WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сюрреалістичні видіння в поезії Емми Андієвської - Реферат

Сюрреалістичні видіння в поезії Емми Андієвської - Реферат

Земля в поезії Е. Андієвської – частка всесвіту в нерозривній єдності з ним. „Драматична напруга і жага життя зливаються тут із сприйняттям краси як добра, витворюючи світлу й чисту гармонію земного щастя і високої мудрості життя" [10, c. 33].

У мене келих – небеса,

Два сонця – черевики,

І трубами горить роса

В озонових повіках.

У „Краєвидах" прочитується схожість сюрреалістичної фантазії Е. Андієвської з полотнами М. Шаґала та С. Далі, тут подано низку летючих картин: „Нічний ляндшафт", „Ляндшафт з червоними плямами", „Рухомі ляндшафти", „Ріки" та ін.

Ляндшафти неслись на конях,

Жабри заломивши дишлом.

Душно їх плечем накинув

Дощ, полонений у долину...

Найневимовніший образ яблука створено в „Народній поемі про яблуко". Тут цей образ розглянуто в космічному контексті як частка всесвітньої душі. „Яблуко нараз стає усім – віддзеркаленням і сутністю моря, сонця, вітру, хаосу, світу, міту, життя, смерті й воскресіння..." [10, c. 35].

Яблуко прямо з галактик – в кров,

Яблуко п'яне кричить з-під ключа,

Мече бісер і мече ікру.

Божевільне яблуко, одержиме яблуко!

Кругле яблуко символізує цілісність і єдність, а також смерть (від знання – Книга Буття). Воно уособлює й безсмертя як плід із саду Гесперид або саду Фрейї, у греків його присвячували Венері як знак любові та жаги. Тому архетип яблука виступає і як сильний еротичний символ. Поетеса створює нові міфічні світи сюрреалістичних видінь поетичної творчості.

Ключовий сонет збірки „Народження ідола" має казково-сновидний характер:

І звірям бракувало лап

Підвестися. І серед сну

На кониках побільшивсь німб.

Собаки омивали місяць...

У цій поезії помітна єдність зі світом малярства Е. Андієвської: безкінечні лапи неземних істот, німби і дитинна уява авторки, що трансформує життя в інші онтологічні виміри.

Барокова конструкція уособлення образу зливи в сонеті „Гроза", де постають гіперболізовані персоніфікації містично-релігійних трансценденцій:

Громовищ півні-велетні звалились з сідал

Буття і гребнями креснули об дахи.

Хто – соляним стовпом. Хто – світлом задихнувсь.

Над містом розлилась неонова росада,

І в цей світ – світ новий нахлинув звідусюди.

Дитяча безпосередність відчуття Бога рефлектується у творах поетеси: „Бог та ангели беруть живу, барвисту участь у грі дітей, – пишуть Б. Бойчук та Б. Рубчак, – і навіть ті ангели, що в небі, трактовані по-дитячому: хоч вони величезні, гіперболізовані... живуть вічністю („не накручують годинників")... вони „людські". У містичному світі Бог Андієвської виступає як „Цілком Інший" [2, т. 2, с. 368]. Він відірваний від людського життя і чужий йому.

Твір „Ґрунти Всесвіту, де Творець" розгортає картину космогонії світу, зазираючи у праглибінь вічності:

...Шпаки ішли, їх крила – світлові роки,

З глибин, що розкривалися як овоч.

Е. Андієвська проглядає навіть передсвітній час і спостерігає народження самого Творця Всесвіту, Бога:

Він лежав

У краплі вічности

В рожевій протоплазмі.

Часом

Тим, що його шукали,

Він з'являвся

Крізь злами всесвіту кори...

(Тоді виклублювалось небуття з заглушин,

Сонцями мороку, як гирями дощило...)

Унікальна образність поетеси демонструє безкінечні сюрреалістично-метафоричні винаходи: тут „на пуповинах снували кокони веселок", „молюски світла", а відображення Творця, як у воді, містить цілийвсесвіт. Вона прагне осягнути і втілити концепцію всеприсутності Бога. Е. Андієвська намагається „побачити слухом", „споглядає світ крізь стеблину", у краплі вічності розгадує таємниці буття, пірнає у бездонні глибини, чує кожний листочок і подих. Сприйняття її поезії відбувається крізь призму дивовижних одноразових асоціацій, через феноменологічний опис явища „самого в собі", „чистих ейдосів". Саме дитячістю сприйняття Е. Андієвська рятується від усілякого страждання. „Вона – як царевич Будда в саду свого батька, до першого його виходу в світ. Андієвська – потойбіч добра і зла" [9, c. 47]. Вона навіть потойбіч часової плинності: „Десь там час відкручується поза мною, але я не знаю його, я абсолютно поза часом" [Див. 12].

