WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Порівняльно-генологічний аналіз літературних пісень англійських та українських поетів-романтиків - Реферат

Порівняльно-генологічний аналіз літературних пісень англійських та українських поетів-романтиків - Реферат

Загалом у багатьох романтичних піснях на основі сюжетів балад, легенд, переказів виступають на перший план не дії, а емоції та почуття героїв. Зокрема у мелодії "Оселя Евілін" ("Eveleen's Bower") Т. Мура та "Навгороді коло броду..." Т. Шевченка неодноразово обіграну в баладах тему збезчещення дівчини подано у фокусі психічного стану людини: в ірландській мелодії – передчуття страждань, в українській – тяжких мук збезчещеної дівчини. Причому для відтворення почуттів та емоцій героїнь обидва автори скористались методом персоніфікації природних явищ, які гармонують із загальним тоном пісень, надаючи їм фольклорної ліричності: "плаче місяць, заховавшись за хмарами, у передчутті нещастя" (Т. Мур), "барвінок не сходить, сохне хміль зелений, похилилась верба" (Т. Шевченко).

Песимістичне забарвлення поезій досягається й за допомогою антитези. Такою в "Оселі Евілін" постає бінарна опозиція "день – ніч" (під покровом ночі лорд чинить безчестя): "Oh! weep for the hour, // When to Eveleen's bower // The Lord of the Valley with false vows came; // The moon hid her light // From the heavens that night, // And wept behind her clouds o'er the Мaiden's shame." ("Оплакуйте ту годину, // Коли в оселю Евіліни, // Лорд Долини з фальшивими клятвами прийшов. // Місяць сховав світло своє // З небес ночі тої, // І плакав він за хмарами над ганьбою дівчини."). А в "Навгороді коло броду" ця стилістична фігура представлена парою лексем "плакати – сміятись": "Зажурилась чорнобрива, // Тяжко зажурилась. // Плаче, плаче та ридає, // Як рибонька б'ється... // А над нею, молодою, // Поганець сміється.".

До речі, мелодійність окресленої англо-української тематологічної пари романтичних пісень веде генезу від фольклору. Приміром, динаміка мелодії Т. Мура відповідає руху гельської народної музики. А "Навгороді коло броду" віддзеркалює ритм добре відомих Т. Шевченкові народних пісень "Загуділи голуби на дубі...", "Вийду я на двір білими ніженьками...", "Ой погубила горлиця дітей...". Про це свідчить і прикінцева строфа Шевченкового вірша, яка перегукується з рядками "Ой погубила горлиця дітей...": "Ой погубила горлиця дітей, // Об доріженьку б'ється, // Знати козака, превражого сина, // Що з дівчини сміється.".

Притаманні українському романтизмові й фольклоризовані романси, значна кількість яких є в поетичному доробку С. Руданського. Наприклад, "Мене забудь!" С. Руданського – романс з виразно окресленою анафорою та фольклорною поетикою: "Мене забудь, моя дівчино! // Спокійно жий, щаслива будь, // Цвіти хоть рожой, хоть калиной, – // Мене забудь, мене забудь!". В іншій романсовій поезії цього ж автора "Ой вийду я у садочок..." анафору посилено фольклорним паралелізмом: "Тая ж сама калинонька, // Та вже завинулась; // Тая ж сама дівчинонька, // Та вже відвернулась".

Слід додати, що на західноукраїнський романс у стилі народної пісні великий вплив справила, на думку М. Білинської, ще й "лірико-романтична італійська оперна арія, віденська романтична пісня і, нарешті, дуже поширена в той час в усій Європі пристрасна циганська пісня" [1, с. 29]. Особливо це помітно у творчості С. Воробкевича ("Сльоза дівоча", "Ірино моя", "Ти, шинкарко молода" та ін.).

Поетично наслідують і трудові, обрядові, календарні (колядки, різдвяні пісні, веснянки), і колискові, військові, рекрутські, похоронні пісні. У рамках цього дослідження суто англійським явищем виявляються мисливські ("Мисливська пісня" ("Hunting Song") В. Скотта, "Дуй у горн, мій мисливцю" ("Wind Thy Horn, My Hunter Boy") Т. Мура, "Мисливська пісня" з драми "Запілля" ("Hunting Song" from "Zapolya") С. Колріджа), рибальські пісні ("Пісня шетлендських рибалок" з "Пірата" ("Song of the Shetland Fishers" from "The Pirate") В. Скотта) та пісенні варіації для волинки, так звані "pibroch" ("Варіації для волинки Донюіла Да" ("Pibroch of Donuil Dhu") В. Скотта); а українським – колядки ("Маланка" Ю. Федьковича), веснянки ("Веснівка" М. Шашкевича, "Веснянка" І. Манжури, "Веснянка" С. Воробкевича), бурлацькі ("Бурлака" І. Манжури) та козацькі пісні ("Пісня Хмельницького" С. Руданського). Розгляньмо деякі із стилізацій з огляду на збереження романтиками фольклорних засобів поетики.

