WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модерні та постмодерні трансформації літературного символу - Реферат

Модерні та постмодерні трансформації літературного символу - Реферат

Реферат на тему:

Модерні та постмодерні трансформації літературного символу

Коли в літературознавстві торкаються проблеми трактування художнього символу, то переважно йдеться про троп, про реторичну фігуру, яка діє на основі бінарної структури. Але первинна закоріненість символу в культурний досвід людини зумовлює реставрацію глибинних смислових пластів, вплетення власне філософського дискурсу в літературознавчий аналіз. Панівні світоглядні засади тої чи іншої доби безперечно мали вплив і на розуміння цієї категорії. Дозволивши собі зробити деякі узагальнення, можна вибудувати такі пари відповідностей: античність – символ як універсальна категорія, середньовіччя – як принцип світобудови, німецька класична філософія/романтизм – як інструмент пізнання, модернізм – як форма експресії „Я", постмодернізм – як текстова реляція. Безумовно, що при ближчому розгляді кожна з цих пар руйнується через високий ступінь умовности, але назагал це дає нам змогу окреслити певну перспективу еволюції чи трансформацій категорії символу. У кожен період відбувається не цілковитий перегляд його функцій, а актуалізація тої чи іншої особливости структури, що, відповідно, визначає домінанту в характеристиці. Для теорій символу ХХ століття найважливіше – інструментальний підхід, наголос на способах інтерпретації або ж взагалі на неможливості його вичерпної інтерпретації.

Попри давню історію, „кар'єра" символу як естетико-гносеологічної категорії, що була описана і введена в цілісну естетичну систему, розпочинається від німецької класичної філософії. Завдяки Кантові проблема символу постала в її сучасному вимірі з наголосом власне на його гносеологічній вартості. Чи не найвідомішими є роздуми Й. Гете, які він виклав у листуванні з Ф. Шіллером та в знаменитих "Максимах та рефлексіях": "Все, що відбувається, – символ, і водночас, коли воно цілком себе проявляє, воно вказує на все інше. Справжня символіка там, де часткове представляє всезагальне не як сон або тінь, а як живе миттєве одкровення непізнаваного" [1, с. 353], "Символ перетворює явище в ідею, ідею в образ і до того ж так, що ідея залишається в образі безкінечно дієвою і неосягненою. Навіть виражена всіма мовами, вона залишилась би все-таки невисловною" [1, с. 352]. Таке трактування передбачає певну онтичну візію світу: символ вписується в стару метафізичну дихотомію (справжнього) буття і (тільки самого) явища, поміж якими разом з мовою з'являється ще поняття. Дворівневість тропу тут відповідає двоплощинності явної і прихованої реальности, явища та ідеї.

Межове буття символу, його радикальну значущість у всіх сферах культури наново відкрили символісти, які намагались витворити філософсько-естетичну концепцію, засновану на його структурних особливостях. В умовах межі століть, проміжного, кризового стану европейської цивілізації це було намаганням створити "альтернативний простір – буття в символі, символічне буття" [2, с. 43], з побудовою нових ціннісних вертикалей, з новою спробою "закорінення" – пошуком чи творенням традицій через плетіння павутини смислів зав'язаних у вузлики символів.

Вже у творчості Бодлера поетичний образ, що завжди балансує на межі предметного і смислового, виявляє тенденцію до проявлення знаковости. Матеріяльний світ стає світом символів – символічний код працює насамперед для вираження внутрішнього світу поета: "Перший план відданий безпосередньо даному, конґломерату речей і предметів, емпіричних деталей і подробиць. Другий план зайнятий внутрішнім світом поета і надає додаткового значення всьому, що його оточує. Видиме – символ внутрішнього світу, смисловий знак його духовного життя." [3, с. 111] Аґресивність суб'єктивізму, тільки зазначена у творчості Бодлера, найбільше розвинеться у Верлена, виявляючись в опозиційності душі і зовнішнього світу, надаючи феноменам матеріяльно-чуттєвого порядку четвертий, суб'єктивний вимір. Домінування асоціятивного принципу конструювання образу поряд з цілковитою елімінацією матеріяльности спричинило руйнування його символічности, закриття онтологічної перспективи. Французькі символісти, довівши дослідження символу до доступних для них меж, зуміли сформулювати цілісну концепцію поезії, витворити канон европейської поезії, який визначав її рух упродовж чи не всього ХХ століття. Поети, що належали до паризької поетичної групи, не виходили поза певну позицію і певний репертуар образів-символів, що встановлювали чіткі й зрозумілі конвенції в межах своєї багатозначности, яка була їхнім розпізнавальним знаком. Результатом такої кодифікації символів стало витворення певного їхнього репертуару. Образи-символи творять символічну абетку, володіти якою мусив не лише поет, але й читач. Символізм передбачав поезію як співтворчість поета й читача, і тому насамперед був поезією для посвячених. Ніколи доти, як влучно зауважив Валері в есеї Existence du symbolisme, вежа зі слонової кістки не піднімалася так високо. І однією із причин такого різкого дистанціювання символістів від оточення була реакція на появу масової літератури, яка була спровокована ідеологією романтизму. "Маса розчавлює під собою все, що відмінне, незвичайне, індивідуальне, кваліфіковане й добірне." [4, с. 20] Але елітарність символізму як езотеричного мистецтва спроєктувалась у масову літературу і спричинила появу моди на символізм, певний репертуар символів: "Символ – щоразу чіткіша емблема чи міт – втрачає багатозначність і стає майже автоматично повторенням, обов'язковим монотонним поєднанням конкретности й абстрактности, поета починає навідувати демон алегорії, чистої застарілої форми алегорії. Творець починає розуміти, що мірою його ґенія є уміння творення образу, який би вийшов поза абстрактність замість її персоніфікувати." [5, с. 135] Період присутности символістичного коду поезії в европейській літературі можна окреслити і як період боротьби символізму за збереження своєї таємничости, якій загрожувало, з одного боку, зужиття символів, а з іншого – коментарі критиків, що прагнули пояснити те, що мало залишитись покрите темнотою. На рівні образу постійна боротьба між символістичною естетикою і метафізикою (між конкретним і абстрактним) відбувалась поміж двома крайностями: або втрата символічности, або перетворення в алегорію.

