WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Шевченко як текст: класичне і модерне прочитання - Реферат

Шевченко як текст: класичне і модерне прочитання - Реферат

І дід, і баба у неділю

На призьбі вдвох собі сиділи

Гарненько, в білих сорочках.

Отже, до першого типу творчості Шевченка Микола Євшан зараховує ті поезії, для яких основою стало змалювання природи в її натуральному вигляді без додавання своїх поетичних фарб: „Чисто поетичні замисли тут досягають найбільшої пластики, єсть у них якась чаруюча простота, одноцільність, благородність у вислові найтонших речей" [5, с. 98].

Другий тип Шевченкової поезії пов'язаний із реакцією поета на життя, в якому митець бачить багато бруду, обману, несправедливості, й тому на перший план виступає лірика як можливість виявлення емоцій, настрою і переживань. Як приклад Євшан наводить поему "Катерина", яка, на відміну від "Наймички", є драматично напруженою, сповненою розбурханості поетових почувань.

Третій тип поезії Шевченка критик називає поезією сили і вибуховості, пафосу, стихійності. Сюди належить поема "Гайдамаки" – пристрасний, кипучий лютими подіями твір, у якому Шевченко висловив свою душу, болі свого життя і життя народу. Мабуть, саме через це гостре відчуття народних терпінь і негараздів постать Яреми виходить у Шевченка дуже запальною, а сама поема аж надто кривавою. Це помітив П. Куліш і в одному з листів до Т. Шевченка звертає поетову увагу на цей недолік: „...заметьте, что в Вашей драме нет борьбы сил; ляхи везде трусы, никакого отпору, везде гибнут. От этого читатель не сочувствует торжеству победителей, ибо это торжество мясников, а драма Ваша - кровавая бойня... Следовательно, кровь здесь должна быть только следствием борьбы, а не предметом жажды. Дайте побольше человечества вашим гайдамакам" [7, с. 318].

І, нарешті, четвертий етап творчості – це поезія пошуку основи життя. Тепер поет вбачає її в релігії. Цю групу поезій Микола Євшан називає поезією правди і зараховує до неї ті поетичні речі, які просякнуті релігійністю. Це біблійні „подражання", псалми, поеми "Неофіти" і "Марія" – поезії, які стали вершиною творчості українського генія. Релігія тепер займає в естетиці Шевченка перше місце. Однак її поет розуміє по-своєму. „Його релігійне життя починається власне там, де перестають обов'язувати всякі офіціальні приписи моральні. Його бог – це його ціла індивідуальність, його „я", його єство, його душа, його почування та ідеали, його геній!!" [3, с. 27].

В аналізі літературного спадку Тараса Шевченка Микола Євшан торкається морально-естетичних аспектів його поезій, а також тих моментів, у яких поет виголошує свою громадянську і національну позиції. Однак звичного для літературних критиків художньо-ідейного аналізу творчості у нього немає. Євшан намагається осмислити постать Шевченка загалом. У його критиці текст присутній через аналіз етичних, естетичних, філософських і суспільних моментів творчості. На думку Євшана, справжній художній твір має передбачати не тільки естетичну рецепцію, але й активізувати громадянську позицію реципієнта, викликати низку різносторонніх почувань. "Кождий твір мистецтва має в собі якийсь таємний наказ, якесь післанництво до душ, якийсь поклик... І людина той поклик починає реалізувати сама в собі передовсім" [2, с. 13]. І тому книжка „Тарас Шевченко" має не стільки літературно-критичний характер, як відбиває суб'єктивні враження Євшана від прочитаних творів. Критик зробив не аналіз текстів, а подав загальний портрет Шевченка. На цей недолік звернула увагу С. Павличко: „Текстів у його аналізі майже немає. Це в основному ніцшеанські медитації на тему індивідуальності генія та його психологія" [11, с. 153]. Зрештою, виходячи із тих завдань мистецтва, які для Миколи Євшана є визначальними (а саме – створення естетичного ідеалу, образу гарної великої людини, яка виходила б із життя і служила тільки для нього), творчість Шевченка є зразковою. На думку критика, сучасне мистецтво повинно бути позначене культурним шляхом попередніх віків, які в мистецькі твори вклали свою мрію про сильну щасливу індивідуальність. Як пише Г. Мухина: „Мистецтво в Євшановій естетиці – це святість і божественність, доцільно спрямовані на вдосконалення людства та утвердження його високих ідеалів" [10, с. 26]. Тому й творчість Шевченка критик розглядає більше із суспільних позицій, аніж із естетичних.

