WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модерні та постмодерні трансформації літературного символу - Реферат

Модерні та постмодерні трансформації літературного символу - Реферат

Якщо модернізм викоренив троп з властивого йому метафізичного ґрунту, то постмодернізм звів його до ролі текстової реляції. У цьому випадку наголос падає вже не на пізнавальну чи експресивну функцію, а на логічну і структурну автономію стилістичної фігури, що сама себе пояснює і не співвідноситься не тільки з „глибокою структурою" реальности, але навіть з життєвою емпірією, чи „особистістю". Тож символічний образ позбавляється будь-якого зовнішнього плану, а місце тропу в постмодернізмі займає симулякр, частина самокерівної і саморегулюючої символічної системи. На думку Жана Бодріяра, „заміна реального знаками реального" стало гаслом сучасної культури, що еволюціонує від парадигми „відображення реальности" до маскування її відсутности, таким чином досягаючи стану, коли означник „взагалі не зіставляється з будь-якою реальністю". Сучасність як епоха тотальної симуляції може породжувати тільки „симулякри як видимість, як те, що є нереальним, і не веде до символізованого, бо не має моделі, первинного зразка, якоїсь „справжньої" чи „повнішої" реальності [...] в тотальній штучності онтологічного порядку. Можна сказати, що символ і символізоване існують в тому самому онтологічному порядку, бо те, що символ виражає, не має іншої основи, крім текстової, мовно сформованої цілости" [14, с. 152]. Уся історія символу дає підстави сказати, що зміна метафізики спричиняє і зміну символу. Такий, а не інший розвиток філософії зумовлює, що символ став, зрештою, тільки елементом гри, втрачаючи, як уся постмодерністична літературна творчість, усі епістемологічні, та й навіть експресивні функції, якими володів реторичний троп, а пізніше модерністичний „настроєвий символ".

Чи це означає, що двочленну літературознавчу концепцію символу ми повинні забути, трактуючи її тільки як знаряддя придатне в дослідженнях історичної поетики? Це неможливо і непотрібно через кілька причин. По-перше, безсумнівною перевагою цієї концепції є її методологічна відповідність до загальної теорії знака. По-друге, тільки вона дозволяє нам схопити суть змін, яких зазнав символ від моменту активної рецепції через теорію літератури „Максим" Гете, пропонуючи аналітично придатну матрицю. По-третє, процеси, які сприяли тому, що традиційний підхід видається сьогодні в багатьох випадках архаїчним, мають історичну природу і, відповідно, можуть змінитися.

Шукаючи позитивного рішення, потрібно відповісти на запитання, чи можна якось узгодити літературознавчу концепцію символу з його „сучасною" формою? Очевидним здається, що єдиний вихід тут у пошуку іншої площини, у якій твердження про дворівневість фігури збереже свій зміст і аналітичну придатність. Рікер, cхвалюючи пансимволістичні підходи, зауважує, що навіть „найсучасніший", одноплощинний в реторичному сенсі, символ володіє „двома вимірами, чи краще, двома видами дискурсу: мовним і немовним": „Символи входять в мову тільки настільки, наскільки вони просвічують крізь світ, наскільки те, що належить світові стає прозорим [...] Символ зажди зіставляє свої складники з чимось іншим. Тож психоаналіз пов'язує свої символи з прихованими психічними конфліктами; літературний критик буде вказувати на те, що назве візією світу або на прагнення перетворення мови в літературі; історик релігії побачить у символах осередок проявлення сакрум" [15, с. 135].

Цей другий „несемантичний вимір символу", про який пише автор „Символіки зла", має дуже багато спільного з „полем зіставлення". Тож навіть при не властивій для літературознавства пансимволістичній перспективі, „символ" зберігає особливу дворівневість і реляційність. Відбувається це „настільки, наскільки його семантична подоба відсилає назад до несемантичного" [15, с. 143]. Класична концепція символу може отримати нові дослідницькі перспективи, якщо потрактувати її не "реторично", а "герменевтично", зберігаючи для останнього прикметника подвійність лапок. Бо тут не йдеться про його точне методологічне значення, а про більший наголос на дешифрації "поля зіставлення" символу при попередньому усвідомленні, що йому властиві різні флюктуації і зміни.

У пропонованому підході пізнавальна функція стилістичної фігури не тільки збережена, а навіть зміцнена, бо наголошена вимога щоразового відчитування світоглядних рівнів, в яких вона бере участь і які виражає конкретний символ. Ця перспектива вимагає від дослідників літературних символів використання контекстів ширших, ніж тільки мовні чи естетичні. Вона підтверджує, що символ є не тільки поетичним тропом, але й чимось більшим: культурною фігурою, текстом, через який ми можемо пізнавати, виражати і брати участь в навколишньому світі багатьох мов і багатьох світоглядів. "Cимвол, досвід символічного має на увазі, що окреме, особливе постає як уламок буття, здатний з'єднатися з відповідним йому уламком у цілість, або також, що це – давно очікувана частинка, яка доповнює до цілого, фраґменту життя, який завжди шукають" [16, с. 79].Відповідно, інтерпретація символу є відкритою перспективою можливостей, яка ніколи не буде закінечною і не піддається суто інтелектуальному осягненню, а повинна супроводжуватись певним потрясінням впізнавання: "Символ є тим, завдяки чому щось знову впізнають. Впізнавання означає пізнати щось як те, що вже знається" [16, с. 74].

Література

  1. Гете И. В. Избранные философские произведения. – Москва, 1964. – 547 с.

  2. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Монографія. Видання друге, доповнене і перероблене. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. – 392 с.

  3. Обломиевский Д. Французский символизм. – Москва, 1973. – 299 с.

  4. Ортега-і-Гассет Х. Бунт мас // Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори – Київ: Основи, 1994. – С. 15 – 140.

  5. Balakian A. Międzynarodowy charakter symbolizmu // Antologia zagranicznej komparatystyki literackiej. – Warszawa: Instytut Kultury, 1997. – s. 128-135.

  6. Abastado С. Introduction an surrealisme. – Paris, 1971. / Цит. за: Baranowska A. Surrealna wyobraznia i poezja. – Warszawa, 1984. – S. 133-134.

  7. Кассирер Э. Избранное: Индивид и космос. – Москва; СПб.: Университетская книга, 2000. – 513 с.

  8. Langer Susanne K. Nowy sens filozofii. Rozważania o symbolach myśli, obrzędu i sztuki. – Warszawa: PWN, 1976. – 526 s.

  9. Лотман Ю. М. Символ в системе культуры // Ученые записки Тартусского государственного университета. – Вып. 754. – Символ в системе культуры. Труды по знаковым системам ХХІ. – Тарту, 1987. – С. 10 – 20.

  10. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. – Москва: Наука, 1976. – 367 с.

  11. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. – Москва, 1982. – 480с.

  12. Тодоров Ц. Теории символа / Перевод с французского Б. Наумов. – Москва: Дом интеллектуальной книги, Русское феноменологическое общество, 1998. – 408 с.

  13. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика. – Москва, 1989. – 616 с.

  14. Jamroziakowa А. Czy możliwy jest postmodernistyczny symbol głęboki? // Inspiracje postmodernistyczne w humanistyce. – Warszawa; Poznań, 1993. – S. 281-291

  15. Ricoer P. Język, tekst, interpretacja. Wybr pism, oprac. K. Rosner, przeł. P. Graff, K. Rosner. – Warszawa, 1989. – 345 s.

  16. Ґадамер Г.-Ґ. Актуальність прекрасного // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика. Вибрані твори. – Київ: Юніверс, 2001. – 288 с.

Loading...

 
 

Цікаве