WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Цикл “Веснянки” І.Франка: жанр і композиція творів) - Реферат

Цикл “Веснянки” І.Франка: жанр і композиція творів) - Реферат

Реферат на тему:

Цикл "Веснянки" І.Франка: жанр і композиція творів

Українські романтики першої половини ХІХ ст., збагачуючи нову літературу народнопісенними жанрами, запозичили й жанр веснянки, зберігаючи й назву його. Так, у М.Шашкевича є вірш "Веснівка", в Афанасьєва-Чужбинського "Весна". Спільне в літературних поезіях з народною піснею – мажорна картина природи, фольклорні засоби образності й силабічний вірш. Але формувалися й відмінності. Літературна веснянка базувалася на антитезі: етюд природи подавався в контрастному зіставленні зі сумними деталями соціального буття народу. Ця ознака, як типова структурна спільність, утвердилася у віршах поетів другої половини ХІХ століття: у Л.Глібова ("Моя веснянка"), в І.Манжури ("Весна" і "Веснянка"), у М.Вербицького ("Веснянка").

П.Грабовський та І.Франко написали цілі цикли під назвою "Веснянки", але не всі їхні твори відповідають усталеним на той час прикметам жанру. В поезіях авторів масштабного таланту дуже чітко виявляється, як формотворчий чинник, особистість митця. Особливо це стосується І. Франка. Сам він, пізніше досліджуючи історико-літературний процес, зокрема творчість Т.Шевченка, помітив, що серед факторів, які зумовлюють зміни існуючих жанрів й народження нових, важлива роль належить "індивідуальності і вдачі" поета, своєрідності його світосприймання, оригінальності й потужності таланту.

Вже на початку творчого шляху І.Франка геніальні творчі можливості вирізьблювалися в органічному зв'язку з високою національною свідомістю, глибоким вболіванням за долю народу, готовністю на самопожертву в ім'я відродження незалежної України. Всі ці прикмети патріота найперше в усій повноті знайшли відображення у вірші "Не пора, не пора...", написаному водночас з деякими веснянками 1880 р. Характерні риси авторської особистості та його хисту не могли не позначитися на жанрових формах збірки "З вершин і низин".

Перший вірш циклу "Веснянки" "Дивувалась зима" вражає передусім незвичайністю ліричного персонажа. Ним є персоніфікована пора року. Крім того, цей герой сповнений негативних для загалу людей прагнень та почуттів, джерело яких у весняному пробудженні природи. Естетична форма розкриття внутрішньої сутності ліричного персонажа – медитація з питальними інтонаціями, які сприяють формуванню образу ще впевненої у своїх силах зими: "Як посміли над сніг / Проклюнутись квітки / Запахущі, дрібні?" [1; т.1; с.25]. Після цієї репліки роздуми зими змінюються коротким повістуванням, в якому носієм ліричного настрою стає об'єктивний свідок поведінки зими і процесів у природі – розповідач. Цілісність всієї поезії досягається тим, що повторюваний на початку перших чотирьох строф вислів "Дивувалась зима" звучить і в кінцівці твору як завершення емоційно-мислительної рефлексії ліричного персонажа, який визнав свою поразку у герці з весною:

І найдужче над тим

Дивувалась зима,

Що на цвіт той дрібний (курсив наш. – Ф.П.)

В неї сили нема [1; т.1; с.26].

Вірш "Дивувалась зима", крім того, що поєднує в собі два естетичні способи відображення дійсності (медитацію та ліричне повістування), має ще одну жанрову особливість. Це поезія-алегорія. Наскрізний образ зими сприймається як втілення реакційних сил суспільства, що активно протидіють прогресивним віянням. А незнищенні вісники весни - "квітки запахущі, дрібні" втілюють ідею невідворотності оновлення суспільства. У творах попередників і сучасників І.Франка весна – це просто малюнок природи, у поезії "Дивувалась зима" – оригінальний образ, який відбиває світобачення автора.

Тема весняного пробудження розробляється й у вірші "Гримить". Структурна новизна його в тому, що картини природи й суспільства не зіставляються за принципом антитези, а уподібнюються за допомогою паралелізму. Дві п'ятирядкові строфи з обрамленням, епіфорою ключового образу – слова "гримить", яке утворює шостий рядок, – цементуються в органічну єдність мажорним настроєм. Провідна тональність поезії значною мірою підсилюється інтонаційно-синтаксичним та ритмічним ладом, який утворюється градаціями, інверсіями, чотирьохстопним амфібрахієм та окситонним римуванням п'ятого і шостого рядків: летить - гримить, обновить - гримить.

У цьому короткому вірші теж поєдналися два засоби естетичного зображення дійсності. В першій строфі – ліричне розмірковування над процесами в природі навесні, а в другій звучить політичне пророцтво:

Мабуть, благодатная хвиля надходить...

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари – плідної будущини тіни,

Що людськість, мов красна весна, обновить...

Гримить! [1; т.1; с.26]

На змісті цієї частини твору позначилися світоглядні переконання І.Франка 80-х рр. Слуховий образ "Гримить" у другій строфі набирає мастштабного значення як символ очікуваних корінних змін у всій Європі.

На поезію "Гримить" схожий за структурою шостий вірш "Розвивайся, лозо, борзо". Він теж побудований на паралелізмі. Але за проблематикою ці твори відрізняються: у першому – ліричний герой, наближений до автора, осмислює історичний розвиток усього людства; а в другому гучно проголошується палке прагнення поета сприяти цивілізаційному прогресу рідного краю. Задум І.Франка виливається у форму ліричного заклику, адресованого українській ниві, батьківщині:

Підоймися, колосися,

Достигай щасливо!

І щоб всяке добре сім'я

Ти повік плекала,

І щоб світу добра служба

З твого плоду стала! [1; т.1; с.28]

Метафоричне зображення процесу відродження незалежної України за допомогою хліборобської лексики є органічним. Це дало можливість поетові створити два дуже містких узагальнюючих образи: добре сім'я і плід. Вони є символами майбутнього всебічного розквіту національної держави, її внеску в розвиток людства.

Складаючи свій цикл "Веснянки", І.Франко не відривався від гіркої сучасності, у деяких творах він береться за художнє освоєння нагальної й болючої проблеми: чиїми зусиллями і в який спосіб можна наблизити чи й досягти жаданої мети. Поет виступає в ролі пропагандиста свого естетичного ідеалу, вихователя свідомих громадських діячів. Таким є ліричний герой поезії "Гріє сонечко". Цей вірш складається з трьох різних за розміром частин, кожна з яких має свій предмет зображення і може існувати як самостійний твір. В єдине ціле їх об'єднує один ліричний герой, задум автора, його бачення світу та образ весни, який в останній частині набирає переносного значення. Перші п'ять рядків поезії – це ліричний пейзаж, зорово-слухова картина весняного, осяяного сонцем неба – "кришталевого океану". Мажорний малюнок стає прологом до наступного звернення ліричного героя: "Встань, / Встань, орачу!" Заклик до хлібороба сіяти "в щасливий час золоте зерно" супроводжується характеристикою землі в теплу весняну пору: "грудь землі диха-двигаєсь / Силов дивною, оживущою". Посіяне орачем зерно дасть урожай, бо

З трепетом любві мати щирая

Обійме його,

Кров'ю теплою накормить його,

Обережливо виростить його [1; т.1; с.27].

Образ землі-матері в цьому вірші стає втіленням шанобливого ставлення ліричного героя до хлібороба, до його праці як запоруки життя і розвитку суспільства. Третя частина твору – заклик до інтелігенції, яка своєю громадською діяльністю повинна наблизити весну в суспільстві: "добро, щастя й волю всіх!" Це не є елементом паралелізму по відношенню до попередньої частини поезії, бо сіячі-народолюбці ("В кого серце чистеє. / Руки сильнії, думка чесная") мають сформуватись як верства того ж суспільства, в якому живуть орачі. Ліричний герой закликає:

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого (курсив наш. – Ф.П.)

Бою... [1; т.1; с.27].

Виступаючи в ролі наставника, організатора, ліричний герой запевняє своїх однодумців: "Сійте! На пухку, на живу ріллю / Впадуть сімена думки вашої!" "Рілля" – це свідомість селянства, народу.

Хоча слово "сіяти" в другій частині твору зберігає своє пряме значення, а в третій набирає переносного (сіяти – поширювати вільнолюбні ідеї, виховувати громадянську активність) – в обох компонентах зміст виливається в одну естетичну форму – ліричний заклик. І тільки пролог – зображальна картина. Емоційна тональність поезії життєрадісна, вона закладена в системі мікрообразів, якими характеризується весняне небо, весняне поле, праця хлібороба та народолюбців, і підсилюється риторичними фігурами в сукупності з білим віршем.

В один день (26 березня 1880 р.) І.Франко написав сповнений оптимізму вірш "Гріє сонечко" і невелику надзвичайно мінорну поезію "Вже сонечно знов по лугах". Три катрени цього твору, як і веснянки попередників, побудовані на антитезі: мажорний етюд весни і трагічні факти селянського життя. І ще одна істотна особливість композиції: у першій строфі гіперболою дається загальна образна характеристика економічного і соціального становища селяства ("І знов по широких полях / Полились ріки людського поту"), а у двох наступних воно конкретизується різноплановими фактами. Перший: "По голій, тіснійтолоці / Знов худоба худа шкандибає". Другий: "Дорогою тягнеться віз – / Секвестратор в село за податки". Це – описова лірика, в самих названих фактах відчувається вболівання розповідача за селян та осуд влади в особі збирача податків, яка призводить до повного зубожіння трудівників. І хоча картини весняної природи безхмарні, домінуючий настрій у цьому творі – глибокий смуток.

У десятій поезії циклу "Весно, ох, довго ж на тебе чекати" теж йдеться про долю селянства, становище якого ускладнила пізня та ще й холодна весна. Трагічна інтонація твору нагнітається від першого до останнього рядка різними засобами. Перші дві строфи – це драматизована за допомогою апострофи медитація ліричного героя, який з докорами звертається до весни: "Чом замість себе до вбогої хати / Голод і холод, руїну і страти / В гості ти шлеш?", "О маю, / Чом же мерцем ти приходиш на світ?" Далі нанизуються лаконічні картини сільського буття, які ввібрала в себе соціальна свідомість ліричного суб'єкта:

Стогін іде по селищах убогих,

Loading...

 
 

Цікаве