У Кулішевому підході до творів Шевченка переважає етнографічно-народницька позиція, з якої він аналізував також твори Г. Квітки-Основ'яненка і Марка Вовчка. Такий аналіз художньої творчості в П. Куліша зумовлений його розумінням завдань літератури та літературної критики: „Задачею нашей украинской литературы должно быть строгое соответствие ее созданий духу народному и его серьезному, жизненному, а не какому-то псевдонародному, прихотливому взгляду на вещи. Задачей нашей украинской критики должна быть строгая поверка литературных созданий эстетическим чувством и воспитанным в изучении своей народности умом" [8, с. 519].

Куліш, так само як і згодом Євшан, віддає належну заслугу Шевченкові в тому, що його творчість відіграла вагому роль у пробудженні історичної народної пам'яті, однак Микола Євшан заслугу Шевченка вбачає ще й у формуванні вищої суспільної організації – нації.

Якщо Куліш говорить тільки про відродження тепер завмерлого, а колись вольнолюбного духу народу, про відновлення колишнього гордого образу українця, то вектор Євшанової позиції, навпаки, спрямований у майбутнє. Критик акцентує свою увагу на формуванні індивідуальності, яка б відповідала духові нового часу й нової філософії. Як зазначає М. Гнатюк, "політичними орієнтирами для Миколи Євшана, як і його однодумців з "Української хати", стають орієнтири служіння своєму народові засобами культури, мистецтва. Націоналізм, але не старий, який спирався на селянолюбне народництво і який віджив свій вік, а новий, наснажений новим баченням життєвих реалій" [1, с. 18]. На відміну від Куліша, Євшан розглядає постать Шевченка глибше і масштабніше. Філософія нової епохи, його естетика, а також відстань у кілька десятиліть дають підстави Євшанові назвати Шевченка поетом національним. Шевченкове слово розбудило національну свідомість і патріотичні українські почуття: „Шевченко дозрів на поета національного... І коли пронісся його голос по всій Україні, - наступив найвищий момент нашого життя, уми дійшли до найбільшого напруження" [4, с. 86].

Микола Євшан вважає, що у своїх творах поет себе не виклав до кінця і цим самим дав нам змогу відшукувати нові значення своєї поезії. Шевченкова творчість є весь час відкритою для можливості різноманітних літературознавчих аналізів, у тому числі і сучасних. „Кожний твір відкриває нам цілі горизонти, дає змогу відкрити могучий дар таланту, - але все ж таки він буде слабим тільки відблиском геніальності, вся творчість мало буде достойна його" [4, с. 102-103]. Згідно з Євшаном, над творами Шевченка дуже багато треба розмислювати, щоб відшукати їх справжню сутність.

Отже, і Пантелеймон Куліш, і Микола Євшан високо оцінили Т. Шевченка як поета свого народу. Куліш зробив це як сучасник поета і свідок впливу його поетичного слова на душі українців, а Євшан з висоти початку ХХ ст., коли роль Шевченка як поета і громадянина була підтверджена часом. В однаковій оцінці Шевченка обидва критики послуговувались різними підходами. П. Куліш, як представник культурно-історичної школи, розглядав творчість Шевченка з позиції народництва, історичності та етнографізму, а Микола Євшан – у руслі модерністичних тенденцій ХХ століття.

Література

  1. Гнатюк М. Критик, що поміняв перо на зброю. – Львів, 1995. – 48 c.

  2. Євшан М. Проблеми творчості // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – Київ, 1998. – С. 12-17.

  3. Євшан М. Релігія Шевченка // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – Київ, 1998. – С. 25-30.

  4. Євшан М. Тарас Шевченко // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – Київ, 1998. – С. 79-119.

  5. Костельник Г. Ломання душ. – Львів, 1923. – 96 с.

  6. Костомаров М. Кобзарь Тараса Шевченко.1860. // Костомаров М. Твори: у 2 т. – Київ, 1967. – Т.2.

  7. Куліш П. Листи до Т.Г.Шевченка // Історія української літературної критики та літературознавства. Кн.1. – Київ, 1998. – С.315-321.

  8. Куліш П. Характер и задача украинской критики // Куліш П. Твори: у 2 т.– Київ, 1989. – Т.2. – С.515-521.

  9. Куліш П. Чого стоїть Шевченко яко поет народний // Куліш П. Твори: у 2 т. – Київ, 1989. – Т.2. – С. 256-262.

  10. Мухина Г. Естетика Миколи Євшана // Сучасність. – 1984. – №4. – С.24-33.

  11. ПавличкоС. Дискурс модернізму в українській літературі. – Київ, 1999. – 447 с.

  12. Шевченко Т. Журнал // Шевченко Т. Повне видання творів. – Чікаґо, 1960.

Loading...

 
 

Цікаве