WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Постмодерний текст як знаряддя соціокультурної критики - Реферат

Постмодерний текст як знаряддя соціокультурної критики - Реферат

Не відзначається особливою оригінальністю й лірична мініатюра "Весна". Ця пора року у вірші традиційно ототожнюється з революцією ("неначе вічна революція весна крокує по землі"). Подібні твори рясніють поетичними штампами, за традиційністю вживання яких вбачаємо внутрішню порожнечу, нездатність до творення власного художнього світу. Пародіює О. Ірванець і віршовані агітки, головним завданням яких було уславлення "величних досягнень соціалістичного будівництва", як-от:

Ровно выше! Ровно шире!

С каждым годом, с каждым днем!

Мастера из СМУ-4,

Есть заслуга ваша в том! [7, с. 70].

Звісно, подібні вірші зі стінгазет нічого спільного зі справжньою поезією не мають, для О. Ірванця це ще одна можливість додати виразний штрих до характеристики літературних досягнень на теренах Соціалістичної Республіки України.

Іронічна настанова присутня і в авторських спогадах про "славетний" роман Степаниди Добромолець. Три томи цієї епопеї, іронічно названі "Шлях до волі", "На волі краще, як в неволі" та "З волі в неволю не хоче ніхто", присвячені тематичній домінанті соцреалістичної літератури – становленню радянської влади. Основні сюжетні вузли епопеї частково ототожнюються з романом П. Козланюка "Юрко Крук", частково – з іншими одіозними взірцями української радянської прози. Є тут і одруження дівчини з багатієм-жмикрутом супроти власної волі, і кохання до бідного сироти, і протистояння з підступним сільським попом, і розповідь про поширення соціалістичних ідей на селі, арешт і знайомство зі справжніми революціонерами, і "золотий вересень" 1939, і боротьба проти німців та українських націоналістів, і розбудова колгоспів тощо. Подібний сюжетний кістяк був полі функціональним, його використовували чи не всі автори, що писали про революцію, змінювався хіба що місцевий колорит. Стереотипні характеристики персонажів (героїв та їхніх антагоністів), стереотипні сюжетні вирішення, стереотипні художні засоби викликають стійкий "ефект впізнавання" пародійованого літературного напряму.

Показово, що О. Ірванець пародіює не конкретне (одиничне) літературне явище, а цілий літературний напрям. Певною мірою це не узгоджується з характеристиками пародії, яка найчастіше має справу з якимось конкретним першоджерелом і спрямовано його трансформує так, аби "картина лишалася впізнаваною, але водночас і невпізнаваною" [11, с. 143]. Таке ігнорування "дзеркальної" природи пародії зумовлюється насамперед тим, що значна частина сучасної читацької аудиторії текстуально майже зовсім не ознайомлена із соцреалістичними творами. Отже, пародія має вказувати не на твір (якого читачі, напевне, не знають), а на явище, визначальні прикмети якого розпізнаються досить легко.

Іншим об'єктом пародіювання стають псевдонаукові дослідження, найчастіше присвячені творчості Т. Г. Шевченка, коли замість цілісного прискіпливого аналізу змісто-формових особливостей вся увага зосереджується на малозначущих (а іноді й просто дофантазованих) фактах біографії митця. Пародійною ілюстрацією такого явища стає колективне дослідження рівненських літераторів "Роздуми про перебування Тараса Григоровича Шевченка в нашому краї", коли предметом дискусій стають не принципові питання світогляду, а те, чим частували дорогого гостя у простій селянській хатині ("Ви це молоко викресліть! Звідки в тих нещасних трударів молоко, якщо перші тваринницькі ферми в нашій області з'явилися тільки з приходом Радянської влади" [7, с. 46]).

