WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Естетична гармонія як „Цілість світу” у філософсько-етичному і порівняльному аспектах модернізму та постмодернізму - Реферат

Естетична гармонія як „Цілість світу” у філософсько-етичному і порівняльному аспектах модернізму та постмодернізму - Реферат

На користь думки про „цілісність світу", хоча й „дисгармонійного" свідчать і поезії Б. І. Антонича, і пронизаний трагічною свідомістю твір О. Турянського „Поза межами болю", і художня інтерпретація „вічних" тем у драматургії В. Винниченка та Лесі Українки. Ця цілісність прочитується і в поезії та інтимній ліриці Івана Франка, позначеній новим трактуванням, зокрема, особистості в духовній аурі любові [20, c. 43-49], у його прозі [14, c. 142-147], у впливі і взаємодії з реалізмом, власне у взаємодії, що виявилось в урізноманітненні нарації, поглибленні психологізму та в усьому збагаченні словесного живопису. „Український модернізм постав унаслідок взаємодії двох традицій: новітньої, „чисто модерної", та старшої, збагаченої, однак, новими виражальними засобами" [11, c. 86]. І якщо говорити про національну традицію, то якраз це була взаємодія реалістичної візії життя з модерністичною. Тобто модерністична візія життя тією чи іншою мірою присутня, як суттєва особливість міметичного мистецтва (все ж таки міметичного) на зламі віку. Модернізм виступає як оновлювальний чинник, достосовуючи класичну поетику до нового бачення дійсності. І не розрив з традицією, а її продовження і розвиток. Отже, слушний висновок про неперервну „тяглість літературного процесу", коли у зрілому, „фундаментальному модернізмі відбувалася оптимізація того глибинного естетико-художнього перевороту, який відбувся наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст." [16, c. 46]. Цей ряд авторів можна продовжити. Важливе інше – тип мислення, яке неначе одірвалося від традиційно звичного „виміру" дійсності і творить щось нове, дотепер невідоме (одна із засад мистецтва – неповторність бачення). На перший погляд, бачення ніби (і, може, й без „ніби") адекватне до того, що є в дійсності, і водночас незвичне й своїми художніми ракурсами, і своєю філософією, за якою стоїть досвід „побачених" у філософії, соціології, естетиці, психології параметрів людини, її природи – психологічної, соціальної, фізіологічної– і ставлення до світу, а його до неї. Усі ці зв'язки і взаємовідношення в інтерпретації модернізму в світлі різних його напрямів мають неоднакові значення, причому в кожній національній літературі модернізм виявляє свою специфіку [6, c. 310-314]. Це й зрозуміло: світ і людина надзвичайно складні, і було б наївністю бачити їх спрощено або ж принаймні на догоду певних схем (наприклад, соцреалізму). Якщо ж шукати істину в різних напрямах модернізму, то, для порівняння, ближчим до істини в інтерпретації людини й світу є, скажімо, екзистенціалізм, ніж згадуваний соцреалізм. Очевидно, тут не потрібно доказів. Утім, докази завжди потрібні, щоб аргументувати „приховану" істину. Все ж таки, мимо скепсису, „меланхоліки", шукання образу, не без впливу Ніцше, „над"-людини, український модернізм не позбавлений віри в життя (не сплутувати з „обов'язковим оптимізмом", що мав різні джерела – ідеологічні, естетично групові тощо). Та це, зрештою, й не так важливо, коли художня візія, нарешті, самодостатня. Вона сама є сутність, самостійна, самовиражальна.

Нарешті ще один приклад – екзистенціалізм у творчості Ігоря Калинця, зокрема періоду збірок „Коронування опудала" (1969) та „Спогад про світ" (1970). Тут справді „маємо ситуацію, характерну для творчості письменників із виразним типом екзистенційного мислення [...]" [10, c. 59]. Правда, твердження автора, що в цих збірках домінує пафос заперечення, очевидно, надто категоричне, бо протест є і в попередніх збірках „Вогонь Купала" і „Відчинення вертепу". Утім, міжнаціональний літературний досвід поет сприйняв органічно, настроївшись на екзистенційний лад мислення. Образна система поета посилилась асоціативним мисленням, а класична поетика у зв'язку з цим поповнюється складною метафорикою, в поетичне слово „входить", помимо виразної традиції (української – фольклорної, культурно-літературної), модерністична „побудова" образу, який, проте, не затемнює думки і є відкритим для рецепції. Екзистенціалізм, по суті, захитав „традиційні" основи людського співжиття і, можливо, значною мірою підготував наступний, постмодерністський канон.

