WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Діапазон жанрових модифікацій збірки І.Франка “Сім казок” - Реферат

Діапазон жанрових модифікацій збірки І.Франка “Сім казок” - Реферат

Реферат на тему:

Діапазон жанрових модифікацій збірки І.Франка "Сім казок"

Жанр як універсальна категорія морфології та історичної поетики словесного мистецтва відбиває основні закономірності його структури і водночас, завдяки відносно стійкій системності родовидових прикмет, забезпечує єдність та безперервність розвитку літератури. Становлення, занепад, відновлення й еволюція літературних жанрів тісно пов'язані з напрямами, ідеями, проблемами та потребами конкретного суспільно-історичного часу. Відтак генологічна структура літератури, незважаючи на відносну сталість художньо-композиційних жанрових особливостей, постійно зазнає змін: одні жанри відмирають, інші – відновлюються, трансформуються, зазнають модифікацій та оновлення.

Яскравим прикладом цих багатоманітних процесів (передусім, переосмислення і видозміни усталених та – як наслідок – народження нових жанрових форм) може служити сьома книга "новелістичного "Декамерона" Івана Франка (таке означення жанрової системи Франкової новелістики дав І.Денисюк) [7; с.260]. Письменник назвав її коротко й непретензійно, а воднораз – і дещо загадково: "Сім казок" (1900). Така назва не містить у собі навіть натяку на проблемно-тематичну своєрідність цієї книги малої прози; вона не "рекламує", а приховує зміст. Титул лишень вказує на кількість творів, що увійшли до збірки. Жанрове ж окреслення "казки" не зовсім відповідає постулатам сучасної генологічної науки. Звичайно, у цьому контексті термін "казка" може позначати не літературний вид із набором певних формально-змістових ознак, а просто оповідний спосіб викладу, епічно-прозову "історію" (таке розуміння було притаманне західноукраїнській суспільній свідомості ХІХ ст. і збереглося, певною мірою, й дотепер), адже майже в усіх творах збірки є фігура наратора. Можливо також, що жанровизначальний заголовок повинен був, з одного боку, привабити до себе якомога більше читачів, а з іншого – відвернути увагу цензорів від сатиричних суспільно-політичних творів і запобігти (хоч на деякий час) їх конфіскації. Проте власне казкові видові риси (традиційні зачини та символіка чисел, народно-розмовні прийоми на позначення тривалості дії, персоніфікація предметів) окремих творів ("Казка про Добробит", "Рубач", "Звірячий бюджет", "Історія кожуха") свідчать про те, що заголовок збірки вказував і на жанр. Як справедливо зазначає проф. І.Денисюк, "авторський жанровизначальний підзаголовок – це своєрідний код порозуміння письменника з читачем. Він створює особливий стан зацікавленості, "жанрового очікування" [6, с.21]. Отже, реципієнт, настроєний відповідно на розважальний твір із фантастичним сюжетом, у якому добро неминуче перемагає зло, натомість відкриває для себе зовсім інший художній світ, насичений сатиричним пафосом, у якому діють певні соціальні типи і порушуються болючі суспільно-політичні проблеми тогочасної Галичини, а щасливі, оптимістичні казкові кінцівки зовсім відсутні. Під пером Івана Франка жанроформа казки набуває нового, нетрадиційного змісту; отримує дещо інакшу контамінацію структуротворчих елементів. Тож з'ясуємо жанрову специфіку творів цієї Франкової книги малої прози.

Твори, що входять у збірку Івана Франка "Сім казок", об'єднані деякими спільними рисами. Визначальним для них є викривальний, сатиричний пафос. У їх основі лежать реальні події, пов'язані з життям Галичини у всевладному монаршому домі Австро-Угорщини. Відтак провідною темою цих зразків малої прози письменника є тогочасна галицька дійсність з усією рясногранністю її проблем. Проте засоби і способи змалювання цієї дійсності, сюжетні колізії та образи персонажів у конкретних творах Франкової збірки різні.

Збірку відкриває невеликий прозовий твір "Рубач" (1886) – своєрідний філософський заспів, який, на перший погляд, не зовсім вписується у загальний ідейно-художній контекст "Семи казок", оскільки цілковито позбавлений сатиричного пафосу, домінантного в інших творах, та стилево зорієнтований на символіко-алегоричне, а не реалістичне мистецьке відтворення дійсності (та й чи дійсності лише?).