В описі виступу київського професора Чмоня пародіювання абсолютно беззмістовного виступу супроводжується шаржуванням. Персонаж одягнений у яскравий синій светр з малиновими рукавами (іронічний натяк на колористику прапора УРСР). Виступ цього "науковця" всуціль зіткано з розірваних окличних речень, що їх промовець, "немов античний дискобол" шпурляв у письменницьку аудиторію: "Про Шевченка говорити нелегко! А нелегко про Шевченка говорити тому, що важко! І водночас про Шевченка говорити можна безкінечно" [7, с. 50]. Проте, на відміну від попередніх ремінісценцій, викривальний пафос цього виступу скерований проти сучасних інтерпретаторів творчості Кобзаря Г. Грабовича та О. Забужко. Власне "позитивної" полеміки тут немає, натомість брак доказової бази заповнюється озвученими емоціями: "Якби Тарас Григорович оце встав з могили на Чернечій у Каневі... він одразу ж добряче нам'яв би вуха цим самозваним дослідникам! А декому він стягнув би штани й добряче відходив би його паском, паском, ременем, кропивою" [7, с. 50].

Окрім пародіювання чи власне іронізування із взірців словесної творчості, предметом авторського висміювання стають пам'ятки архітектури, скульптури, тенденції благоустрою міста. Так до чергового святкування в парку імені Шевченко (Валентини Шевченко, а не Кобзаря) було створено квіткове панно з чорнобривців, на якому зображено "контури двох постатей, які злилися в екстазі поцілунку: червонозоряного воїна-визволителя в касці і західноукраїнського селянина-незаможника у полотняній сорочині" [7, с. 70]. У цьому випадку Ірванець виразно тяжіє до карикатури, висміюючи тенденції застосування найрізноманітнішого матеріалу для агітаційної роботи.

Часто для створення іронічного відтінку письменник використовує літературні порівняння, що в певному контексті набувають додаткового семантичного відтінку (наприклад: "праворуч на узгірку стовбичила скульптура "До зірок" – мозолястий чоловічисько замахувався в небо супутником, затиснутим у долоні неприродно викрученої руки, неначе Микола Джеря на розлютованого урядника" [7, с. 68]).

Мовні засоби в "Рівному" підпорядковані не лише іронізуванню з приводу реалій підрадянської України. Талановито висміює автор і "культурні" реалії сьогодення. У результаті словесної гри з'являється в романі травестійне оголошення про літературний конкурс. За аналогією з легко впізнаваним за рекламним роликом конкурсом "Коронація слова" (назва якого походить від назви торгової марки "Корона") О. Ірванець наводить іронічний текст власного оголошення: "Мимська фабрика молочних і кондитерських кремів проводить конкурс романів і п'єс "Кремація слова". Конкурс проходить під патронатом ЦК КПСРУ". У цьому випадку використано ефект "подвійного значення", адже "кремація" (в оголошенні – похідне від "крем") має інше лексичне значення й асоціюється зі знищенням мистецтва як такого. Виразно травестійним є і перелік учасників, запрошених до участі в конкурсі, – "домогосподарки, учні шкіл, ПТУ, особи, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі". Небажаною виявляється лише участь професійних письменників та осіб з вищою освітою. Так наголошено, що подібні конкурси є справжнісінькою профанацією, що плекає ілюзію поширення творчості в маси. Далі текст оголошення уривається, і для повної "впізнаваності" автор наводить ще один ключовий рекламний слоган – "Бувають же, блін, моменти у житті" [7, с. 63].

Іронічна настанова виразно простежується на всіх рівнях романної структури, зокрема і на рівні сюжету. Роман написано так, аби привернути увагу якомога ширшої читацької аудиторії. О. Ірванець, як і Ю. Андрухович, "позичає у масової культури різноманітні техніки стимуляції сприйняття" [12, с. 18]. Під яскравою "обгорткою" "попсових" жанрів читачеві пропонується заявлене в анотації застереження – "як ностальгія за дитячими забавами в провінційному парку може стати "архімедовим важелем" і його ж точкою опертя, коли йдеться про об'єднання силоміць роз'єднаних ... частин рідного міста" [7, с. 3].

Loading...

 
 

Цікаве