"Варіації для волинки Донюіла Да" В. Скотта – переспів, як зазначає сам автор, "дуже давньої варіації для волинки, яка належала клану Макдональда" [5, с. 758]. У ньому В. Скотт зберіг характерну для цього виду гельської народної поезії-заклику до боротьби – ритмічну напругу, акцентування слів і словосполучень: "Leave untended the herd, // The flock without shelter; // Leave the corpse uninterr'd, // The bride at the altar; // Leave the deer, leave the steer, // Leave nets and barges: // Come with your fighting gear, // Broadswords and targes." ("Залиште без нагляду стадо, // Паству без захисту, // Залиште не похованим труп, // Наречену біля вівтаря. // Залиште оленя, залиште вола, // Залиште сіті та баркас. // Йдіть зі своїм бойовим спорядженням // Воїни, озброєні палашами та маленькими круглими щитами"). Приміром, у щойно цитованому третьому куплеті "Варіації для волинки Донюіла Да" В. Скотта слово "leave" ("залиш") повторюється п'ять разів для підкреслення його значущості.

Зрозуміло, що у прямому номінативному сенсі зразки "pibroch" в українській культурі відсутні. Утім вони типологічно зближуються за тематикою та певною мірою за ритмомелодійною організацією з українськими поетичними стилізаціями закликів до бою. До таких українських романтичних пісень належить і "Пісня козацька" Т. Падури: "Гей, козача, в божий час! // Вже голосить в церкві дзвін; // Кому слава мила з вас, // За проклятим навздогін! // Гей, козаче, на врага, // Гурра-га, гурра-га!".

У контексті українських романтичних пісень виокремлюються стилізації веснянок. Римованим вітанням "Божої весни" є "Веснянка" С. Воробкевича, а веснянки М. Шашкевича та І. Манжури – романтичні пісні у формі діалогу, що цілком відповідає стилю цього виду календарно-обрядової поезії. Приміром, "Веснівка" М. Шашкевича постає як розмова весни-неньки з донькою: "Цвітка дрібная // Молила неньку, // Весну раненьку: // "Нене рідная! // Вволи ми волю – // Дай мені долю, // Щоб я зацвіла, // Весь луг скрасила...". "Веснянка" І. Манжури – діалог між дівчиною та калиною, яка "увесь луг красить". Прикметно, що в обох стилізаціях пульсує мотив попередження. У "Веснівці" М. Шашкевича весна хвилюється, що "вихор свисне, мороз потисне, буря загуде" і краса її доньки змарніє. У "Веснянці" І. Манжури дівчина говорить калині, що невдовзі поламають її квіт на вінки, натомість дерево теж застерігає героїню: "Ти ж, дівчино, як загубиш віночка в танку, // Не носитимеш другого більш вже на віку". Загалом у всіх названих стилізованих веснянках є традиційно-фольклорні тропи (персоніфікація, порівняння) та пестливі слова. До того ж, у стилізації С. Воробкевича зімітовано характерний для поетики народних веснянок спів зозулі: "Куку! Куку!".

Похоронні пісні зафіксовані і в англійській, і в українській романтичній ліриці. Це або пісні-передбачення неминучої смерті ("Похоронна пісня Макріммона" ("Mackrimmon's Lament") В. Скотта, "Козачая смерть" А. Метлинського), або своєрідні голосіння за померлими ("Мерці" ("Oh, Ye Dead") Т. Мура, "На могилі мого брата" Ю. Федьковича). Наприклад, у "Похоронній пісні Макріммона" В. Скотта ліричний герой-воїн прощається з рідною землею, відчуваючи власну загибель. Тематологічно-подібна українська "Козачая смерть" А. Метлинського – передсмертна розмова батька з сином після бою з ляхами.

У дусі гельського голосіння та на основі ірландських переказів про Гекле створено мелодію "Мерці" Т. Мура. "За ірландським повір'ям, – пише Т. Мур, посилаючись на Поля Зіланда, – десь в Ірландії є гора, попід якою блукають привиди людей, що померли на чужині. Ці привиди нічим не відрізняються від живих людей і часто вступають із ними у бесіду. Але варто комусь запитати, чому вони не йдуть додому, як вони відповідають, що повинні повернутися до вулкану Гекле, й відразу ж зникають" [2, с. 506 – 507].

Західноукраїнський романтик Ю. Федькович у поезії "На могилі мого брата" використав такі традиційні художні засоби поетики народного слов'янського голосіння, як заклик до небіжчика ("Добрий вечір, брате, що дієш, небоже, // Як тутки тобі ся май діє?..") та контрастне змалювання могильних хоромів і земного життя ("Весна ся вернула, всі пташки щебечуть, // Всі квіти зацвіли докола,... // Що сонце в могилі не гріє?").

Loading...

 
 

Цікаве