WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Функції іронії як ознаки постмодернізму в сучасній українській поезії. шлях до синдрому іронії постмодерного перенасичення - Реферат

Функції іронії як ознаки постмодернізму в сучасній українській поезії. шлях до синдрому іронії постмодерного перенасичення - Реферат

Пародією на американські фільми, українські звичаї, сучасні філософські ідеї та політику водночас є „Українські вечорниці" Андрія Коваленка [14, с. 94-95]. Час і простір змішуються, переплітаються, створюючи нову дійсність, яка сприймається дуже реалістично через насиченість деталями, подробицями подій. Поряд з головним героєм та його друзями у кав'ярні сидять Макіавеллі, Конфуцій, Атілла, офіціантка має ім'я Хівря, замовляють вони булочки по 3 копійки, що переносить нас у радянські часи, а повії колупають припічок (народний звичай) і „белькочуть щось про синє небо і жовте колосся". Скрипаль грає Шостаковича і тут же по „відику" показують балет „Робесп'єр у Жовтні". Слова „референдум", „ліво-радикальний" ніби зійшли зі шпальт сучасних газет, а імена героїв Джезус і Пол закидають нас у ковбойське минуле США. Але головна мета іронії стає зрозумілою в кінці твору, коли герої померли, бо „вчаділи від поту брудної пані з приємним ім'ям „Історія".

У Сергія Жадана минуле теж переосмислюється: „Володимир Сосюра – юний поет // закосивши на фронті з недбальства світил, // заїздив у розбомблений харківський тил" [1, с. 73]. Автор наважується вголос сказати речі, про які не прийнято говорити за неписаними постулатами про людей визнаних, видатних. Іронія затушовує те, що в іншому контексті сприйнялося б як грубість, дозволяє сказати правду, яку всі знають, але про яку мовчать. Хоча поняття правди теж відносне і лише випадково ти „може почуєш щось схоже на правду" (Юрій Покальчук) [24, с. 29].

Відбувається переоцінка цінностей, знеболена іронією. Ніщо не стале, якщо навіть „...слово Боже воно // як таранька – його смакуєш // проте ним не наситишся" (Сергій Жадан) [8, с. 15], а „без приписки і Бог – не людина" (Галина Пастушенко) [6, с. 88]. Та й сама людина більше подібна на механічну іграшку чи ляльку: „Його кохана дівчинка: // дві ноги, дві руки, ротик, // дірка, бюст, золоті волосинки // по шкірі побігли" (Марта Барбара) [25, с. 14-15].

Не обминули іронічні спостереження і природу. Сонце – це „велика пляма" [13, с. 11], „учора повісивсь місяць // з сумними такими очима" [13, с. 14], а „он там під парканом / конає осінь // розхристана простоволоса // і певно таки що / боса // збомжована ница / осінь" (Ростислав Мельників) [13, с. 32]. Соціальні проблеми стають не об'єктом іронії, а засобом для її вираження, своєрідною метафорою. Природа превалює над політикою у поезії Миколи Васильчука: „Попелом // Віє вітер ув очі звечора. // Знає це у палаці Тетчер // І новий президент Тернополя" [5, с. 103]. Над патріотизмом скептично посміхається Сергій Жадан: „хоч тікай, // „любов к отчизні" в цих краях // завжди була за кайф" [8, с. 48].

Ще більше іронічних випадів трапляється стосовно почуття, яке завжди оспівувалось в поезії, – кохання. Про що раніше говорилось чи не найбільш піднесено, натхненно, що викликало здебільшого біль, смуток, над тим тепер сміються: „Заради тебе тарганів // я кілограми з'їсти три готова. // ... // та ця любов між нами нездорова // здорові стільки не їдять // та й таргани делікатес" (Оксана Фітель) [3, с. 82], „Чуєш, люба, скрегочуть зуби, // Які давно вже не їли сала, // Мені плювати, що хочуть губи, // Лише б ти, мила, про зуби знала" (Сергій Руденко) [14, с. 164], „Ви так мене жадаєте дотепно, // ... // Немов кріпак ридання перебенді, // Мов Гаммершляг загибелі Бенедя" (Назар Федорак) [26, с. 48]. Навіть нещасна любов викликає здоровий сміх, котрий, на відміну від переживань, продовжує життя і деякою мірою є началом єднання у світі, де кожен – самотній, де єднання дає „наприклад, сонце, що встає, // чи спільний туалет" (Сергій Жадан) [8, с. 50].

