WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Дискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія марґінальності - Реферат

Дискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія марґінальності - Реферат

Подолання кордонів, меж, руйнування рамок, за якими є герої і міста Хвильового, може призвести до появи нових структур, нових норм і систем. Втім, тут перебування на межі позбавлене будь-якого динамізму. Здається, достатньо відчути в п'янкому повітрі маленького українського містечка „великого Флобера", а в святкуванні Першого травня – День взяття Бастилії, щоби зрушити тісні рамки існування „поза".„Всі вулиці ломилися від городян, і я подумала, що свято Першого травня стало вже нашим національним святом, бо навіть буржуазія святкує його. Я згадала Париж, Францію, тамтешнє всенародне свято й подумала, що між нами й французами є багато спільного" [3, І, с. 522]. Однак майже інстинктивне „культурне позадництво" не дозволяє цього. „...Журналістка запевняла мене, що Париж уже ніколи не повернеться й не може повернутися" [3, І, с. 487].

Периферійність тут – це гарантія безпеки. „Мама прожила свій вік у чотирьох стінах нашого біленького домика, і для неї все, що простяглось далі Загайдайського мосту, все було темною й страшною загадкою" [3, І, с. 487].

Місто Хвильового перебуває поза європейською магістральною лінією, навколо неї вилаштовуються інші явища: скажімо, Париж, Франція, Флобер, до яких він так часто апелює.

Єдина можливість подолати „позаштатність", периферійність власного міста – це творення ілюзій, які надто схожі на галюцинації: „Тоді я люблю Іспанію, тому що вона далеко, тому що я фантаст, тому що я пізнаю і кохаю город не так, як інші, тому що город – це Сервантес Сааведра-Мігуель..." [3, І, с. 301].

Письменник ставить своє місто в певний ряд, ряд з магістральною лінією, яка перебуває в постійному стані напруги. До певної міри можемо говорити про „чоловічу" організацію культур, через які ця магістраль проходить. Це, безперечно, ієрархічна система, в основі якої лежить принцип домінування, а отже, цілий комплекс уявлень про чоловічу силу. Марґінальність у цьому аспекті можна розглядати як імпотенцію, байдуже – вимушена вона чи принципова. Саме тому герої-чоловіки Хвильового так часто виявляють нерішучість і млявість у стосунках з жінками. Жінки ж, навпаки, не тільки першими переходять на „ти", вільно пропонують себе чоловікам, але й мріють про те, щоб вулицями „блукали юнаки з задумливими очима й продавали своє тіло".

Навряд чи можна сказати, що Хвильовий перейнятий пошуком зброї проти „тих.., що ринули були до міста після закінчення громадянської війни" [4, с. 31]. Марґінальність міста, як і його мешканців, природна. Від того для більшості персонажів вона невідчутна, неартикульована і майже непомітна. Переважна більшість мешканців міста демонструє свою байдужість до власної провінційності, їх рефлексії з цього приводу відсутні. Ті ж, кого такі думки можуть захопити, мимоволі опиняються в стані подвійної марґінальності, як мешканці периферійного міста і як ті, хто відмовляється рухатись вздовж сірої магістральної лінії. Водночас можемо спостерігати специфічні відносини в марґінальному просторі міста, яке розташоване на культурному узбіччі. Власне, це узбіччя мешканцями потрактовано як магістральна лінія, а герої Хвильового витіснені на узбіччя. Отже, маємо справу з квазімарґінальністю.

Внутрішній досвід буття на межі Хвильовий наголошує шизоїдними станами, в яких перебувають його герої. Вони начебто поглиблюють власну марґінальність. Вони мешканці міста, яке „плентається в хвості", міста, яке знаходиться на узбіччі, тяжіють до абсолютно периферійних просторів у цьому місті.

Власне, Хвильовий говорить про мстиву, й одночасно нещасну, свідомість (товариш Бе, який вбиває свою дружину – товаришку Уляну), „катакомби" („бараки, що за містом"), перверсії (сіроока журналістка), бруд, диявольську іронію, заздрість, хибне іконоборництво – про все те, що включає термін „марґінальність" в тому сенсі, в якому ввів його для виявлення соціально-психологічних наслідків неадаптації мігрантів в умовах міського середовища американський соціолог Р. Парк. Адже у Хвильового ми так само маємо не просто міське середовище, а нове міське середовище – місто, яке примушують жити за новими законами. І всі його мешканці розділені на „мігрантів", для яких заховане колись „велике місто" завжди було раєм, і „тисячі надломлених людей", які „тоскують за раєм", бо „були на тому березі" і їх „вигнали відтіля". І ті й інші однаково марґінали, і ті й інші ув'язнені в цьому граничному, межовому просторі.

Цікавими є марґінальні простори в самому місті, де часто знаходять свій притулок герої Хвильового: завулок, барак, санаторійна зона тощо. Кожне з них є своєрідною точкою розпаду, фрагментації, перетворення, яке насправді не відбувається. Тут слабшає, якщо не зникає зовсім, граматика законів міського стилю (способу) життя. Ці місця – небезпечні, вони не обіцяють жодних вигод, позаяк є простором мутацій. Час у цих просторових конфігураціях втрачає прикладну, результативну природу. Час перестає бути оператором, він переходить у сферу риторики.

У світі, який вибудовує Хвильовий, ерозія меж неможлива, стабільність дихотомії „всередині / ззовні" безсумнівна. Спосіб існування героїв Хвильового – це рух, спрямований від „зовнішнього" до „внутрішнього", персонажі зазвичай порівнюють себе з якоюсь зовнішньою міркою: місто, „психологічна Європа", „старофранцузьке життя" тощо.

Втім, якась патологічна привабливість тих, хто лишився на узбіччі, безсумнівна. Привабливість ця полягає передусім у тому, що всі ці феномени начебто за межами прямого зору, за межами світу, де все має свої функції і своє застосування. У поле зору ці феномени потрапляють лише на мить. Можливо, річ не в самому Харкові, чи будь-якому іншому українському місті, а, власне, у цьому способі бачення мимохідь. І тоді марґінальним виявляється не сам предмет, а позиція, не те, що ми бачимо, а наш погляд. Адже, як зазначає С. Д. Павличко: „Хвильовий закликає орієнтуватися на Європу не як європеєць, а як людина з-поза меж Європи, як напівосвічений варвар, заворожений європейською культурною вищістю й водночас розгублений перед нею" [2, с. 208]. Погляд, що ним окидає Хвильовий простір власної екзистенції, – погляд марґінала, під яким провінційність проступає з особливою виразністю.

Література

  1. Агеєва В. П. Українська імпресіоністична проза. – Київ, 1994

  2. Павличко С. Д. Дискурс модернізму в українській літературі // Павличко С. Д. Теорія літератури. – Київ, 2000.

  3. Хвильовий М. Твори в двох томах. – Київ: Дніпро, 1991

  4. Шевельов Ю. Про памфлети Миколи Хвильового // Сучасність. – 1978. – Ч. 2 (206).

  5. Sharp W. Wallock L. Visions of City. – Baltimore; London, 1987.

Loading...

 
 

Цікаве