Сюжет "Рубача" Іван Франко одночасно розробляв у прозовій і віршовій формах (1886 – поема і прозова мініатюра). Це дало привід О.Білецькому назвати перший твір збірки "Сім казок" "поемою в прозі". "...Але проза, мабуть, вийшла образнішою і звучить сильніше, ніж вірші" [1; с.139]. Письменник майстерно відтворює найтонші порухи втомлено-напруженої душі головного героя-оповідача і водночас порушує вічноживі філософські проблеми мети, сенсу й цінності життя, самоусвідомлення та самоутвердження людини в суспільстві і навколишньому світі загалом. Ці проблеми Іван Франко втілює в алегоричних образах, що творяться за принципом метонімії і здебільшого тяжіють до символічності, надаючи творові притчевого характеру. Так, скажімо, О.Вертій уважає, що герой, який заблудився у лісі, "уособлює в собі народ, що не знаходить виходу із скрутного становища, степ – опустошіння душі, хащі – безпросвітні обставини, в яких він живе, чорна скеля, безодня – тимчасові перешкоди, які необхідно подолати" [2; с.164]. Подібно трактує символічні образи твору і Т.Михайлюк: герой твору – символ народу, рубач – "передові сили, які подолавши найрізноманітніші перепони, здатні були зрозуміти сенс життя і повести за собою інших" [12; с.84], ліс і лісова гущавина – життя з його ускладненнями, степ – спустошення душі, вішальники на шибениці – внутрішні перепони (біль невдач, втома, зневіра). Т.Гундорова дещо по-іншому інтерпретує цей твір. Дослідниця розглядає образ рубача як одну з частин душі головного героя "Поєдинку", адже "ці твори не лише подібні жанрово, а й близькі внутрішнім настроєм відстороненого самопізнання, алегорично-притчевою формою" [4;с.96]. Відтак, за Т.Гундоровою, "рубач – це і народ, і прогрес, який відкриває перспективи соціально-визвольного руху. <...> Інтеліґент-боєць стає зрадником, коли розходиться з народом [у творі "Поєдинок" – Н.Т.], стає рубачем, коли з'єднується з ним [у творі "Рубач" – Н.Т.]" [4; с.96]. Розглянуті інтерпретації цікаві й слушні, хоч, безумовно, можливі й цілком інші трактування цих образів, що й передбачає поетика символу.

У творі письменник новелістично виображує "подібний до сну", "тяжкий", "болючий", "безтямний", зі "стривоженою уявою" та "смертельною тривогою" психологічний стан героя, який потрапляє у незвичайні життєві обставини. Співзвучні до внутрішніх переживань і пейзажні описи, що постають крізь призму схвильованої уяви персонажа-оповідача: "Величезні чорні гілляки грізно висіли надо мною, зловіще шелестячи листям. <...> Сухі ломаки тріщали під моїми стопами, а моїй стривоженій уяві здавалося, що се тріскають, ламаються і болюче шепочуть зів'ялі і зісохлі мрії моїх молодощів" [14; т.16; с.215]. Поглиблений психологізм, підкреслений і описовими художньо-композиційними елементами, засвідчує новелістичний жанровий первень "Рубача". Це дало підставу Т.Гундоровій окреслити цей твір як "ориґінальну притчу-новелу"[5; с.71]. Загальне тло "Рубача" метафорично-фантастичне, а подекуди навіть демонічне. Перед героєм-оповідачем та рубачем з'являються, відповідно до фольклорного канону символіки чисел (як і в народних казках), три перепони – темний стовбур, стрімка скала і чорна безодня. Твір закінчується оптимістично: герой переборює злих духів, темних демонів, які заволоділи його душею, і відроджується до життя, до праці.

Такий характер цього твору дає підстави окреслити його жанрову специфіку терміном "філософсько-алегорична (чи й філософсько-символічна) казка-притча новелістичного характеру". Жанрово близькими є невеликі за обсягом прозові твори "Звірячий бюджет" (1897)та "Казка про Добробит".(1890) Вони відзначаються багатоепізодним сюжетом та гострим соціальним конфліктом: головний герой (чи герої) стикається з необмеженими у своїй владі сильними світу цього. Так, пожиточний, багатий Добробит ("Казка про Добробит"), що уособлює галицького селянина (а селянин займає, як відомо, одну з найнижчих сходинок у суспільній ієрархії), потрапляє під всемогутню руку австрійського урядовця (а, отже, і пана!) Гопмана. Нерівноправність свого соціального статусу зі статусом всесильного монарха царя Лева та його генералів-драпіжників усвідомлюють й болюче відчувають підпорядковані їм лісові звірі ("Звірячий бюджет"). Соціальна непаритетність персонажів відбиває суспільні протиріччя у Галичині кінця ХІХ – поч.. ХХ ст. В образах Добробита, нехижих лісових звірів Іван Франко втілює українське селянство з усім безправ'ям його становища у габсбургсько-цісарській монархії; а в постатях Гопмана і Лева – бездушних, дволиких та підступних урядових чиновників і законодавців імперського порядку. Тож не дивно, що композиція творів набуває форм діалогу, у якому виявляється протистояння і зіткнення протилежних ідей та характерів. Така архітектоніка покликана оживити в читача спогади про добро, істину, красу, які, одначе, не завжди є домінантними у фіналі твору. Реципієнт повинен задуматися як над власною долею, так і над долею соціуму в цілому. А суспільство письменник бачить не крізь рожеве скельце, тому й малює його зовсім не привабливими фарбами, створюючи жорстку, аж до гротеску, картину, де кожен мазок пензля вражає іронічно-трагічною правдивістю зображуваних реалій.

Loading...

 
 

Цікаве