Зворотний пункт в історії літературного символу збігається з відходом від метафізичної опозиції минущого явища та ідеального буття. Трансценденцію, існування якої визнало Просвітництво, одночасно заперечуючи можливість її пізнання, а романтизм величав "оком душі", модернізм пов'язав з декартівською res cogitans, розпочинаючи цим детермінізм особистости. Трансценденція модерністів, яку шукали і прагнули, виявилась лише маною розуму, проєкцією кинутого в ницість „я". Суб'єктивність, умова будь-якої лірики, перетворилася в символістичній поезії в різновид містики особистості. Відрив слова від речі, знака від світу відкрив перед поетом можливість стати деміурґом, але відбираючи предметові пізнання статус незалежного буття, релятизував це останнє. Модерністичні, наскрізь антропоцентричні концепції щоразу виразніше нищили "єдність реальности", розпочинаючи процес "викорінення" символу. Відбувається це або через суб'єктивізацію символічного образу (про що вже згадувалось вище), або через утвердження незалежности, автономности символу і відкинення навіть можливости існування "поля зіставлення", що розташоване поза твором. Наслідком як в першому, так і в другому випадку є відхід від двоплощинного тропу в напрямі до семіотично однорівневого. Отже, модерністичний символ переставав виконувати зовнішню щодо людини функцію знаряддя пізнання. Як і вся поезія, з якою все частіше його ототожнювали, зводився до форми експресії "я". Тому не дивно, що скрайню реалізацію цих тенденцій віднаходимо в сюрреалізмі. Як відомо, одним з найважливіших постулатів сюрреалістів була вимога максимальної індивідуалізації представленого поетичного світу: „Образи – це вільна, свобідна креація найінтимнішого „я". Людина не проживається образами, а є їхнім абсолютним джерелом", – писав Клод Абaстадо [6, с. 133].

Розвиток пансимволістичних тенденцій у трактуванні символу був спровокований не тільки філософією і естетикою символізму, але й поширенням категорії символу практично у всіх сферах гуманістики: естетиці, філософії, релігії, науці тощо. Особлива роль тут належить теорії Ернста Кассірера, яку він виклав у своїй праці "Філософія символічних форм". Символи – це вищі цінності людської культури, вони містять в собі те, що Кант вважав "божественним" у людині. Засвоюючи попередні й творячи нові символи, людина виражає духовно-смислове в матеріяльно-чуттєвому, динамічне в стабільному, множинність в одиничності, і цим досягає індивідуальної свободи і "безсмертя", які є можливими для людини тільки через включення в культуру, через освоєння і примноження загальнозначимих людських цінностей. [7]. Хоча й "кожна із символічних форм бере початок з чуттєвого і постійно в ньому перебуває", матеріяльність символу поглинається його функцією. Символ – це "системний центр духовного світу". "Символічне відношення приймається для будь-якого можливого контексту, в якому ми сприймаємо і спостерігаємо світ" [7, с. 425]. Основні форми прояву символу (символічного відношення або функції) – мова, міт, релігія, мистецтво і наука. Саме в цих формах існує і відтворюється культура, в цих формах людина бачить, розуміє, відтворює і перетворює світ. Культура є незбувне, неперервне породження все нових і нових мовних, художніх, релігійних, мітологічних і наукових символів. Пізніше наступний крок у розвитку пансимволістичних тенденцій зробить учениця Кассірера С'юзен Кетрін Ланґер: у своїй найвідомішій праці "Новий сенс філософії. Розважання про символи думки, обряду і мистецтва" [8] вона трактуватиме символ, як здатність мислити за допомогою апріорних, раціональних форм, не потребуючи засновків про реальне існування об'єкта. Завдяки своїй властивості генералізувати (узагальнювати) символ звільнює розум від пошуків практичної доцільности, таким чином, утилітарні об'єкти, які сприймає розум, трансформуються у віртуальний світ символів.

Loading...

 
 

Цікаве