WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Антитетична критика Гарольда Блума - Реферат

Антитетична критика Гарольда Блума - Реферат

Реферат на тему:

Антитетична критика Гарольда Блума

Гарольд Блум – автор багатьох літературознавчих та літературно-критичних досліджень, серед яких найвідомішою є тетралогія, що складається з таких книжок: „Страх впливу" ("The Anxiety of Influence" 1973), "Карта неправильного прочитання" ("A Map of Misreading" 1975), "Каббала та критика" ("Kabbalah and Criticism" 1975), "Поезія та репресія" ("Poetry and Repression" 1976). Усі ці дослідження були виконані під впливом концепцій Ніцше, Дерріди й де Мана. Як і усі вчені, що належали до Єльської школи, Гарольд Блум зазнав глибокого впливу згаданих авторів. "Карта неправильного прочитання" була присвячена Полю де Ману. Але ж у "Карті" Г. Блум опонує Жакові Дерріді, висловлюючи свою неприязнь до деррідеанського трактування концепту "письмо". Блум вважає, що усна мова домінує над письмом. Блум не погоджувався з деррідеанським трактуванням риторики. Гарольд Блум не відстоював також інших постулатів Єльського деконструктивізму. Блум був оригінальним літературознавцем та не хотів пов'язувати свого імені з будь-якою школою, навіть такою відомою й авторитетною, як Єльська. Але ж Блум не зміг відокремити свого імені від Єльської школи деконструктивізму. Дослідники Єльського деконструктивізму вивчають твори Гарольда Блума у зв'язку з літературознавчими дослідженнями Поля де Мана, Жака Дерріди, Джеффрі Гартмана та інших єльців, тому що праці Блума належать до деконструтивістської традиції. Блум став відомим ученим та літературним критиком завдяки своїй ретельній праці. Він не тільки збудував свою оригінальну історію літератури, написав декілька літературознавчих бестселерів ("Західний канон" є найвідомішим з них), але був і белетристом. Ми вважаємо, що найзначнішим відкриттям Г. Блума може бути антитетична критика. Концепцію цієї критики літературознавець висуває у таких працях: "Страх впливу", "Карта неправильного прочитання", "Каббала та критика", "Поезія та репресія". Але найбільша увага до антитетичної критики спостерігається у перших двох творах: "Страх впливу" й "Карта".

На початку книжки "Страх впливу" автор описує шість пропорцій ревізії: клинамен, тессера, кеносіс, даймонізація, аскесис та апофрадес. Про це він пише так:

  1. Клинамен, поетичне перечитання... Я запозичив це слово в Лукреція, у поемі якого воно означало відхилення атомів, яке створює можливість змін у Всесвіті. Поет відхиляється від свого попередника, читає його твори так, що відносно нього відбувається клинамен, який виявляється у виправленні поетом власного вірша так, що до певного пункту вірш йшов правильним шляхом, але опісля йому слід було відхилитися якраз у тому напряму, у якому рухається новий вірш.

  2. Тессера, доповнення та антитезис.

  3. Кеносис, переривний механізм, схожий на захисний механізм, що утворює свідомість, намагаючись уникнути примусового повторення, кеносис, отже, – крок до розриву з попередником. Я узяв це слово у св. Павла.

  4. Даймонізація, або рух до персоналізованого Контр-Підвищеного, як реакції на Підвищене попередника. Я запозичив цей термін із загальної неоплатонівської спадщини.

  5. Аскесис, або дія самоочищення, спрямована на досягнення стану самотності. Я запозичив цей термін у такому ж загальному вигляду, передусім, із практики досократиків, таких як Емпедокл. Пізніший поет відмовляється від частини свого людського дару уявлення для того, щоб віддалитися від інших, у тому числі від попередника, та установлює таке співвідношення між своїм віршем та батьківським, яке змушує цей останній теж підлягати аскесису; обдаровання попередника також підлягає утинанню.

  6. Апофрадес, або повертання мертвих. У цьому випадку я запозичив слово, яке означає зловіщі, нещасливі для Афін дні, коли мертві повертались відвідати оселі, в яких вони колись жили. Пізніший поет наприкінці свого шляху, вже втомлений самотою уявлення, тримає свій вірш відкритим віршу попередника. Зараз вірш є відкритим для попередника, як колись він був відкритим, та новий вірш здається нам не таким, мов його написав попередник, але таким, як би пізніший поет сам написав найхарактерніший твір попередника" [1, с. 18 – 19].