Закриту систему формує низка творів постмодерністів. Чи не найяскравіший приклад поезії Е. Андієвської, високі критичні оцінки якої начебто обминають проблему реципієнта, без якого, зрештою, не існує художня література.

Як тиша – в сяйво – тлін перемика,

Де плин – і переможців, і зброярню.

Чи долю – птах, – в який бік поверне, –

Й молодші виконавці – давній код? [1, c. 26]

(„Уповільнений старт").

Докраю ускладнена образна система і така ж „віддалена" асоціативність руйнують форму сонета, бо стають бар'єром для середнього „статистичного" реципієнта. „Незрозумілість" вірша, очевидно, розрахована на когось іншого. Хто він?

Якщо залишити поза увагою поставлене тут питання (нехай свідомо без відповіді), то й матимемо літературу постмодернізму, як заперечення заперечення. Може, й важко говорити в зв'язку з цим про традицію як неперервну тяглість і ніяк не повторення повтореного в духовній цивілізації. Філософсько-етичний вимір гри „Я і дійсність" у постмодернізмі наводить на думку про те, що до катарсису можна йти різними шляхами, хоча акценти, зокрема в сучасній прозі (та й подекуди й у поезії), на „житейському" бруді влітають у нині „модний", не обтяжений моральною традицією, глобальний релятивізм, що його навряд чи назвеш цивілізаційним здобутком.

Література

  1. Андієвська Е. Хвилі. – Київ, 2002.

  2. Walser Martin. Opis formy. Studium o Kafce. – Warszawa, 1972.

  3. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. Підручник. – Київ, 2001.

  4. Гайдеґґер Мартін. Навіщо поет? //Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів, 1996.

  5. Гундорова Т.Femina melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. – Київ, 2002.

  6. Gazda Grzegorz. Modernizm // Slownik europejskich kіerunkow i grup literackich XX wieku. – Warszawa, 2000. – S. 310-314.

  7. Єфремов С. Історія українського письменства. У 2-х томах. – Нью-Йорк, 1991. – Т. 2.

  8. Жантиева Д.Г. Джеймс Джойс. – Москва, 1967.

  9. Затонский Д. Франц Кафка и проблемы модернизма. – Москва, 1965.

  10. Ільницький М Ключем метафори відімкнені вуста... – Львів, 2001.

  11. Легкий М. Іван Франко і канон українського модернізму (Спроби (де)канонізації) //Франкознавчі студії. 1. – Дрогобич, 2001.

  12. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці, 2001.

  13. Літературознавчий словник-довідник. – Київ, 1997.

  14. Набитович І. Модерністичні тенденції показу образів євреїв та українсько-єврейських взаємин у романі Івана .Франка „Перехресні стежки" //Франкознавчі студії. 1. – Дрогобич, 2001,

  15. Наливайко Д. Искусство: направления, течения, стили. – Киев, 1985.

  16. Наливайко Д. Про співвідношення „декадансу", „модернізму", „авангардизму" //Слово і час, 1997, № 11-12.

  17. Наливайко Д. „Суб'єктивна епопея" Марселя Пруста //Пруст М. У пошуках утреченого часу. Т.7.

  18. Перепадя А. Від перекладача //Пруст Марсель. У пошуках утраченого часу. Віднайдений час. Київ, 2002.

  19. Поліщук Я.Міфологічний горизонт українського модернізму. – Івано-Франківськ, 2002.

  20. Сеник Л. „Зів'яле листя" І.Франка в контексті модернізму //Франкознавчі студії. 1. Дрогобич, – 2001.

  21. Хороб С. Українська модерна драма кінця ХІХ – початку ХХ століття. (Неоромантизм, символізм, експресіонізм). – Івано-Франківськ, 2002.

Loading...

 
 

Цікаве