WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Художній переклад: діалог національних культур, історичних епох та мистецьких світів - Реферат

Художній переклад: діалог національних культур, історичних епох та мистецьких світів - Реферат

Дослідження локальності, інакшості національних літератур здійснюється з огляду на мову як даність, у якій криється міфологія та світобачення народу, яка є полем значень та символів, що асоціюються з національним життям, його історичною пам'яттю. В амбівалентності мови виявляється амбівалентність нації. Тому в сучасній науці на перший план виступає проблема національних дискурсів та національних образів світу.

Окреслюючи національні образи світу, Г. Гачев у своєму дослідженні осмислює відмінності національних культур як не випадкове, а органічне явище, зумовлене глибокими матеріальними і духовними причинами. З-поміж цих причин чітко виділяється три основні: 1) природа (Космос), в яку поміщений народ; 2) душа народу (Психея); 3) логіка його розуму (Логос).

Національний склад мислення, на думку дослідника, матеріально закріплений у словесності народу. При передачі тієї чи іншої ідеї чи художнього твору неминуче відбуватиметься деформація. У цьому випадку, за словами Г. Гачева, "...відбувається, так би мовити, інтерференція, накладання національних образів світу" [9, с. 53]. Дослідник вважає, що "при зіткненні мов відбувається найбільш гостро зіткнення способів життя і матеріальних, і духовних культур" [9, с. 36]. Це зіткнення відбувається не просто в житті, а на рівні свідомості, осмислення життя.

Художній переклад стає діалогом світоглядів, систем світу, трансформацією думки з одного національного поля в інше. Г. Гачев називає цей процес роботою "думками-образами", яка є особливим видом духовної діяльності, де поєднується розум і уява, логіка і здатність до художнього мислення. І "кожна думка тут — не однозначна теза, а багатозначний образ, що свій смисл має лише в контексті" [9, с. 178].

Слід зауважити, що в цьому випадку важливе значення має не тільки контекст окремого твору, але й загальнолітературний контекст окремої національної літератури, а також мовний дискурс. Хоч Г. Гачев і висловлює думку, що дослідникові перекладу слід виходити із "презумпції нерозуміння" як робочої гіпотези, він усе ж доходить висновку, що зіткнення національних образів світу призводить до їх взаємопроникнення та взаємопізнання. Він не єдиний дотримується такого погляду. Сучасне перекладознавство обґрунтовує тезу про поєднання в перекладі окремих національних рис першотвору з рисами, притаманними національній культурі перекладача: "У процесі перекладу має відбуватися синтез національних особливостей двох народів, представлених автором і перекладачем, і виникнення нових, спільних національних форм та ознак внаслідок цього синтезу. Саме шляхом такого синтезу переклад завжди розсуває національні межі літератури" [13, с. 204]. Це — та діалогічна ситуація, коли, як зазначав М. Бубер, важливе не споглядання, а проникнення (Innewеrden). Тільки в такому випадку перекладний твір може вписатися в "чужий" літературний контекст і вступити в різноманітні контакти з літературою реципієнта, збагачувати її новими мотивами, темами, художніми образами. У цьому плані художній простір відкриває нові можливості для дослідження сприйняття іншого, чужого світу. Адже кожний автор занурений у народне життя, народний космос, з якого він вибудовує власний художній світ. Митець і пізнає народну стихію, і творить її водночас, тому "художній твір — це наче національний устрій світу в подвоєнні" [9, с. 53].

Національна проблема завжди пов'язана з проблемою історичною, де зіткнення епох не легше розв'язати, ніж зіткнення націй. Тому "ідейно-образна структура ориґіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, у якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи" [12, с. 198].

Внаслідок наближеного погляду на національні культури було порушено проблему багатокультурності (multiculturalism) та міжнаціонального простору, що особливо гостро заявили про себе в другій половині ХХ ст. У поле зору дослідників потрапили ті національні літератури, які в міжнаціональному вимірі тривалий час були на марґінесі націєпростору, твори яких написані автохтонними мовами колишніх колоній. Виникла й потреба їх перекладу.

