WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Література слов’янського романтизму як предмет постколоніального дискурсу - Реферат

Література слов’янського романтизму як предмет постколоніального дискурсу - Реферат

Питання про високу місію в поширенні християнства, власне православ'я, стають актуальними для російської літератури. У художніх текстах починає відображатися офіційна державна ідеологія, з одного боку, а з іншого – художня література має неабиякий вплив на формування цієї ідеології. Причому відчувається саме амбівалентність, великі амбіції та почуття неповноцінності.

Андрій Зорін у книзі „Кормя двуглавого орла": література та державна ідеологія в Росії останньої третини XVIII – першої третини XIX століття" (2001)висвітлив залежність російської зовнішньої політики від західних впливів. Ця книга важлива ще й тому, що демонструє залежність суспільного дискурсу, державної ідеології від літератури. Точніше кажучи, Зорін унаочнив роль літератури у формуванні суспільного дискурсу.

Остання третинаXVIII століття – це початок зародження європейського романтизму, так звана фаза преромантизму. У світовій культурі мало яка епоха мала такий могутній вплив на подальший розвиток культури, як романтична. Особливо це стосується розвитку слов'янської літератури, культури та й суспільства загалом. Марія Яніон зазначає: „ ...тут [у Польщі. – Т. Д.] романтизм тривав двісті років і мав величезний вплив на всі галузі життя. По суті, це єдиний край Європи, де до такої міри література упорядкувала життя, власне література романтична..." [12, c. 36]. Дослідниця говорить про польську ситуацію, але ми можемо взяти на себе сміливість та зазначити, що такий стан речей стосується не лише Польщі, а й України.

Нас усе ж таки цікавить передусім роль літератури епохи романтизму в процесі формування національної ідентичності. Ми цілком згодні з А. Боровським, який пише: „Література, і то однаковою мірою поезія і художня проза, мали переважно дуже сильний вплив на виховання, дозрівання протягом століть національної свідомості поляків. Потрібно сказати, що це було доленосним, оскільки в результаті сучасний польський націоналізм достатньо багатобарвний, літературний..." [9, c. 27].

Сьогодні ми говоримо переважно про слов'янський романтизм, про літературу, яка постала в межах однієї імперії. Можна сказати, що розвиток українського, польського романтизму, з одного боку, і російського, з іншого, був сформований власне стосунками з Російською імперією, з імперською ідеологією. Питання щодо формування державної ідеології і зв'язку між літературою та цією ідеологією є надзвичайно цікавим, оскільки „...ідеологія в принципі може з'являтися на світ у віршах і романах, а потім втілюватися в лозунгах або політичних програмах..." [3, c. 26].

У багатьох випадках романтизм став точкою відліку не лише літературного процесу, а й багатьох інших явищ суспільного розвитку. В умовах абсолютизму Російської імперії, коли будь-який нормальний розвиток громадської думки був неможливий, література залишалася єдиним можливим рупором для висловлення власної думки про державний устрій, державну політику, розвиток суспільства. Що стосується формування власне імперського дискурсу, то він так само найкраще своє втілення, свій розвиток міг дістати в літературі. Бо ж так чи інакше ідеологія постає як сума певних метафор, якими маніпулює суспільство, а „колективна, тим паче державна, ідеологія може існувати, якщо навколо її базових метафор існує хоча би мінімальний консенсус" [3, c. 27]. А такий консенсус може забезпечити саме художня література.

Власне така увага до мови в європейській культурі посилилася наприкінці XVIII – початку XIX століття. У золоту добу філології, коли зріс інтерес до вивчення мов, історії, пізнання себе та іншого, себе через іншого, зароджується орієнталістика як наука. Едвард Саїд у своїй широко відомій праці „Орієнталізм" зауважував: „Майже без винятку, кожен орієнталіст починав свою наукову діяльність як філолог. І революція у філології, здійснена Бопом, Сасі, Бюнуфом та їхніми учнями, полягала в створенні компаративної науки ..."[5, c. 131]. Такий філологізм дав поштовх не лише до вивчення мов Близького Сходу. Роботи західноєвропейських учених так само спричинили філологічний вибух серед слов'янських народів, що потім переросло у процес виокремлення та формування власної модерної (або новочасної) національної ідентичності. Мирослав Грох у праці „Соціальні передумови національного відродження у Європі" (1985) цей процес назвав першою фазою на шляху побудови модерної нації – періодом наукового інтересу, коли вчені започатковують інтерес до минулого народу, коли збирається фольклор, створюються ідеологічні міфи про славетне минуле народу. Діяльність чеських „будителів", наприклад, підштовхнула розвиток національної самосвідомості серед харківських романтиків, які початково не ставили перед собою політичних завдань.

