WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Ізмарагдне автологічне слово (Паренетікон) - Реферат

Ізмарагдне автологічне слово (Паренетікон) - Реферат

Своєрідним "підступом" до поеми "Мойсей" є VІ вірш. Автологія і метафоричність тут становлять органічний сплав. Йдеться про суть справжньої молитви. Молитва від серця і духа, молитва без слів. Саме так молився Мойсей, і саме таку молитву чув Господь:

"Хоч ти заціпив уста

так, що й слова вони не говорять,

Але я чую аж тут,

як твоє серце кричить" [1; т.2; с.192].

У Святій Літургії є молитва, щоб Господь уберігав нас від гніву. Цей мотив становить ідейно-моральну основу наступного вірша. Він теж будується за паралелізмом (гнів – се огонь, чим більше докладаєш дров, тим цей огонь сильніший; моряки під час бурі все скидають з корабля, а потім гірко тужать за втраченим). І моральний висновок:

Так і гнівний у лютому розпалі

Не тямить, що здорове, що боляче;

А гнів мине, – згадавши, що накоїв,

Запізно плаче [1; т.2; с.192].

Похвала мудрості – так можна б назвати VІІІ вірш циклу. Афористично звучить вже перший (автологічний) рядок: "Немає друга понад мудрість" [1, т.2, с.192]. Останній катрен (теж, по суті, автологічний) остаточно стверджує – у паралельному ряді – основну ідею:

Без неї (мудрості. – Г.І.) все життя пустиня

Так, як пустий без друга шлях,

І як твій дім пустий без сина,

І як пустий дурного страх [1; т.2; с.193].

Як бачимо, тут порушується ще одна екзистенційна проблема. Проблема страху людини "без мудрості", без віри і синтезу.

ІХ вірш закликає до самовладання – "Сам над собою запануй, то запануєш над людьми". Однак не до влади над людьми закликає поет. Бути самодостатнім, знати мету власного життя – така його світоглядна засада. Автологічне звернення до читача завершується наступною наукою:

Не кидай власної мети,

Щоб за чужою десь іти,

А власну ясно ціль пізнай,

До неї просто поспішай [1; т.2; с.193].

Ідея цього вірша перегукується з ученням Г.Сковороди про "споріднену працю", про самопізнання і самоповагу. "Вернися до дому свого" – учив Ісус Христос. Пізнати "дім" свого серця, духу, інтелекту і йти до призначеної Божим Провидінням мети. Саме таке ідейно-моральне й екзистенційне спрямування вірша.

Анафора (однаково починаються всі п'ять строф-катренів) Х вірша антитетично підкреслює його ідею. Краще один день прожити "у чесноті, в думках святих, у розумі, у праці, в чеснім змаганні", ніж сто літ "безчесно, непоздержливо, без розуму блукаючи, ліниво, без енергії, премудрості не знаючи". В автологічних рядках вірша висловлюється заклик пізнати "праведний закон", думати і дбати про завершеність земного шляху. Життя за "праведним законом" – це життя цілеспрямоване, виповнене праведним трудом, життя духовне, свідоме свого призначення.

Наступний (ХІ вірш) не містить тропів. У ньому стверджується ідея людяності. Людина не повинна віддаватися почуттям лютості, гніву, злоби. Вірш автологічний, однак компонент паралелізму в ньому теж присутній. Зіставляється людина і звір (худоба):

Хоч від хліба (далі – від вина. – Г.П.) здержусь,

А лютую, серджусь,

То яка ж моя віра?

Чим я ліпший від звіра? [1; т.2; с.194]

У ХІІ вірші порушується жіноча тема: зовнішня краса жінки та її духовна краса. Так, "як сережки золотії В ніздрях бурої свині" (знову своєрідний паралелізм), "так краса не йде в пожиток Зле вихваній жоні". Ідея вірша у ствердженні жіночої щирості, високості душі жінки.

Суцільно автологічно структурується ХІІІ вірш, який є поетичною обробкою відомого сюжету про жінку, що втопилася, але у свідомості свого чоловіка через власну упертість попливла проти течії ріки.

Автологічний заклик "В світі праведно жить" – це зміст ХІV вірша. "Страшніша гадюки / Людина лиха!" – така ідея ХV вірша.

Осуд пустослів'я маємо в наступній поезії. Є цвіт без запаху і є слова "пусті", після яких не йдуть добрі вчинки. Є цвіт "барвистий і запашний" (тут маємо певний відступ від автології) і є слова "гарні та плідні", за якими йде сповнення сказаного. Через паралелізми-порівняння (не метафоричні в цілому) викристалізовується висновок ХVІІ вірша:

Як юність минула,

То пощо з дівками жартуєш? [1; т.2; с.197]

Не чинити "невинному" зла, бо воно впаде на зловмисника – такий висновок ХVІІІ поезії. Автологічне ствердження: "Ворог батько, ворог мати, що не вчили сина" становить зміст наступного вірша. Ідея ХХ вірша позначена суперечністю. Мудреця Франко порівнює з бджолою, яка висисає "сік солодкий" з квітів, не позбавляючи їх барв і запаху. А мудрець

Що хто зробить чи не зробить,

Зле чи добре, він не дбає,

Лиш про власні діла дбає,

Злий чи добрий їх кінець [1; т.2; с.197].

Як бачимо, ця ідея якоюсь мірою протистоїть загальному морально-етичному спрямуванню "Ізмарагду". Однак таке екзистенційне явище існує, подібний тип "мудреця", наближений до аскета, серед людей трапляється.

Хто надто багато уваги приділяв "земному" з його "квітками", той піде з життя, "не осягнувши, що бажав" (ХХІ поезія). Іван Франко, як знаємо, написав поему "Іван Вишенський", у якій показав перемогу патріотичного почуття над аскетичним.

У ХХІ вірші "Паренетікону" маємо осуд аскетизму, викликаного чи зумовленого прагненням відійти від світу, шукаючи

Не праці, але сну,

Не посту, а страв много,

Не служби божої,

А служби тіла свого [1; т.2; с.198].

Зовнішня, отже, лицемірна віра такого ченця. Його "аскетизм" наскрізь фальшивий:

Волів би віри він

Зректись, се менший гріх,

Ніж віру сю весь вік

Отак давать на сміх [1; т.2; с.198].

Такий "чернечий" стан – явище відоме, і ця тема не раз виникала в світовій літературі. Згадаймо хоча б "Декамерон" Дж.Боккаччо чи повість І.Нечуя-Левицького "Афонський пройдисвіт". Тема чернецтва продовжується в наступному вірші, але вже в іншому, можна сказати, протилежному ракурсі.

Вірш ХХІІІ будується у звичному – паралельно-порівняльному – плані. Проте автологічно будується висновок: чернець, що

Виломлюєсь із власті,

Не тіло, але душу вморить [1; т.2; с.199].

Чернець, який покине монастир, подібний до риби, викиненої на сушу або до "запортка" (!), "потвореного" із яйця, коли із свого місця пішла квочка.

І нарешті, останній вірш перед "строфами". Він не позначений жодним тропом. У першій частині життя слід здобувати знання, в другій – достаток. Та життя мусить відзначатися чесністю:

А в третій чвертині життя

Хто чесним не був,

Той скаже в четвертій: "Бодай

Я в світі не був!" [1; т.2; с.199]

У ХХІІ вірші ініціальний рядок: "Багатство злом не є, Коли на добре вжито". В останньому вірші тема багатства ("майна") продовжена: і "знання", і "майно" мають бути підґрунтям чесного, праведного буття людини на Землі.

Література

  1. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т.– К., 1976–1986.

Loading...

 
 

Цікаве