У вірші „Дитинство героя" збіркиРиба і розмір" автобіографічний матеріал висвітлюється на основі сюрреалістичної техніки: „крізь ґрати няньчиних рук і заборон дитина проривається в „пісню на горище до сторіч", крутить гусячі шиї поглядів наглядачів і навіть запихає ті скручені шиї поглядів під корито до стокроток" [7, c. 261]. Загорожу прорвано, і герой єднається з білим світом: на лугах він стає ідолищем рослин, на болоті – богом бульок, у щільниках бачить вікно „в немислимих світів початок":

Йому казали: вийми сказ ума!

На спину банки ставили в урок. –

Він прів і з дощок витискав сомів.

Це своєрідні відгомони спогадів і пам'ять самої пам'яті таємниць дитинства.

У вірші „Втеча" зображене сприймається очима втікача і зазнає відчуження крізь призму його страху. А щоб посилити поетичну мовну експресію, авторка застосовує алітерацію й таку рідкісну синтаксичну конструкцію, як анаколуф:

Сокіл осокою – „літо!"

Тіло толоками – „калабаня"

Осікають вусики та литки

У книзі „Риба і розмір" Е. Андієвська часто вдається до прийому звуконаслідування у створенні звукових образів. Домінують фонетичні анафори, лексичні повтори, алітераційні вірші, інтонаційна виразність, перемежована асонансами та дисонансами й вертикальними тавтограмами.

Поезія „Вечір" містить калейдоскопічні марення наяву і вві сні:

У око окунь, як плавуча клуня,

Торкається, і світ на скалки: сутінь,

Лиш мокрого вогню семипудові сита

Ідуть по обрію, хоч їх на бісер клонить.

За Д. Г. Струком [11, с. 220], – це погляд з перспективи природи, віддзеркаленої у плесі води. В око з-під плеса води випливає окунь – перспектива максимального зближення, ніби окунь вдаряє в око. І коли він торкається ока, – світ розлітається на скалки. Образ дисонансу посилюється, коли світло тепер вбивається клином у росу – „росу в росину забивають клином".

І ниткою живою крильця бабок

Виносить хвилями із грядок бобу,

Що вивісив стручки – жаровні соку,

Бо лійки скрізь, листки – з кришталю саклі...

Е. Андієвська обігрує тему вечора в темних кольорах і дисонансових звуках. Цей вірш закінчується загрозливим шипінням: водоймища, і хащі, і примари. Нищення світла спричинює відчуття болю в читача: у око окунь, світ на скалки; авторка нерідко створює оксиморони, як-от: мокрого вогню, який розсипається і заятрить над кленом, забивають клином, витягають ниткою живою крильця бабок. Усі образи створюють настрій похмурого вечора, що несе в собі смерть.

Свічка на камені, ніч за пазухою,

На серці – човен, на віях – пазурі.

Берег?

О, тільки б човен!

Отже, образи-символи свічки, човна, серця наводять на думку, що українська авторка Е. Андієвська творила свої поетичні світи в контексті традицій „козацького бароко" на основі кордоцентризму.

Сюрреалізм існує як нова естетика, як світ візій, зумовлених тільки особистим вибором письменника, його цілковитою свободою поєднувати непоєднуване, „керуватися в упорядкуванні вартостей, явищ, предметів, ситуацій власною логікою, яка нічого не має з традиційним поняттям розумової логіки" [6, c. 666].

Література

  1. Андієвська Е. Первні. – Сучасність, 1964.

  2. Антологія сучасної української поезії на заході: Координати. – Мюнхен, 1969. – Т.1, 2.

  3. Борхес Х. Л. Письмена Бога. – М., 1992.

  4. Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти // Упор. Л. Таран. – Київ, 2002.

  5. Іонеско Е. Між життям і сновидінням. – Спб., 1999.

  6. Косач Ю. Нотатка про сюрреалізм. // Українське слово. Хрестоматія: У 4 кн. – Київ, 1994. – Кн.3.

  7. Лавріненко Ю. Дві течії в поезії Е.Андієвської // Зруб і парости. – Мюнхен, 1971.

  8. Налимов В. В, Дрогалина Ж. А. Реальность нереального. Вероятностная модель бессознательного. – Москва, 1995.

  9. Райс Е. Поезія Е.Андієвської // Сучасність. – 1963. – № 2 (26). – Лютий.

  10. Сорока П. Емма Андієвська. Літературний портрет. – Тернопіль, 1998.

  11. Струк Д. Г. Як читати поезії Емми Андієвської // Українське слово. Хрестоматія: У 4 кн. – Київ, 1994. – Кн.3.

  12. Сучасність. – 2003. – № 6.

Loading...

 
 

Цікаве