У цей самий час під впливом французької школи анналів та розвитку історії ідей розвивається новий напрям у компаративному літературознавстві, який займається вивченням національних образів в літературі – імагологія. Володимир Хорєв, визначаючи цілі і завдання імагології як науки, пише: „...першорядним її [імагології. – Т.Д.] предметом є все ж таки література, оскільки зі всіх феноменів культури домінуючу роль у формуванні національної свідомості, у всякому разі в Польщі та Росії [на нашу думку, в Україні також. – Т.Д.] відігравала література" [7, c. 23]. І саме романтична література.

Характерним є те, що дослідження цієї проблематики час від часу набуває особливої ваги та актуальності. Сьогодні ми перебуваємо в ситуації, коли питання національної ідентичності, творення нової європейської спільноти, як суми "малих європейських ідентичностей," постає знову і виходить поза межі не тільки літературознавства, а й самої гуманістики взагалі. Йоанна Новіцька зауважує: „Декілька культурологічних центральноєвропейських парадигм, таких як міф „малої батьківщини", безпосередній зв'язок у суспільстві (який є чимось іншим ніж громадський), внутрішньо орієнтована культура – більше зв'язок на рівні ідентичностей ніж інституцій, мають бути докладно осмислені в сучасній дискусії про розширення Європейського Союзу" [14, c. 81].

Ці тенденції дають змогу розглянути літературу слов'янського, а саме українського, російського та польського романтизму з нових перспектив, оскільки ґрунтовне вивчення романтичної літератури може дати пояснення не лише літературних, а й суспільних процесів сучасності, оскільки, як уже зазначалося, саме романтична література відіграла неабияку роль у формуванні національних ідентичностей народів Центрально-Східної Європи.

Варто зауважити, що в такому підході особливо зацікавленні українські дослідники: з української перспективи вимальовується своєрідність слов'янського постколоніального дискурсу, зумовлена специфікою розвитку Російської імперії. Так само українська перспектива дає підстави до деконструкції низки важливих російських ідеологічних міфів.

Література

  1. Андерсен Б. Уявлені спільноти. – Київ: Критика, 2001. – 272 с.

  2. Дзюба І. Застукали сердешну волю // Між культурою та політикою. – Київ: Сфера, 1998. – 374 с.

  3. Зорин А. Кормя двуглавого орла: литература и государственная идеология в России в последней трети XVIII – первой трети XIX века. – Москва: Новое литературное обозрение, 2001. – 416 с.

  4. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. – Київ: Критика, 2000. – 304 с.

  5. Саїд Е. Орієнталізм. – Київ: Основи, 2001. – 512 с.

  6. Сміт Е. Національна Ідентичність. – Київ: Основи, 1994. – 224 с.

  7. Хорев В. Имагология и изучение русско-польських литературных связей // Поляки и русские в глазах друг друга. – Москва: Индрик, 2000. – 272 с. – с. 22–32.

  8. Шпорлюк Р. Імперія та нації. – Київ: Дух і Літера, 2000. – 354 с.

  9. Borowski A. Sarmatyzm w dawnej i wspłczesnej świadomości narodowej Polakw // Narodowy i ponadnarodowy charakter literatury. – Krakw, 1996.

  10. Hroch M. Social Preconditions of National Revival in Europe: A Comparative Analysis of the Social Composition of Patriotic Groups among the Smaller European Nations. – Cambridge: Cambridge University Press, 1985

  11. Janion M. Kobiety i duch inności. – Warszawa: Sic!, 1996. – 350 s.

  12. Janion M. Do Europy. Tak, ale razem z naszymy umarlymi. – Warszawa: Sic!, 2000. – 267 s.

  13. Layton S. Russian Literature and Empire. Conquest of the Caucasus from Pushkin to Tolstoy. – Cambridge; Massachusetts, 1994.

  14. Nowicka J. Rewidykacja europejskości – tożsamość Europy Centralnej // Studia Europejskie. – 1999. – № 3. – S. 79–89.

  15. Sahni K. Crucifying the Orient. Russian Orientalism and the Colonization of Caucasus and Central Asia. – Oslo, 1997.

  16. Todorov T. On Human Diversity: nationalism, racism and exoticism in French Thought. – Harvard University Press; Cambridge; Massachusetts; London, 1999.

  17. Thompson E. Trubadurzy Imperium: Literatura rosyjska i kolonializm. – Krakw: Universitas, 2000.

Loading...

 
 

Цікаве