WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Інтерпретації особи автора в художній творчості (“Зів’яле листя” І.Франка) - Реферат

Інтерпретації особи автора в художній творчості (“Зів’яле листя” І.Франка) - Реферат

Однак співвідношення автор – герой, опускаючи автобіографізм, скеровує до таланту автора, який — важко знайти адекватний термін — не є його "двійником", не вкладається в параметри (просторово-часові й психологічні) власне "літературної" особи і водночас є його, автора, духовною часткою. Бо в ній, у цій "літературній" особі, — вічний вогонь таланту. Якщо існує в цих антитезах суперечність, то вона лише зовнішня, формально-логічна, але не за суттю.

Ліричний герой. Досі йшла мова в напрямі автор – герой. По-іншому, здається, виглядає співвідношення герой – автор. Здавалося б, дещо штучна "постановка питання", проте, має сенс інтерпретація героя принаймні в двох аспектах: герой як естетичний феномен і герой — твір художньої візії автора (творця). Іншими словами, герой скеровує нашу увагу на автора насамперед з метою зрозуміння таланту автора, його "секретів".

Сила ліричної експресії "Зів'ялого листя" привертала та привертатиме увагу не лише читачів, а й дослідників, і, здається, цей процес безперервний, як безконечним є пізнання: до відкритого додається щось нове, наприклад, нове прочитання, нове бачення естетики слова, нові знання про людину і, зокрема, про творчість як феномен людської діяльності і т.д. Естетична сила "Зів'ялого листя" в його постійно оновленому сприйнятті яскравого комплексу образної системи, що служить т.зв. "вічній" темі і здатна долати час з його "модними" перемінами.

Зробивши висновок про діалогічний характер естетичного феномена, М.Бахтін говорить про обов'язкову присутність двох діючих, скажемо від себе, "векторів", незалежно від того, яких вони "напрямів". Звідси й узагальнення: автор — це широка свідомість або, як він каже, "свідомість свідомості, тобто охопна свідомість героя і його світу свідомості, які обіймають і завершають цю свідомість героя моментами, принципово трансградієнтними йому самому, які, будучи іманентними, зробили б фальшивою цю свідомість"*.

Це положення має пряме відношення до художніх творів, естетичний сенс яких ґрунтується на багатовекторних, нелінійних співвідношенях пари автор – герой.

Співідношення автора і його героя в "Зів'ялому листі" характеризується стильовою розмаїтістю, контрастною настроєвою тональністю, причому прихованість чи "відсутність" автора начебто є нормою цього співвідношення: від ліричного, майже "тотожного" авторові захоплення предметом кохання до скепсису й сарказму, від нього — до пошуку забуття в цьому розбурханому океані почуттів, нарешті пошуку виходу в екзистенційній колізії ліричного героя, світ свідомості якого, певна річ, не тотожний авторові, інший від автора-деміурга.

Думка про "самостійне літературне значення", про яке пише І.Франко в "Передньому слові до другого видання" книжки "Зів'яле листя", підкресливши — "без автобіографічного ключа" [10; т.2; с.121], вказує на самодостатність тексту. У ньому, таким чином, повністю реалізована воля автора. Це говорить, по-перше, про ідентичність задуму, втіленого в текстах, і, по-друге, про те, що нічого додати або зняти зі сторінок ліричної драми після 4–5-річної тяглості часу (друге видання книжки з'явилося в Києві 1911 р.). Ця перевірка часом аж донині вказує на актуальність, скажемо так, естетичного освоєння душі. Саме такий аспект "вектора" ліричний герой – автор. Тема "вічної" любові розвинута в антитетичний спосіб:

Не минай з погордою

І не смійсь, дитя!

Може, в тім осміянім

Суть твого життя. [11; т.2; с.130].

Або:

Я не тебе люблю, о ні,

Моя хистка лілеє,

Не оченька твої ясні,

Не личенько блідеє. [10; т.2; с.144].

Почуття, що його прагне зрозуміти герой, проходить різні стадії і завершується трагічним фіналом, є ствердженням-запереченням стану душі. Наприклад, цю ідею несуть усі вірші книжки: "Першого жмутка", датованого 1886–1893 рр., "Другого жмутка", який фіксує драму лише одного року — 1895-го,"Третього жмутка" — 1896 р. Отже, приблизно 9 років. Років драми. І свідомо тут уникаю додатку "автора", оскільки в попередньому викладі намагався довести, попри автобіографічність головного моменту — невдалого кохання поета – інший, естетичний зміст ліричної драми героя. Саме цей інший, естетичний зміст (і, певна річ, форма) дає життя творові, життя, яке не кінчається з автором і продовжується щоразу по-іншому, у відповідності до можливостей кожного реципієнта.

