WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Швейк і цяпка: між сатирою і пропагандою - Реферат

Швейк і цяпка: між сатирою і пропагандою - Реферат

З іншого боку, всі дії Швейка є, хоч не послідовними, проте повністю усвідомленими, його "ідіотизм", звісно ж, є маскою, а не виявом впливу якихось несвідомих чинників. Адже "...в потрібних випадках Швейк вірно слугує авторові як інтеліґент" [13, с. 194]. Швейк – це свідоме іронізування автора-опозиціонера з-під маски "простака", коли "ворогу, що похваляється своєю тупою силою, під личиною наївності та простодушності протиставляється сміливе і насмішливе презирство" [2, с. 48]. Ця іронія є, звісно ж, риторичною – вона творить сатиричне висловлювання, яке має на меті засудити мілітаризм, чиновницьку тупість і т.д.

Однак сам Швейк є персонажем амбівалентним, набагато складнішим за чисту сатиричну інтенцію свого творця. Гашек заставляє його повторювати гасла офіційної пропаґанди ("На Бєлґрад!", "З цісарем переможемо!"), які в устах ідіота перетворюються на сатиру. Але сам Швейк залишається поза сатирою: він говорить щиро. Врешті, саме питання щирості чи прикидання Швейка спричинює суперечки довкола цього образу: адже якщо Швейк насправді лише прикидається, то його повторювання пропаґандистських лозунгів є кітчевим, а сам він перетвориться на свідомого іроніста. Втім, нам, вочевидь, більше імпонує думка, що Швейк поступово втрачає риси суто гумористичного персонажа, проте залишається в царині іронії двозначності, тобто є бравим ідіотом (бравим вояком та ідіотом водночас), а от Гашек використовує його образ як засіб побудови сатиричного тексту. Підтвердженням цього є також сюжет роману: подорож Швейка не має жодної конкретної мети (потрапити на фронт чи, навпаки, уникнути цього). Тобто мета в кожному окремому випадку є (знайти свій полк, потрапити до Чеських Будейовиць тощо), але загалом похід Швейка вражає своєю хаотичністю навіть самих персонажів твору:

"...ви, очевидно, заблукали, всміхнувся вахмістр, бо ж ви йдете від Чеських Будейовиць. У цьому я можу вас зараз переконати. Над вами висить карта Чехії. Погляньте, будь ласка, на неї. На південь від нас лежить Протівін. Від Протівіна на південь Глубока, а ще на південь від неї Чеські Будейовиці. Як бачите, ви йдете не до Будейовиць, а з Будейовиць.

Вахмістр ласкаво глянув на Швейка, але цей спокійно, з гідністю сказав:

А все ж таки я йду до Будейовиць" [4, с. 218].

Як видно з цитованого епізоду, сам Швейк не іронізує. Абсурдність ситуації полягає в тому, що він не має на меті дезертирувати (на відміну від свого прототипа і самого Гашека), і дійсно йде до Будейовиць, і що, насправді, він від Будейовиць віддаляється. Зрозуміло ж, що справа тут не лише в "ідіотизмі" Швейка, Гашек має на увазі щось інше: не Швейк є аномалією в світі, який його оточує, а світ, в якому перебуває Швейк, є аномальним. У такий спосіб відсутність логіки у Швейковому поході відображає відсутність логіки в самій імперії, де "люди і речі не відповідають своєму призначенню" [2, с. 16]. Фрагментарність фабули стає відображенням ветхості всієї Габсбургської монархії.

Де Швейкового простодушного гумору не вистачає або амбівалентність персонажа загрожує розмиванням первісного сатиричного задуму, Гашек, не вагаючись, втручається в текст з прямим авторським коментарем, і такі втручання стають все частішими. Показово, що вже перша книга закінчується післямовою, в якій автор виказує дещо ширші свої цілі, котрі виходять за рамки означеного в передмові завдання показати "скромного героя": тут Гашек багато говорить про неприкрашеність, "життєвість" роману, що особливо стосується його мови, яка має збігатися з тим, "як люди насправді говорять", а також про висловлення "огиди чеської людини до візантизму" і "неповаги до цісаря".

Підсумовуючи, ще раз наголосимо на майстерності, з якою Гашек руйнує офіційні ідеологічні кліше: створивши первісно гумористичний, а відтак – двозначно іронічний образ Швейка, автор лише заставляє його повторювати пропаґандистські лозунги, й цього досить, щоби скомпрометувати їх, а увесь роман перетворити на єхидну сатиру. Втім мілітарна пропаґанда не дала довго тішитися свободою навіть такому "невловимому" анархістові, як Швейк: чеська реакційна критика майже одразу пойменувала роман "Біблією саботажу", а самого Гашека, разом з його персонажем, надовго зарахували в лави "полум'яних інтернаціоналістів" та "борців за справу пролетаріату" [14]. Лише останнім часом "бравому вояку" пощастило скласти зброю: він перестав бути фішкою (іміджем) соціал-комуністичної пропаґанди і разом з учасниками щорічних фестивалів "швейковін" повернувся на своє звичне приємне місце – в празькі пивниці та кав'ярні.