Саме такими бачив Гарольд Блум шість пропорцій ревізії. Літературознавець у Вступі до "Страху впливу" зазначав, що цих пропорцій могло би бути не шість, а набагато більше. Вони могли б мати й зовсім інші назви.

Тепер звернімось до маніфесту антитетичної критики, що був розташований у "Проміжному розділі". Блум зазначає, що будь-яка критика є антитетичною, оскільки відхиляється від справжніх актів творчого непорозуміння.

Блум стверджує, що всі літературно-критичні методології зводилися до образів та ідей. Антитетичний же критик зводить вірш до іншого вірша. Що Блум має на увазі, коли говорить, що значенням одного вірша є інший? Цю редукцію Гарольд Блум пояснює так: "Коли ми говоримо, що значенням одного вірша може бути тільки інший вірш, то ми маємо на увазі декілька віршів." Наприклад, як зазначає автор:

"Вірш, або вірш попередника.

Вірш, який ми пишемо, читаючи.

Інший вірш сина, або онука того ж попередника.

Ніколи не написаний вірш, тобто вірш, який мав би написати поет, що нас цікавить.

Вірш, складений, утворений із усіх цих віршів у різних варіаціях."

Та далі Гарольд Блум пише: "Критика – це мистецтво пізнання захованих шляхів, які переходять від вірша до вірша." Отже, відношення поезії складаються тільки між самими віршами, а не між їх творцями, та буттями або біографіями поетів.

У "Карті неправильного читання" Гарольд Блум зазначає, що антитетична критика як практична дисципліна починається з аналізу недонесення, чи ревізіонізму, здійсненного у вигляді опису пропорції ревізії, але вибір для дослідження тропів, образів або психічних захистів залежить від індивідуальних преференцій читача. Притягати історію хоча й дуже бажано, однак зовсім не обов'язково для вивчення недонесення. Коли ж намагаєшся створити глибшу критику та питаєш, яке саме тлумачення пропонує поезія, разом із запізнілою поезією вмикаєшся в текст чи тексти попередника.

Канон антитетичної критики Гарольда Блума починається від творів Джона Мільтона. Г. Блум пише на початку сьомого розділу "Мільтон та його попередники" у своїй книзі "Карта неправильного прочитання": "Жодного поета не можна порівняти з Мільтоном у напруженості самоусвідомлення митця і в здібності переборювати усі її негативні наслідки. Вельми честолюбна програма Мільтона неминуче зобов'язує його до відкритого змагання з Гомером, Вергілієм, Лукрецієм, Овідієм, Данте й Тассо та ще багатьма іншими попередниками." Місце Мільтона в Блумовій антитетичній критиці дуже вагоме. Літературознавець стверджує, що всі поети після Мільтона перебували в його тіні. До Мільтона в поезії існували справжні гіганти: Гомер, Овідій, Шекспір, але після нього не прийшов ніхто, хто був би здатний порівнятися з ним силою.

Гарольда Блума завжди вважали "темним" автором. Його книжки важко читати й розуміти англійською. Читати Блума іншими мовами ще важче. Але ж спробуймо з'ясувати та витлумачити основну ідею антитетичної критики Гарольда Блума. Вона така: не існує текстів, існують тільки взаємовідносини між ними. На цьому слід наголосити, оскільки теорія Гарольда Блума дуже подібна до міркувань єльських деконструктивістів. Вони стверджували, що не існує тексту, можливі тільки його тлумачення, яких безліч. А Г. Блум вважав, що не існує ні тексту, ні автора, ні читача, якщо він не є інтерпретатором. Г. Блум вважає також, що читання неможливе, бо воно завжди неправильне. Де Ман також стверджував неможливість читання. Але цей літературознавець бачив зовсім іншу проблему: він вважав читання неможливим з причин проблемних відносин між граматикою та риторикою усередині текстів. Де Ман писав, що дуже важко розпізнати в тексті, де слово вжито у фігуральному, а де у буквальному значенні. Він дотримувався думки, що кожний текст самодеконструюється. Тобто текстів немає. Те ж писав і Гарольд Блум. Він зазначав, що не існує текстів, є тільки відносини між текстами. Різниця між Блумом та іншими єльцями в тому, що Г. Блум у своїх літературознавчих дослідженнях прагнув до теоретизування на відміну від єльських деконструктивістів, які утримувалися від цього. Наприклад, де Ман стверджував, що він не теоретик, а практик деконструкції.

