WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Діапазон жанрових модифікацій збірки І.Франка “Сім казок” - Реферат

Діапазон жанрових модифікацій збірки І.Франка “Сім казок” - Реферат

І дійсно, в основі аналізованих творів лежать не фантастичні, а реальні події. Як писав І.Франко у примітці до "Казки про Добробит", "...зміст її не зовсім видуманий. Згадувані в ній конфіскати громадських шпихлірів, лісів грошей, т[ак] зв[аної] королівщини і церковного майна, відбирання землі від місцевого населення і передавання її німецьким колоністам <...> – усе це факти, що, на жаль, далеко не вичерпують історії галицького "добробуту" [14; т.18; с.471–472]. Відтак матеріалом для написання "Казки про Добробит" стало засилля німецьких колоністів на теренах Галичини, які в ім'я "фатерлянду" обдирали до нитки "дурних хлопів".

Темою для написання "Звірячого бюджету" була австро-угорська конституція 1867р., закони якої письменник іронічно висміяв: "...Необмеженої власті ніхто не мав, а кождий їв тільки того, кого міг уловити, задушити і обдерти зі шкіри. Перед царем усі були рівноправні; він найсильніший і мав право кождого зловити, задушити, обдерти і з'їсти. Під його рукою були поменші губернатори, як-от медведі, вовки, а із них кождий мав таке саме право над меншими від себе" [14; т.20; с.28]. Сатира на конституцію як на один з найголовніших атрибутів політичної влади Австрії розкриває її невідповідність своїй природі та призначенню. У підтексті звучать журливо-мінорні нотки, що вказують на трагедію галицького люду, яким керують лицемірні та облудно-янусоликі Леви.

Цю велику правду Іван Франко подає під художньою "лушпиною" казки. При цьому поетика народної казки майстерно доповнюється, а подекуди й набуває дещо інших обертонів, відповідно до жанрової специфіки літературної казки. Так, алегоричні образи Добробита, Лева та лісових звірів виображуються повніше, яскравіше завдяки розлогим портретно-психологічним характеристикам, індивідуалізації мовлення персонажів. Стилістичні прийоми фольклорної казки (традиційні зачини: "Був-то собі колись Добробит" [14; т.18, с.147]; "Не за горами, не за Бескидами, а таки в нашім краю був колись великий та могучий цар, що звався Лев, а на прозвище Ситий-їсти-не-хоче" [14;т.20; с.28]; народно-розмовні форми на позначення тривалості дії: "Чи довго, чи коротко жили звірі під такою конституцією, сього вам уже не скажу" [14; т.20; с.28]) поєднуються з жанротворчими елементами авторської казки – зосібна, не завжди щасливими кінцівками. Таке суперечливе поєднання покликане здивувати, ба більше, – шокувати читача, котрий опиняється не в запрограмованому "жанровим очікуванням" "казковому" художньому світі, а в епіцентрі трагічно-жорстоких колізій соціально-політичної дійсності Західної України другої половини ХІХ ст. Мову оповідача, який, як правило, співчуває персонажам, Франко насичує гірко-іронічними чи ядуче-саркастичними тембрами. Усі ці елементи казкової поетики у "Казці про Добробит" та"Звірячому бюджеті" спрямовані на витворення загального сатиричного пафосу, викриття негативних суспільно-політичних тенденцій. Розглянуті особливості цих творів дають право окреслити їх як соціально-політичні сатиричні казки – з погляду сучасної генологічної свідомості.

Проте жанрова своєрідність "Звірячого бюджету" може бути додатково конкретизована за допомогою Франкового поняття байки, дещо відмінного від сьогоденного розуміння цього терміна. У літературній та літературно-критичній практиці письменника не завжди простежується чітка термінологічна диференціація казки і байки. Однак у передмові до "Галицьких народних казок", які зібрав Осип Роздольський, Іван Франко розмежовує жанри байки та казки.

Байкою він називає "коротке оповіданя, звичайно морального або загалом дідактичного змісту, в якому героями являють ся звірі або иньші неодушевлені річи" [3;с.3]. Основними ознаками цього епічного жанру, за І.Франком, слід вважати невеликий обсяг; алегоричність; повчальний, соціально- чи морально-дидактичний зміст; зображення вигаданих, неправдивих (у тому сенсі, що стосуються алегоричних постатей), але правдоподібних подій. Як зазначає письменник, "...не тим цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду. Говорячи ніби про звірів, вона одною бровою підморгує на людей..."[14; т.20; с.169]. Героями байок виступають здебільшого звірі. Усі ці ознаки повною мірою притаманні і творові "Звірячий бюджет". Відтак, виходячи зі засад генологічної свідомості самого Івана Франка, жанрову специфіку "Звірячого бюджету" можна схарактеризувати терміном "соціально-політична сатирична байка"*, хоча, повторюємо, з точки зору теперішньої теорії літератури це, без сумніву, літературна казка (зрозуміло, сатирично-викривального спрямування).

