WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема критики в інтерпретації М. Кригера - Реферат

Проблема критики в інтерпретації М. Кригера - Реферат

Реферат на тему:

Проблема критики в інтерпретації М. Кригера

М. Кригер – один з відомих теоретиків літературної критики в США. Його можна поставити поряд з Н. Фраєм, автором відомої "Анатомії критики" (1957). Проблемам літературної критики, літературознавчої методології М. Кригер присвятив декілька книг, як-от "Нові захисники поезії", "Трагічне бачення: варіації на тему про літературну інтерпретацію" (1960), "Роль і місце критики" (1967) тощо. Уже в "Нових захисниках поезії" М. Кригер визначив деякі з основних положень, які стосуються сутності та завдань літературної критики. Зокрема він засудив надмірне теоретизування, яке виявляється, наприклад, у "галльському раціоналізмі", тобто в структуралістськи орієнтованому французькому літературознавстві. Порівняно з останнім, вважає М. Кригер, американська "практична критика має бути більш "емпіричною", постійно відчувати, а не тільки бездушно аналізувати свій предмет – художній твір. "Вихідною точкою будь-якого теоретика, – пише М. Кригер, – повинен стати власний безпосередній досвід сприйняття поезії, критик має постійно звертатися до нього подібно до того, як учений звертається до лабораторно перевірених фактів" [2, с. 11].

У своїх подальших дослідженнях, присвячених проблемам літературознавчої методології, М. Кригер наполегливо проводитиме думку про те, що теорія не має занадто відриватися від свого предмета – художньої літератури, не повинна бути теорією для теорії. А цим грішать, на думку каліфорнійського вченого, передусім структуралісти та семіотики з їхньою орієнтацією на механічні, машинні методи аналізу.

Для того щоб не розгубитися в морі сучасних критичних теорій, М. Кригер рекомендував вибирати чіткий орієнтир. Найкращим орієнтиром, вважає вчений, може бути "нова критика".

Для розуміння його концепції літературної критики найкраще виходити з його аналізу та оцінок "нової критики", які він подає майже в кожній із своїх основних робіт. Щобільше, на думку деяких дослідників, сам М. Кригер є представником "нової критики", лідером її "другої хвилі". У теоріях і практиці "нових критиків" здається М. Кригеру особливо цінним прагнення стверджувати унікальність та нічим не замінену роль художньої творчості в нашу наукову епоху, яка руйнує культуру за допомогою зведення вищих духовних цінностей людини до технології [2, c. 5]. Захисником поезії, художньої творчості від різних позитивістських їх тлумачень протягом усього свого творчого життя був і сам М. Кригер. До того ж він не розглядав поезію тільки як щось абсолютно автономне, відірване від життя. Він захищає "нових критиків" і від звинувачення у звуженому розумінні поетичної творчості, у прагненні відірвати її від життя.

М. Кригер намагається поширити дослідницькі рамки, в які замкнули себе "нові критики" першої хвилі – Дж. Ренсом, А. Тейт, К. Брукс та інші. У методологічному аспекті М. Кригер балансує між різними підходами та концепціями, намагаючись зайняти завжди виграшну позицію "золотої середини". Але він висуває й серйозне звинувачення на адресу ранніх "нових критиків". Одне з них полягає в тому, що "неокритики" не висунули жодної "певної програми", а їх теоретичні положення відзначаються безсистемністю. Причому вони "не тільки не змогли розробити жодної солідної естетичної теорії, але деякі з них навіть вихваляються цим, кажучи що воліють зберігати безпосередність художнього сприйняття, яка руйнується теоріями [2, с. 5].

М. Кригер ставить своїм завданням розробити, використовуючи кращі ідеї "нових критиків", більш системну й глибоку теорію і поезії, і літературної критики.

Думку про те, що надмірне теоретизування, надмірна абстракція згубні для літературознавця, М. Кригер розвиває в книзі "Трагічне бачення: Варіації на тему літературної інтерпретації" – другій вагомій роботі вченого, яка вийшла 1960 р. –чотири роки після публікації "Захисників поезії".

Якщо "нові критики" шукають "унікальне та екстраординарне" в самому тексті, то М. Кригер як пізніший теоретик, який ознайомився з ідеями рецептивної естетики, пов`язує унікальність твору не тільки з текстом, але і з читацьким його сприйняттям. Він прагне не зіштовхнути чи протиставити ідеї та методи дослідження різних шкіл, а виявити найкраще, продуктивніше "в кожній з цих шкіл, у кожній критичній методології – чи то рецептивна критика чи структуралізм, "нова критика" чи деконструктивізм. Це підтверджується насамперед його міркуваннями про "майбутніх літературознавців", які повинні мати на увазі різні аспекти літератури, але увагу приділяти все ж особливостям форми. "Ці майбутні теоретики, – пише каліфорнійський професор, – повинні будуть розглядати поетичну форму як головну складову частину твору, усвідомлюючи, що вона є тільки внутрішньою силою. З іншого боку, розглядаючи поезію як життя, ці майбутні літературознавці повинні визнавати, що поезія, при всій її широті, все ж не така всеохопна, як саме життя" [3, с. 237-238].

І в своїй практичній критиці, і в теорії М. Кригер постійно хитається між різними концепціями, поглядами.

Вводячи літературознавчі терміни "тематика", "тематичний" М. Кригер пояснює, що вони, в його розумінні, не мають стосунку до слова "тема". Під терміном "тематика", – пише М. Кригер, – ми розуміємо вивчення емпіричних складників твору, які виявляють себе в драматичній формі й створюють внутрішнє напруження" [3, с. 242].

Можна тільки дивуватися тому, як за допомогою терміна "тематичний" М. Кригер долає принципову суперечність між платоновсько-арістотелівським і "неокритичним" розумінням художнього твору. Він допускає "емпіричний" матеріал, але наділяє його "особливою" драматичною функцією. Між "тематикою" і суто естетичним складником твору виникає "напруження". І саме воно, вважає літературознавець, є головним у творі. Зовнішнє, міметичне переплітається в теорії М. Кригера із внутрішнім, естетичним та "органічним". Знов-таки зливаються форма та зміст. Очевидно, що в протистоянні формального та мімітичного підходів М. Кригер віддає перевагу першому, хоча й говорить про наявність морально-релігійних та інших "зовнішніх" змістовних складників твору.

Критик, який спирається на найвитонченіші філософські системи і на щонайбагатший життєвий досвід – стверджує М. Кригер, – не здатен правильно зрозуміти та оцінити художнього твору, якщо він не враховує драматичного "співвідношення естетичного та тематичного". А з цього випливає, що "літературна теорія повинна бути адекватна художньому досвідові, а художній твір – адекватний життю". Але це життя обов'язково має бути розчинене в "художньому досвіді" [3, с. 244].

Складність міркувань М. Кригера зумовлена його прагненням поєднати якщо не діаметрально протилежні, то зовсім різні підходи до літератури.

Для розуміння сутності кригерівської теорії критики багато дають його оцінки дослідницької методології інших літературознавців, зокрема Нортропа Фрая. Останнього М. Кригер звинувачує у подвійності позиції і навіть в еклектизмі.

Loading...

 
 

Цікаве