Розгляньмо деякі базові поняття, що належать до теоретичної термінології Гарольда Блума. Почнімо з найважливішого – "впливу". За Гарольдом Блумом, це стан, під який підлягають усі пізніші поети. Навіть самому Блуму не вдалося запобігти ні "впливу", ні так званому "страхові впливу". Відомий американський літературознавець Френк Лентриккія пише з цього приводу: "Блумова кар'єра сама є складним прикладом теорії впливу, мабуть складнішим, ніж сам Блум описав у своїх роботах".

Як стверджує дослідник Блумової творчої спадщини Пітер де Болла, "для Блума "вплив" є і тропологічною категорією, і фігурою, яка визначає поетичну традицію та з'являється складними історичними та образними відносинами." Слід додати, що "вплив" описує відносини між текстами.

Істотне місце в літературознавчих та літературно-критичних міркуваннях Блума займає езотерика. Гарольд Блум вважав, що Каббала дуже допомагає у тлумаченні поезії. Деякі методи аналізу художніх текстів Г. Блум запозичив у відомих каббалістів, наприклад, у Кордоверо та Лурії. Він також стверджував, що для справжнього тлумачення поезії потрібно не тільки бути літературознавцем чи літературним критиком, тобто бути освіченим читачем, а й потрібно володіти езотеричним знанням.

Дуже цікавим видається нам також трактування Г. Блумом такого складного терміна, як "інтерпретація". У "Карті неправильного прочитання" літературознавець стверджує, що інтерпретація поезії завжди є інтерпретацією однієї поезії інтерпретацією інших поезій. Тобто ми простежуємо вічні взаємовідносини між текстами. До цього обов'язково слід додати, що інтерпретація завжди є неправильним прочитанням (misreading ).

А тепер звернімося до дуже популярного серед деконструктивістів явища – риторики. Блумові літературознавчі та літературно-критичні дослідження дуже тісно пов'язані з риторикою, а риторика у творах Блума – із психологією. Американський деконструктивіст вважав, що поети використовують тропи як захист. Це зближувало Гарольда Блума до теорії З. Фройда. Г. Блум розробляє риторику, яка дуже відрізняється не тільки від античної, але навіть від риторики відомого єльця Поля де Мана. Гарольд Блум вважав, що традиційна риторика не потрібна для інтерпретації поетичних текстів. Він використовував іншу риторику, яка функціонує як літературна критика, тобто як "риторика риторики".

Як було зазначено, Блум не погоджувався не тільки з Деррідою, але і з де Маном. Незважаючи на деякі близькі місця у методологіях обох учених, деякі їхні погляди були полярними. Наприклад, "страх впливу" Блума подібний до "алегорії читання" де Мана. У "Карті неправильного прочитання" Г. Блум навіть називає П. Де Мана "Uberlesser". Блум, як і де Ман, стверджує: "Читання, незважаючи на всі гуманістичні традиції освіти, майже неможливе, оскільки для кожного читача поезія керується фігурацією запізненості. Тропи як захист (тут риторика та психологія фактично ідентичні) з'являються "натуральною" мовою уявлення відносно усіх стверджень уявлення." Блум не погоджувався з де манівським поглядом на риторику, як на систему тропів. Гарольд Блум вважав, що риторика є переконанням. Уся риторика як система тропів є синхронною риторикою, але ж уся риторика як переконання є діахронною, і апорія між діахронною та синхронною риториками нерозв'язна. Проблема між риторикою, як системою тропів, та риторикою-переконанням існує з античних часів, згодом її загострив Ніцше у своїх лекціях з риторики, а далі на це звернув увагу й Поль де Ман. Він був цілком згоден з Ф. Ніцше, який вважав, що риторика є, була й буде тільки системою тропів, а риторика як переконання є наслідком того, що риторика є системою тропів. Г. Блум вважав алегорію читання де Мана еквівалентом гностичної інтерпретації. Але ж Гарольд Блум був проти де манівської епістемології фігур. Він бачив зв'язок між історією та риторикою, а де Ман ні. Де Ман негативно ставився до історії, стверджуючи, що минуле ілюзорне.

Антитетична критика Гарольда Блума, отже, вийшла за межі Єльського деконструктивізму й зайняла своє особливе місце в історії американського літературознавства.

Література

  1. Блум Г. Страх влияния. Карта неверного прочтения. – Екатеринбург, 1998

Loading...

 
 

Цікаве