Але той самий Сергій Жадан роздивився іронію-вбивцю: „Скрипаль-іронія // смичком леза // торкнеться струн твого сухожилля" [8, с. 24]. Гра з іронією випадковості майже завершена, навіть ця схованка від дійсності піддається руйнації, знищуючи і того, хто нею користується. Функція об'єктивізації теж досягла своєї кінцевої точки, замкнувши коло в його початку – реальній загрозливій дійсності, з якої хотілося втекти. Спрацьовує синдром іронії постмодерного перенасичення, коли іронія стає не порятунком, а загрозою авторові, а через нього й читачеві. Але замість того, щоб знищити іронію, автор вбиває себе й читача. Іронія виходить з-під контролю, стаючи самодостатнім явищем, котре існує і діє безвідносно до бажань людини.

Література

  1. Artline. – 1998. – №6.

  2. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і Час. – 1995. – №2. – С. 18–27.

  3. Дзвін. – 1998. – №11–12.

  4. Дзвін. – 2000. – №1.

  5. Дзвін. – 2000. – №2.

  6. Дзвін. – 2001. – №1.

  7. До теоретичних аспектів сучасної лірики. Із вступного слова В. П. Моренця до захисту докторської дисертації „Сучасна українська лірика (особливості розвитку і логіка саморуху)" // Слово і Час. – 1995. – №1. – С. 63–71.

  8. Жадан С. Цитатник: (вірші для коханок і коханців). – Київ: Смолоскип, 1995.

  9. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки – Київ: Основи, 1998.

  10. Занепад чи відродження? Творче обговорення // Слово і Час. – 1996. - №11-12. – С. 32-44.

  11. Квіт С. Основи Герменевтики // Кур'єр Кривбасу. – 1998. – №104. – Серпень. – С. 145–1634.

  12. Лавринович Л. Сучасний український постмодернізм – напрям? Стиль? Метод? // Слово і Час. – 2001. – №1. – С. 39–46.

  13. Мельників Р. Полювання на оленя: Поезії. – Київ: Смолоскип, 1996.

  14. Молоде вино: Антологія поезії/ Упоряд.: М. Розумний, С. Руденко. – Київ: Смолоскип, 1994.

  15. Першість. – Житомир, 2001.

  16. Плерома. Мала Українська Енциклопедія Актуальної Літератури. Повернення Деміургів. – 1998. – №3.

  17. Початки: Антологія молодої поезії. – Київ: Смолоскип, 1998.

  18. Розумний М. Лірика дев'яностих // Літераутрна Україна. – 2002. – 3 жовтня.

  19. Рорті Р. Самотворення і пов'язаність: Пруст, Ніцше і Гайдеггер // Слово. Знак. Дискурс. Антолоія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. Марії Зубрицької. – Львів, 1996. – С. 582–599.

  20. Русова С. Постмодернізм у сучасній поезії, або Набоков – автор-„трікстер" // Слово і Час. – 2002. – №6. – С. 17–23.

  21. Сартр Ж.-П. Моя перемога є чисто вербальною // Слово. Знак. Дискурс. Антолоія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. Марії Зубрицької. – Львів, 1996. – С.245–259.

  22. Семків Р. Постмодернізм та іронія (типологізація нетипового) // Слово і Час. – 2000. – №6. – С. 6–12.

  23. Слово. Знак. Дискурс. Антолоія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. Марії Зубрицької. – Львів, 1996.

  24. Сучасність. – 1998. – № 6.

  25. Україна. – 1992. – № 11–12.

  26. Федорак Н. Брудершафт із собою: Збірка віршів. – Київ: Смолоскип, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве