WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Жіноча проза доби модерну: концепція нового героя - Реферат

Жіноча проза доби модерну: концепція нового героя - Реферат

Реферат на тему:

Жіноча проза доби модерну: концепція нового героя

Період кінця ХІХ – поч. ХХ ст. можна впевнено означити як культурний жіночий ренесанс, оскільки на мистецьку арену виходить численна плеяда письменниць: Леся Українка, О. Кобилянська, Є. Ярошинська, Грицько Григоренко, Н. Кобринська, Уляна Кравченко, Дніпрова Чайка, К. Гриневичева, Л. Яновська та ін. Це явище символічне для модерністичного дискурсу з його відкритістю та поліфонічністю. Жінки вносять у культурний простір власну перспективу модифікації дійсності, яка не збігається з традиційною. Це, зокрема, стосується пошуку нового типу героя, який би ідеально втілив новітній дух перехідного віку. Модель „цілого чоловіка" І. Франка та принцип „чесності з собою" В. Винниченка виразно окреслили парадигму конструювання такого характеру. Письменниці, натомість, пропонують жінку які альтернативного героя, що Я. Поліщук потрактував як одну із найцікавіших метаморфоз літератури періоду fin de siecle [17, с. 154].

Творячи власну літературу, жінки вибудовують свою модель суспільства, в якому проблему ґендерної ідентифікації розв'язують нетрадиційно. Альтернативні моделі здебільшого не вкладалися у звичні концепції жіночих персонажів. У класичному письменстві це майже завжди або ідеалізований предмет любові й обожнення, або нещасна дівчина-покритка. Подібну класифікацію подає й Олена Теліга, стверджуючи, що в традиційній літературі „жіночі типи залишилися незмінні, лише трішечки підмальовані. Є це – 1) жінка-рабиня і 2) жінка-вамп. Обидва, не дивлячись нібито на свою протилежність, властиво кажучи, є тим самим типом жінки, що з'являється лише джерелом хвилевої насолоди й увигіднення життя в найпримітивнішому розумінні того слова. І рабиня, і „вамп" виключають пошану до жінки" [20, с. 32]. Героїню зображували з чоловічої перспективи і дуже часто з домішками сентименталізму та ідеалізму. Звідси ще одна постать – героїня-жертва. Дослідниця Т. Гундорова робить цілком слушний висновок, що „жінка, відображена в „чоловічій літературі", це той образ, який бачить і символізує соціум (а він, звичайно, традиційно чоловічий)" [5, с. 90]. Отже, моделюються характери, які влаштовують чоловіків і не виходять за межі узвичаєного статусу жінки в суспільстві, звідки репрезентація героїні як „покритки", „бурлачки", „повії", „наймички" і т. п. Це є типова ситуація, в якій можна знайти відгомін теорії Ж.-Ж. Руссо. Він сформував соціокультурні концепції „жіночості" та „мужності", які стали матрицею європейської ґендерної ідентифікації. Як зазначає філософ Н. Чухим, жінка за цим кодексом має подобатись і підкорятися, бути приємною, а не кидати виклик [22, c. 34-35]. Натомість письменниці зламали поведінковий стереотип і в житті, і в літературі. Вони переносять героїню з марґінесів суспільства у центр подій, вивищуючи її і творячи „царівну", „білу мрію", „одержиму духом", „блакитну троянду" і т. п. Література з жіночозахисної перетворюється в жіночостверджувальну. За влучним висловом Н. Зборовської, „відбувається процес „маскулінізації" жіночого на тлі чоловічої „фемінності" [10, с. 43].

Одночасно відбувається ще й деконструкція образу жінки в чоловіків-авторів та проблематизується саме поняття ґендерної ідентичності.

Жінки-письменниці руйнують канон панівної традиції, де „статус жіночого завжди оцінюється бінарним числом: або стосовно цього здійснюється гранична функція заперечення, або йому надаються риси недосяжної цінності" [9, с. 109] і пропонують нові координати дискурсу, де жінка презентована в парадигмі нового героя, як, зокрема, в творчості О. Кобилянської за класифікацією Т. Гундорової: жінка-товаришка, самодостатня жінка, меланхолійна жінка [6, с. 138].

