буковині переважно між німцями і румунами, не змогла я дотепер вивчитись рідного свого руського язика як слід і коли що-небудь писала, то чинила я се по-німецьки" [2, с. 223].

Складність висловлювання думок по-українськи чітко простежується в художніх творах і особливо в епістолярній спадщині 1890-х рр. і навіть на початку 1900-х. Згодом, завдяки цілеспрямованій праці над вивченням української мови, що давала особливо добрі результати після переїзду родини до Чернівців, де був сильний український рух, можемо констатувати значне підвищення мовної компетенції письменниці в українській мові.

Loading...

 
 

Цікаве