"Сучасною байкою" називає Іван Франко і свою "Історію кожуха" у першому її виданні українською мовою (1892). Але, на нашу думку, для цього твору характерний жанровий синкретизм. Тут помітні риси казки та байки (якщо брати до уваги синонімічне вживання цих термінів у західноукраїнській побутовій традиції), а також новели й оповідання.

Так, перша частина твору розпочинається типово казковим кліше: "Був собі кожух" [14; т.18; с.319]. Незвичайності, "чарівності" викладові надає внутрішній монолог кожуха. Адже "простий баранячий кожух, навіть не надто новий; правда, не латаний, та вже порядно проходжений, просяклий запахом людського поту, з поблеклими віддавна прикрасами, що колись надавали йому характер типового покутського кожуха" [14; т.18; с.319], навколо якого відбуваються події твору, – це не стільки повсякденна побутова річ, скільки персоніфікований образ. Він провадить бесіду сам із собою, міркує і навіть "чваниться". У родині галицьких селян він, до того ж, сприймається як жива, найрідніша істота, справжній член сім'ї; тому не дивно, що коли "пресвітла власть громадська" забирає кожух у заставу, то в селянській хаті усі "...дізнали такого чуття, як коли би винесено трупа котрогось найдорожчого з родини" [14; т.18; с.323]. Розмірковування кожуха про користь, яку він приносить, про своє неабияке призначення у родині Івана, як зазначає О.Вертій, "створює яскравий психологічний контраст, що виражає не лише авторську позицію, а й узагальнену оцінку драматичного становища селянина, яка подається крізь призму гіркої казкової іронії"[2; с.156].

Як уже зазначалося, поруч з елементами казки, "Історія кожуха" містить і риси поетики інших малих прозових жанрів "неказкової" природи. Чванству і самовдоволеності кожуха протиставляються жахливі реалістичні картини злиденного селянського існування. Тут фантастичне, "казкове" тісно переплітається з реальним. Трагізм долі селянської родини набуває ще більшого увиразнення у стислих, семантично прозорих, іноді інверсійних висловлюваннях автора, психологічно насичених діалогах персонажів. Загалом твір новелістично лаконічний і драматичний. Однак панівна реалістична епічна модель, гострий соціальний конфлікт і невелика кількість дійових осіб характеризують "Історію кожуха" як оповідання. Відтак жанровий різновид цього твору можна визначити як соціальне сатиричне оповідання-казку з трагікомічно-іронічним підтекстом.

Споріднені за жанровими ознаками і твори "Свинська конституція" (1896), "Острий-преострий староста" (1897) та "Історія одної конфіскати" (1899). Вони відзначаються невеликим обсягом, стислістю викладу. Події зображаються нерозгорнено, всього у кількох епізодах. В основі однолінійного сюжету – соціальний конфлікт. У цих творах наявний не весь арсенал теоретично можливих композиційно-сюжетних елементів. Так, відсутні пролог та епілог, а в "Історії одної конфіскати" – ще й експозиція. Утім, композиційна стрункість цих творів не порушується.

Кількість персонажів невелика, і всі вони, наче живцем вихоплені з галицької дійсності, постають перед читачем уже сформованими особистостями; про те, що відбувалося з дійовими особами до і після зображуваних подій, не розповідається. У деяких творах присутній наратор, що є одночасно героєм і очевидцем подій, про які йдеться. Так, у "Свинській конституції" народний оповідач Антон Грицуняк, який був реальною особою, розкриває читачам і слухачам очі на реальну чинність законів австрійської конституції у галицькому повсякденні.

Виклад наратора насичений вставними сценками, новелами та трагікомічними анекдотами, які відображають дію "живої" конституції, такої, "як вона виглядає по самій правді" [14; т.20; с.11]. Вставні епізоди виконують, поруч з ілюстративною, ще й своєрідну дидактичну функцію, яка посилюється гумористично-іронічними, часто з алегоричним або й символічним забарвленням, висловлюваннями та вчинками самого Антона Грицуняка. Ці риси надають творові притчевого характеру. Так, в образі картки незаписаного паперу, без якої неписьменний оповідач нібито не може говорити, і яку "читає" монотонним співучим голосом, письменник висміює промовців, які без записів не можуть виступати перед селянами, і натякає "на два види ораторства – народний та панський" [11; с.610]; податкова книжечка – "це фокус взаємовідносин селянина з конституційною державою, символ податкового, фінансового здирства, економічного закабалення" [9; с.110] (І.Денисюк); алегорія крамської хустки, що пускає фарбу і забруднює пальці, – оманливість конституційних законів; "новомодні буки" – грошові штрафи, які замість "одної часті тіла б'ють цілого чоловіка і ще й усю його сім'ю" [14;т.20; с.11]; постать сердитого паниська з блискучим ножем коло рогачкової будки, який задля наживи (20 крейцарів, за які хлопова жінка "певно, два дні гірко робила і з голоду намлілася, поки заробила їх" [14; т.20; с.12]) радше захистить "права та свободи" свині, аніж людей – алегоричний образ охоронця привілеїв конституції, яку Антон Грицуняк іменує "свинською".

Loading...

 
 

Цікаве