Навіть більше: письменниці не просто пропонують „свого" героя, а й змінюють фокус його зображення. Специфікою жіночої літератури є зосередженість на внутрішніх почуваннях героїв. Як зауважує І. Жеребкіна, „подієвість „великої історії" замінюється жіночою внутрішньою „афективною історією" [8, с. 87], що зумовлюється і психологічно, адже жінці властива глибинна емоційність, і зовнішніми обставинами, що частіше ставили жінку в позицію швидше почуттєвого сприйняття дійсності, ніж подієвого. Авторки змушені компенсувати брак досвіду акцентуванням на внутрішніх почуваннях, тому жіночий дискурс тяжіє до емоційності, психологізму, сповідальності, суб'єктивізму, як визначила О. Кобилянська, „zurck zu Seele" („назад до душі") [13, V; с. 521].

Жінка, виявивши себе як митець, автоматично потрапляє в ситуацію вимоги: вона змушена, зберігаючи традиційні ролі – дружини, господині, матері, задовольняти потребу в самореалізації. Часто ці обов'язки кардинально несумісні, і героїня ніби існує як дві різні особистості. Про це, зокрема, писав у листі до Марка Вовчка її паризький знайомий професор історії І. Лашнюков: „Вас зрозуміли й оцінили кращі обрані люди – безпристрасні шанувальники Вашого таланту. Я хочу передати Вам те враження, яке справила на мене Ваша особистість. Я бачу в Вас дві особи: одна – це жінка-автор у високому розумінні цього слова; друга – це просто жінка, що глибоко відчуває, страждає, зв'язана різними узами й стосунками, з яких немає виходу" [15, с. 124].

У книзі „Власний простір" В. Вулф, досліджуючи тему „Жінка і література", доходить, на перший погляд, парадоксального висновку, що „інтелектуальна свобода залежить від матеріальних умов, і тому для того, аби бути письменницею, жінці потрібні гроші і власна кімната" [3, с. 104]. Однак у слушності такого твердження переконуєшся, аналізуючи життя українських авторок. Є. Ярошинська тяжко працює в школі: „Я оповім Вам, кілько-то я годин в школі сиджу, а потім ще мушу задачі робити і повторяти, – пише вона в листі до О. Кобилянської, – то скажете, що лиш моя желізна натура може знести се" [26, с. 415], однак це ціна, яку доводиться платити, аби займатися літературою. „Моя писательська діяльність, – пише Є. Ярошинська, – не приносила мені ніяких гонорарів, звичайно, як у русинів, треба, отже, за кавалком хліба обзиратись, щоб могти для своєї музи жити" [26, с. 369].

У випадку Ольги Кобилянської ситуація теж не краща. Багатодітна родина, велике господарство, матеріальна скрута, хвора мати, нерозуміння в сім'ї, де вона потрібна не як письменниця, а як робітниця – все це дуже болісно сприймається і відбивається на творчості. У листі до О. Маковея від 13 січня 1899 року вона намагається пояснити ситуацію: „Може, не один собі подумає, що в мене замовкає вже „глас божий", але він противно в мені тепер виразний, я хочу і буду писати – лише трохи, трохи аби дома ліпше ішло, і трохи більше супокою. Ви гадаєте, що якби я бралася і до найгрубшої праці, то батько би сказав: дівче, шкода часу та й тебе до того. Ніколи. Підлогу шурувати і писати – се все одно. В нього се не має вартості" [13, V, с. 389].

Канадський дослідник Ю. Мулик-Луцик вважає, що суб'єктивна дійсність та об'єктивна вимога – можливість (і конечність) доводять Кобилянську до душевного роздвоєння, до самоколізії [16, с. 48], а М. Рудницький переконаний у тому, що слід вести мову про „двох Кобилянських" [18, с. 2]: одну – „для себе", іншу – „для людей". Спроби задовольнити вимогу соціуму ціною власного „я" неминуче ведуть до душевного конфлікту. К. Юнг писав, що „ідентифікація із соціальною роллю щедре джерело неврозів взагалі. Людина не може безкарно зректися себе самої на користь штучної особистості" [24, с. 194], тому в листах і творах письменниці з'являється мотив упокорення в зовнішніх проявах заради внутрішнього „я". У листі до О. Маковея читаємо: „Хвилями здаєсь мені, що в мені жиє ще якесь друге „я", ліпше, тонше; і що я мушу коритись і терпіти задля нього, немов та мати за свою дитину. Мушу його берегти і кормити, щоб не згинуло, а з ним і я" [13, V, с. 279]. Мотив так званого другого „я" трапляється в багатьох творах О. Кобилянської, Л. Яновської, Н. Романович-Ткаченко, Лесі Українки, що свідчить про актуальність такої роздвоєності та суб'єктивність письма.

Loading...

 
 

Цікаве