WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Ідеї о. Потебні у працях м. Гнатишака - Реферат

Ідеї о. Потебні у працях м. Гнатишака - Реферат

Найважливіше значення у філософії мови та теорії словесності О. Потебні відведено внутрішній формі слова і поетичного твору. Це – головний компонент їх структури. Але якщо зовнішня форма і значення є незмінними обов'язковими частинами слова, без яких воно не може існувати, то внутрішня форма, уявлення у зв'язку з розширенням семантичного навантаження слова або твору з часом може зникати. "Його зникнення й дає нам другий вид існування слова. Цей другий вид без уявлення або з втраченим уявленням і відповідає другій формі словесної думки, а саме формі прозаїчній" [10, с. 102]. Отже, наявність внутрішньої форми, за О. Потебнею, виступає показником поетичності слова та твору, а без неї "поетичне мистецтво перетворюється на комунікативний або інформативний шифр з обмеженою, точно окресленою функцією" [11, с. 5].

У трактуванні цього питання виникла розбіжність між О. Потебнею та формалістами і празькими структуралістами. Вчений відстоював думку, що головною ознакою поетичної мови, на відміну від прозаїчної, виступає образність, символічність: "Символізм мови, напевно, можна назвати її поетичністю; навпаки, забуття внутрішньої форми здається нам прозаїчністю слова" [1, с. 37]. Формалісти ж, відштовхнувшись від теорії О. Потебні, потрактували її однобічно. Вони змістили акценти із внутрішньої форми поетичної мови на зовнішню, звукову, надали їй автономії, наділили її "власною семантичною чинністю" [11, с. 101]. Це, однак, не заперечувало цілком образності, символічності слова (тобто його внутрішньої форми, уявлення), а "тільки означало редукцію його функції до одного з прийомів поетичної мови" [11, с. 101]. Формалісти закидали вченому неувагу до елементів зовнішньої форми, а його поетику трактували як непридатну до життя. Однак така позиція, на думку К. Чеховича, абсолютно не виправдана: у низці праць, присвячених дослідженню усної народної творчості, О. Потебня заклав "перші основи для наукових дослідів ритмічної структури української народної поезії" [12, с. 149]. Дослідник зазначив, що, попри усі формально-естетичні елементи як частини словесного мистецтва, О. Потебнябачив у поезії "ще щось більше, а саме, один із шляхів розвитку людської думки, одну з форм пізнання за допомогою слова" [12, с. 131-132]. Вчений не обмежував аналізу поетичних творів розглядом формальних та естетичних елементів, його цікавив насамперед внутрішній бік художньої творчості, психологічні процеси вдуші поета у хвилини творчості та в душі читача в момент сприйняття, розуміння художнього твору, який передусім постає як акт пізнання, а не лише як предмет насолоди. У розв'язанні цього питання М. Гнатишак виступає послідовним потебніанцем. Він, зокрема, пише: "Поетичні твори тому й є поетичними, що в них автор промовляє до уяви читача не лише зовнішньою звуковою формою свого твору, яка має безпосереднє значення, але й образовими, переносними, метафоричними, алегоричними, символічними чи якими ще іншими елементами, себто внутрішньою формою" [6, с. 4], бо "суттю мистецтва слова є переносний, образовий, метафоричний вираз змісту душі" [4, с. 14].

Відгомін боротьби між формально-естетичним та психологічним підходом до літературної творчості міститься у працях М. Гнатишака. Стаття "Артизм творів Степана Руданського" була даниною формальному підходу до літератури, оскільки "для повного і всебічного наукового освітлення твору в рамках модерного літературознавства безперечно потрібний також докладний, фаховий формально-естетичний розбір" [2, с. 15], попри звернення до позамистецьких моментів – історичних, соціологічних, психологічних. М. Гнатишак аналізує всі елементи формальної структури творчості поета: систему поетичних жанрів, мову, стилістичні фігури і тропи, ритміку, словесну інструментацію та строфіку. Однак літературознавець застерігає перед небезпекою однобічного підходу до твору, при якому головна роль належить формальному аналізові. Формально-естетичний підхід до літератури важливий, але не єдиний. Це, на його думку, надто радикальна позиція. У статті "Ідейні основи творчості Маркіяна Шашкевича" вчений пише, що ідеологічний аналіз літературних творів у сполученні з "розумними принципами формалістичного й психологічно-естетичного досліду" [3, с. 3] дасть найкращі наукові результати До цієї проблеми він повертається в "Історії української літератури". Декларуючи другий методологічний принцип – літературний формалізм – вчений наголошує, що він також виростає на потебніанських основах. М. Гнатишак не підтримує „радикальний формалізм тих дослідників, які поза мистецькою формою світа не бачать", які залишають поза увагою „важливий комплекс проблем у зв'язку з відношенням літератури до життя, вагою змістового й ідейного моменту та суспільно-моральною відповідальністю письменника" [4, с. 16] і зазначає, що "модерні формалісти скрізь виходять від свідомості інтимного структурального зв'язку між словом і словесністю і на цих підвалинах ставлять будівлю наукового розгляду літературних творів" [4, с. 18]. Зрештою, самі представники Празького кола згодом відійшли від однобічного формалізму раннього періоду[13, с. 3]. Так М. Гнатишак доходить висновку, що аналіз поетичного твору включає вивчення його внутрішньої та зовнішньої форм. Не оминає він і національного аспекту проблеми, теж характерного для О. Потебні. Праці харківського вченого пронизані сильним національним етнопсихологічним струменем. На цьому наголошує І. Фізер, констатуючи етнокультурну детермінацію як фундаментальне положення лінгвістичної теорії О. Потебні. У внутрішній формі мови закодованіспецифічне бачення світу, національний характер народу, його психологія.Це науково обґрунтоване положення, без сумніву, імпонує М. Гнатишакові."Якщо "альфою й омегою" поетичного твору є слово, якщо слово є "ембріоном" поетичного твору, то тоді ясно, – зауважує вчений, – як нерозривно і органічно зв'язаний характер поетичної творчості даної нації з її мовою; а мова, в свою чергу, нерозривно і органічно зв'язана з національною психікою, з національним етосом. Отже, величезне, органічне значення має в літературній творчості її національний елемент, і то не лише елемент формальний, яким є мова, але й змістовий, себто сума переживань і уявлень даної національної збірноти, та ідейний, яким є зміст психіки тої збірноти" [7, с. 4]. О. Потебня постійно наголошував взаємозв'язок між розвитком національної мови та національної культури, трактував мову як передумову життєдіяльності нації, духовного розвитку окремої особистості і нації загалом. Звідси випливає небезпека денаціоналізації та русифікації. Ці думки були суголосними з позицією М. Гнатишака, оскільки часи змінилися, а проблема не втратила своєї актуальності.

Loading...

 
 

Цікаве