На сучасному етапі проблему міжлітературного спілкування вперше почали розглядати не як вплив "сильних", розвинутих національних літератур на "малорозвинуті", марґінальні літератури "третього світу" чи шляхи збагачення останніх мотивами, темами, образами, художніми засобами, запозиченими від їх колонізаторів, а як проблему взаємопроникнення, взаєморозуміння, взаємного полілогу, а відтак — взаємозбагачення. Це не означає применшення ролі літератур світового рівня. Адже, зауважив Ю. Лотман: "Могутні зовнішні текстові вторгнення в культуру, що розглядаються як великий текст, призводять не тільки до адаптації зовнішніх повідомлень і введення їх у пам'ять культури, а й виступають стимулами її саморозвитку, який дає непередбачувані результати" [14, с. 3-19]. Це ще раз наголошує потребу діалогу між народами, національними літературами. У такому діалозі, у зіставленні окремих національних літератур виявляється багатство і неповторність кожної з них. У цьому процесі домінантну роль відіграє переклад, за допомогою якого здійснюється активний відбір найвагомішого.

Проблемі вивчення національного та міжлітературного аспектів дослідження літератури, формування світової літератури значна роль відведена у працях Д. Дюришина. У колі його зацікавлень — виявлення шляхів осягнення закономірностей міжлітературного розвитку крізь призму вивчення рецепції творів одного культурно-мистецького простору в середовищі іншого, за допомогою зіставного аналізу літературних явищ: "Головну ціль порівняльних досліджень ми бачимо у встановленні типологічної та ґенетичної сутності літературного явища (твору, напряму, процесу і т.п.) у рамках національної і в підсумку – у масштабі світової літератури. Тим самим закономірно визначається місце і картина історичних зв'язків між окремими національними літературами" [10, с. 68].

До того ж кожне літературне явище розглядається не лише з погляду його відокремленості чи замкнутості в собі (у монологічності), а в його різноманітних зв'язках з мистецьким середовищем (у стані постійного творення діалогу, полілогу). Д. Дюришин підтримує думку про рівноцінність національних літератур, кожна з яких здійснює неповторний внесок у світовий літературний розвиток, вважаючи, що національну самобутність кожної слід вивчати на фоні загальних закономірностей світового літературного процесу. Учений акцентує увагу на ролі перекладу, важливості його зв'язку з порівняльним літературознавством: "...в дослідженнях перекладу та різноманітних перекладознавчих концепцій не вистачає участі компаративістики, яка займається міжлітературними зв'язками і відносинами, що уособлюють собою не тільки відправну площадку для виникнення і ґенези перекладознавчої діяльності, а й внутрішньо модифікують, зумовлюють характер її конкретних прийомів і окремих рішень" [10, с. 126].

Водночас, на думку вченого, при порівняльних студіях часто забувають про роль перекладу чи іґнорують цей аспект. Хоч активний розвиток міжнародних контактів у всіх сферах людської діяльності, прагнення до обміну духовними цінностями у світовому масштабі посилили загальний інтерес до проблем перекладу. При аналізі неможливо обійтись без розгляду усіх факторів, що беруть участь у його процесі. Не другорядним у цьому є вибір творів, питання про місце іншомовних версій у процесі міжлітературної комунікації, рівень засвоєння перекладних текстів іншим національним середовищем.

Крізь призму таких досліджень переклад у найширшому сенсі цього слова (з мови на мову, з культури на культуру, з однієї мистецької системи на іншу) постає формою міжлітературних контактів, засобом комунікації між національними літературами, невід'ємним аспектом у подальших літературознавчих (зокрема компаративістичних) студіях, і водночас методом відновлення та підтримання діалогу між мистецькими особистостями, художніми напрямами, епохами.

Література

  1. Барт Р. Война языков // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. — Москва: Прогресс, 1989.

  2. Бахтін М. Висловлення як одиниця мовленнєвого спілкування // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996.

  3. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996.

  4. Бубер М. Диалог // Два образа веры. — Москва: Республика, 1995.

  5. Ґадамер Г. Ґ. До проблематики саморозуміння // Істина і метод. — Київ: Юніверс, 2000. — Т. 2.

  6. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. — Київ: Юніверс, 2000. — Т. 1.

  7. Гайдеґґер М. Гельдерлін і сутність поезії // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996.

  8. Гайдеґґер М. Навіщо поет // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996.

  9. Гачев Г. Национальные образы мира. — Москва: Сов. писатель, 1988.

  10. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. — Москва: Прогресс, 1979.

  11. Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. — Москва: Гардарика, 1998.

  12. Коптілов В. Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження. – Київ: Дніпро, 1972.

  13. Кундзич О. Переводческий блокнот // Мастерство перевода. — Москва: Сов. писатель, 1968.

  14. Лотман Ю. Текст в тексте // Труды по знаковым системам. — Москва, 1981. — Вып.14.

  15. Саїд Е. Орієнталізм // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996.

Loading...

 
 

Цікаве