Вітальність поетичного тексту мимоволі виводить на особливість усієї образної системи, а в ній — на ключові "константи". Ними є, наприклад, архетипи любові, "первісність" якої взагалі ґрунтується на цивілізаційному процесі людства. Отож образ-архетип, в якому, за К.Ґ.Юнґом, "психічна структура так само, як і аналогічна, мусить нести на собі відзнаки розвитку попередніх поколінь предків" (ст."Психологія та поезія") [2; c.101–102], має різні функції: зоря, калина, квітка, зерня, дубок, пшеничний колос, голубочка, листя (винесене в назву книжки), до того ще колір з цілою гамою відтінків і контрастів — усе це з "первісного" світу живої і мертвої природи, тут завжди живої і трепетної від душевної динаміки ліричного "Я", за своїм "обарвленням" сягає народнопоетичної традиції, сповнене символічним та психологічним навантаженням; біль, жаль, серце, горе, смерть — символічний вираз стану душі героя; дзвони, тони (з епітетом "срібні"), море ("небесне"), доля, смерть, щастя, любов, що є наскрізним, композиційно-структурним і духовним "елементом" ураженої свідомості героя, та інші функціонують як ключові, центральні "відповідники" постійно змінного настрою героя, його динамічного мислення, коли немає ні миті спокою, екзистенційної "тиші". В асоціативному мисленні автора вони не лише поліфункціональні символи, а й ще більшою мірою опора, на якій стоїть світ героя.

Таким чином "вектор" герой – автор скерував увагу на перший складник цієї пари і дав переконливий матеріал для висновків про унікальний в українському письменстві і без аналогів у чужих літературах художній твір за філософсько-поетичною глибиною, психологічним наповненням і поетикою як мовою відкриття людської душі в її найнапруженіший період — драми кохання, що естетично вилилась у ліричну драму. Деміург створив естетичний світ, віддавши йому, мабуть, усе найкраще своєї душі. Отже, в нашій пропозиції інтерпретації особи автора ця заключна думка певним чином є антитезою до спроб ототожнити особу автора з темами й героями його творів і таким чином зсунути його з вершин творчості. Проте це аж ніяк не значить, що образ ліричного героя "Зів'ялого листя", попри критику на його адресу з боку автора, за способом "переживання" далекий чи, більше того, чужий поетові. Так не є, бо взаємодія характерів — реального і літературного — тут безсумнівна, так само, як і зв'язок документа ("Щоденник" Супруна) з ліричною драмою не залишився без сліду. Звичайно, взаємодія людських характерів — поза текстом, так чи інакше уявна, оскільки відомо, що життєва, реальна основа лежить у підвалинах художнього твору, але багатство душі, здатної створити — повторимо — унікальний образ любові, залишається назавжди з нами, бо воно втілене в усій художній системі ліричної драми.

Література

  1. Азбуковник. Енциклопедія української літератури. – Філадельфія, 1969. –Т.1.

  2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів, 1996.

  3. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979.

  4. Выготский Л. Психология искусства. – М., 1987.

  5. Грабович Гр. Шевченко, якого не знаємо. – К., 2000.

  6. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика І. Істина і метод. Основи філософської герменевтики: У 2 т. –К., 2000. – Т.1.

  7. Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. – М., 1978. – Т.9.

  8. Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997.

  9. Українська літературна енциклопедія: У 5т. – К., 1988. – Т.1.

  10. Франко І. Зібр. тв.: У 50т.– К., 1976–1986.

* Див.: Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – Київ, 1997. – С.223 і далі.

* Див., наприклад, документальну повість-есе: Горак Р. Тричі мені являлася любов. – Київ, 1983, і його ж "літературний детектив": Розвіяні вітром... – Львів, 1999. Біографізм інших творів див.: Возняк М. Іван Франко в автобіографічних висловлюваннях// М.Возняк. З життя і творчості І.Франка. – Київ, 1955. – С.5–32. До проблеми взаємин І.Франка з О.Рошкевич див.: Возняк М. Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич //Іван Франко. Статті і матеріали. – Львів, 1956. – Зб.5. – С.5–131.

** Див.: Мороз М. Автобіографічний елемент у ліричній драмі Івана Франка "Зів'яле листя" //ЗНТШ. – 1990. – Т.ССХХІ. – С.108–121.

*** Див.: Денисюк І., Корнійчук В. Невідомі матеріали до історії ліричної драми Івана Франка "Зів'яле листя" //ЗНТШ. – 1990. – Т.ССХХІ. – С.267; Супрун. Щоденник //Там само. – С.268–282.

* "То есть внеположными к внутреннему составу мира героя моментами". – Пояснення С.С.Аверінцева і С.Г.Бочарова //Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – Москва, 1979. – С.386.

Loading...

 
 

Цікаве