WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Україна і первісне виникнення мов - Реферат

Україна і первісне виникнення мов - Реферат

нашої мови. Через польську проникає до нашої чимало німецьких слів, а знання татарської мови серед козацтва залишило значний слід у нашій мові.
Але поруч із новою літературною мовою в українській літературі сильна була й течія славенської мови, підтримана "Граматикою" 1619 р. Мелетія Смотрицького. Цю мову сильно вихваляв відомий архімандрит Захар Копистенський у передмові до видання "Бесіди І.Золотоустого" 1623 р. Під польським пануванням життя ставало все гіршим, і українська людність потягла на схід і далі на південь. Цей колонізаційний рух на схід позначився на стані української мови, хоч і не надовго.
в). Московська доба 1654-1798 років
Після приєднання Україна до Москви 1654 р. розвиток української мови поступово ставав на зовсім інший шлях. Насамперед Москва підпорядкувала собі 1689 р. українську церкву. Одні письменники продовжували писати "простою", інші - мовою старою, слов'яно-руською. Серед перших І.Огієнко називає архімандрита й ректора Київської академії Іоаникія Галятовського, який написав "Ключ розуміння" 1665 р., що розійшовся по всій Україні. Жива народна мова, палкий стиль і письменницький талант зробили його твори найбільш популярними й читальними, і цим власне він сильно вплинув на розвиток нашої літературної мови. Так само Андрій Радивиловський, ігумен київського монастиря, писав живою українською мовою; його збірники проповідей "Огородок Богородиці" (1676) та "Вінець Христов" (1688) широко розходилися. Багато живомовних елементів має "Літопис Самовидця" та"Кройника з літописцов стародавніх" 1672 р. ігумена Феодосія Сафоновича, "Синопсис" архімандрита Інокентія Гізеля з 1674 р., його ж "патерик Печерський" 1661 р.
Інша ґрупа письменників, як Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, особливо архієпископ Лазар Баранович, зауважує І.Огієнко, дотримувалися старої літературної мови, в основі якої лежала церковнослов'янська, досить підновлена, тобто славенороська. Цю мову інтенсивно поширював Л.Баранович у своїх збірниках "Меч духовний" (1666), і "Труби словес проповідних" (1674). Із 1654 р., коли Київ із лівобережжям відійшов під Москву, понад три століття рветься соборність українського народу і його мови, - їх розвиток із цього часу пішов відмінними шляхами: на сході розпочався сильний вплив московський, а український захід був відданий на впливи польські; там у канцеляріях заведена була польська мова, а українська - заборонена. На сході в українських канцеляріях, особливо судових, до кінця XVII ст. канцелярійною мовою була жива українська. У цій мові впадає у вічі чимало західноукраїнських рис, зумовлених тим, що т.зв. актова мова здавна була західноукраїнською, у якій були деякі ознаки, спільні з мовою білоруською.
[...] Унаслідок нестерпного життя українців під Польщею вони переселялися на лівобережжя, а після Полтавської битви, особливо коли розпочалася російсько-турецька війна, населення лівобережжя великими громадами втікало на правобережжя. Усі ці переселення, на думку І.Огієнка, сильно вплинули на стан української мови: її говірки втрачали свої відмінності, й поставала більш-менш однакова всеукраїнська східна мова. Оце та причина, чому вирівнювалася наша мова на лівобережжі та правобережжі. Таких рухів населення не було в Західній Україні, тому там збереглися говірки зі своїми відмінностями.
Творення української літературної мови у XVIII ст. стало знову на старий лад, тобто твориться на своїй давній основі, до якої не допускають живомовних елементів, які були у XVI-XVII ст.
І.Огієнко зупиняється на питанні про три стилі, що їх вироблено в Київській академії у XVIII ст., а саме: високий, звичайний і низький. Високий стиль - це "славенороська" мова, якою писали всі поважні твори; низький стиль - або "подлий" - це мова народна, якою можна писати тільки речі неповажні, наприклад інтермедії чи інтерлюдії, призначені на посміх для поважних людей. Цей погляд на три стилі в мові перейняв з нашої академії Михайло Ломоносов, коли навчався в ній у Києві, і прищепив його Росії. Цей погляд панував до кінця XVIII ст., а почасти аж до половини XIX ст., в тому числі й в Україні. Чимала низка наших письменників і вчених пише власне цією вичищеною з народних елементів словенороською мовою "високого стилю", наприклад: Іван Максимович (пом. 1715), Степан Яворенко-Яворський (1658-1722), Гавриїл Бужинський (пом. 1731), Феофан Прокопович (1681-1736), Варлаам Лешевський (пом. 1774), Георгій Кониський (1718-1795) та ін.
Цією ж мовою пише наш філософ, вихованець Київської академії Григорій Сковорода (1722-1794). Мова його для свого часу була звичайною літературною українською мовою, у якій на "словенороському" фоні багатенько й живих народних елементів. Це та мова, що поволі ставала в нас мовою науковою, у тому числі й богословською, якою викладали в Київській академії. Такою ж мовою писав і ідеолоґ українського аскетизму Паісій Величковський (1722-1794), тією ж мовою написана славна патріотична "Історія Русів" (десь по 1769 р.) невідомого автора, але вже із сильним впливом мови російської.
У 1710 р. Петро I перетворив Київську академію зі світської в духовну. Це був сильний удар по українській освіті, а разом із тим по українській мові, бо наше юнацтво потяглося до Москви, коли там у 1755 р. був заснований університет. На початку XVIII ст. наша стародавня кирилична азбука була замінена т.зв. гражданкою. На думку І.Огієнка, запровадження нового письма не було на користь української мови, наприклад, воно вже не знало літери "ґ", що ввійшла до нашого письменства з кінця XVI ст. Цензура на українське слово розпочалася рано. Московська церковна влада стала забороняти українські книжки (1627), а світська влада 1672 р. наказала повіддавати їй всі українські книжки для спалення. З наказу патріарха Іоакіма спалено навіть 1-й том "Четьїх Міней" Димитрія Ростовського. Проте в Україні на все це великої уваги спочатку не звертали і культуру творили по-своєму, хоч літературна мова пішла вже новим річищем. Після т.зв. "зради" Мазепи Петро I видав наказ 1720 р. проти української культури та української літературної мови. У ньому аж два рази вжите суворе: "Книг никаких не печатать", а про українську мову сказано: "Дабы особливого наречия не было". Це була найбрутальніша цензура, яку знав коли світ, це свідомий наказ знищити українську літературну мову й українську культуру.
Список використаної літератури:
1. Журнал "Українська мова і література". -Київ, 1997, #10, с.1
2. Журнал "Українська мова і література". -Київ1997, #20, с.3-5;
3. Журнал "Українська мова і література". -Київ1997, #21, с.5-6
Loading...

 
 

Цікаве