Про Цяпку написано менше, а тому будувати аналіз цього образу доведеться, накреслюючи аналогії зі Шейком. Найперше, іпостасі художнього образу Р. Купчинського (містечковий шляхтич, стрілецький старшина, дивакуватий вояк) не такі віддалені одна від одної, як іпостасі образу Швейка (не забуваймо, номінально він – ідіот). Цяпка – кумедний, а Швейк інколи вульгарно смішний. Комічну поважність, потрібну для утримання в межах гумору, Цяпка зберігає і в піснях, і в поемі "Скоропад". Його пригоди – це все-таки дивовижні (хоча й комічні) пригоди героя (надто ж "володаря", пана ретельно облаштованого замку й повелителя дещо бурлескної, стилізованої в козацькому дусі прислуги, "войовника", котрий вміє вибиратися із найскрутніших ситуацій і, врешті, "коханця", який "вводить всіх жінок у еротичний чад"); тут і сліду немає від Швейкового пародіювання, висміювання самого модусу героїчного: якщо Швейк всіма способами заперечує героїзм, то Цяпка (й це для нас найголовніше) саме через комізм його потверджує. Саме в цьому найкраще простежується зв'язок поеми "Скоропад" з "Енеїдою", в якій вояцтво, котре "п'ятами з Трої накивало", з часом заявить: "Любов к Отчизні де героїть, // Там вража сила не устоїть, // Там грудь сильніша од гармат". Український бурлеск виявляється менш амбівалентним, ніж європейська сміхова культура, в якій різні полюси явищ і категорій постійно змінюють одна одну, і сама смерть постає "веселим страховищем" [1, с. 163]. Ми в цьому випадку не покидаємо царини гумору, який, як ми вже вказували, містить глибинне ствердження зображуваного: саме ця його властивість й дозволяє Р. Купчинському природно вкраплювати в поему патетичні епізоди на кшталт збору Управи Лицарів Залізної Остроги. Як знаємо з історії, й сам Орден, який було створено як суто гумористичний, з часом спричинився до існування зовсім не гумористичних, патріотичних структур (напр., пластовий курінь "Лицарі Залізної Остроги"). Такі ж націєствердні інтонації простежуємо і в однойменній стрілецькій пісні.

У такий спосіб, пом'якшена гумором іронія образу Цяпки надалі перетворюється на засіб дієвої пропаґанди. Принаймні в межах Галичини цей персонаж стає синонімом незнищенності духу пробудженої нації і, з цього погляду, характеризується більшою цілісністю (меншою амбівалентністю), ніж Швейк.

Врешті, обидва персонажі складніші, ніж видається на перший погляд: гумор та іронія (а у випадку Швейка ще й сатира) співвідносяться в них у різних пропорціях, так само різними є й засоби (більше ґротеску у випадку Швейка, специфічно національний бурлеск у випадку Цяпки), за допомогою яких їх створено. Швейк стає засобом сатиричного звільнення від кліше шовіністичної та міліарної пропаґанди, Цяпка і пов'язаний з його іменем Орден, навпаки, – слугують засновками пропаґанди патріотичної. Тим часом, обидва ці образи є яскравими відмінами ширшого, власне європейського, літературного персонажа, в якому навіть найвища патетика обов'язково сусідить із сумнівом та ліберальною іронією.

Література

  1. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – Москва, 1990.

  2. Бернштейн И. "Похождения бравого солдата Швейка" Я. Гашека. – Москва, 1971.

  3. Востокова С. Ярослав Гашек. – Москва, 1964.

  4. Гашек Я. Твори: В 2-х т.– Київ, 1983. – Т.2.

  5. Дживегелов М. Итальянская народная комедия. – Москва, 1954.

  6. Кемпбелл Дж. Герой із тисячею облич. – Київ, 1999.

  7. Купчинський Р. Скоропад. – Едмонтон, 1965.

  8. Литературный энциклопедический словарь. – Москва, 1987.

  9. Молодцова М. Комедия дель арте. – Ленинград, 1990.

  10. Никольский С. История образа Швейка. – Москва, 1997.

  11. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. – Ленинград, 1986.

  12. Пытлик Р. Швейк завоёвывает мир. – Москва, 1983.

  13. Шевчук В. Ярослав Гашек. – Київ, 1965.

  14. Щербаков Ю. Писатель, агитатор, боец. – Москва, 1966.

  15. Эльсберг Я. Вопросы теории и сатиры. – Москва, 1957.

  16. Żelenski T. Od autora // "Sіwka". – Krakw, 1971.

Loading...

 
 

Цікаве