WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Україна і первісне виникнення мов - Реферат

Україна і первісне виникнення мов - Реферат

Вплив літературної мови на народну завжди потрібний і корисний, бо це веде до зросту нації. Мова літературна й мова народна - це дві близькі мови, але різницю між ними треба зменшувати, завжди пишучи ясно і просто. Літературну мову завжди треба всіма засобами ширити поміж широкі маси, бо з обопільних впливів мови літературної та народної швидше зростатиме національна культура української мови як мови цілої нашої нації.
Розділ 3. Українська мова в історії.
а). В історії України.
Частина друга книжки І.Огієнка присвячена розвиткові української літературної мови. [...] На початку 1-го розділу автор звертає увагу на свідчення "Життя Костянтина" ("Панонське"), що він десь року 860 чи 861-го, будучи в Херсонесі, "знайшов тутЄвангеліє і Псалтир, руськими письменами написаний, і людину знайшов, що говорила тією мовою, і спілкувався з нею". Це свідчення вказує на те, що вже 800 року були в нас свої переклади, а значить, було й своє письмо, руське, тобто українське, а не варязьке, бо варяги тоді не були християнами, й переклади їм не були потрібні; не було воно ґотське. Усе це свідчить, що Костянтин спілкувався з русом зрозумілою для них мовою. "Життя Костянтина" переконливо твердить, що в IX ст. на українських землях письмо вже було, але грек Костянтин не вмів його читати. Отже, історія свідчить, що в Києві ще до офіційного охрещення були вже церкви, а церква не може існувати без богословних книжок, а тому сама лоґіка вказує на те, що постання української літературної мови припадає на IX ст. Болгарія з 2-ї половини IX ст. була найкультурнішою серед усіх слов'янських народів, і Україна була з нею в тісних зносинах із давнього часу. Тому цілком зрозуміло, що в Україну занесені були болгарські богослужбові й небогослужбові книжки, а з ними прийшла до нас і болгарська літературна мова, що ставала літературною мовою й у Русі-України. Якщо тоді в Європі літературною мовою скрізь була мова латинська, то в слов'ян нею стала мова церковнослов'янська, в основі своїй староболгарська. Це не була зовсім чужа нам мова, зауважує автор, посилаючись на Початковий літопис, де зазначено, що "словенск язик і руський - один". Крім того, в давнину була звичка, що кожен переписувач старався зробити її зрозумілішою, а тому самовільно змінював і чужі форми, і чужі слова на свої, тобто українізував їх, а це ще більше робило "слов'янську" мову зрозумілою. Разом із тим, ці книжки читали по-своєму, тобто живою вимовою, напр.: написане "исцяли", "тръгъ" читали: "ісцили", "торг", що робило церковнослов'янську мову живою та зрозумілою. Через це, на думку І.Огієнка, нашу стародавню церковну й літературну мову не можна звати мовою чужою болгарською, а староукраїнською, під впливом якої розвивалася й наша нова літературна мова.
До нашого часу дійшло немало писаних пам'яток з XI ст., напр.: Святославові збірники 1073 і 1076 рр., Слово Григорія Богослова та ін., у яких наявні власні питомі ознаки, що вказують на окремішність нашої української мови серед інших слов'янських мов. Їх, звичайно, небагато було. І в XI ст. в нас були вже видатні письменники, що плекали свою літературну мову, напр.: митрополит Ілларіон, Лука Жидята, Феодосій Печерський Нестор Літописець, що написав т.зв. Початковий літопис (до 1111 р.) та ін.
Тут же автор зауважує, що вже з того найдавнішого часу була й окрема розвинена народна українська мова. Церква наша вже в XI ст. боролася з народними піснями, а це вказівка, що вони були не церковною мовою, а народною. Після смерті князя Володимира політично-культурна та реліґійна спільнота розпалася: і північ, і південь на сході пішли своїми шляхами не тільки політично, а й культурно. [...] І вже тоді існували українці, москвини й білоруси як окремі народи. Із X ст. разом з болгарськими книжками прийшов до нас і болгарський правопис. Він панував у нас до кінця XVIII ст.
У XII ст. українська літературна мова вже сильно зросла й помітно виділяється серед інших слов'янських мов. Появляються цікаві пам'ятки, писані доброю літературною мовою, часто трохи відмінною від мови церковної, напр.: "Поучення дітям" Володимира Мономаха, або "Хожение Ігумена Даниїла", обидва переповнені живою мовою. Пишуть видатні наші письменники, такі як Клим Смолятич, Кирило Туровський та ін.; написаний був "Київський літопис". До нашого часу збереглося тільки "Слово о полку Ігоревім" невідомого автора, написане 1187 р. Це чисто світський твір, написаний тодішньою українською літературною мовою, в якій повно живих народних ознак.
У XIII ст. українська літературна мова ще більше зміцніла, про що свідчить така пам'ятка, як "Молєніє Даниїла Заточника" з половини XIII ст., в якому багато живого від народної мови. Найцінніша пам'ятка того часу - "Галицько-Волинський літопис" (в Іпатієвському списку 1201-1292 рр.), переповнений і живими словами, і живими формами. Але спокійний розвиток української літературної мови був незабаром припинений тією страшною руїною, яку принесли в Україну татари, що в 1223 р. побили наших князів на р. Калці, а в 1240 р. зруйнували Київ. [...] Наші стосунки з греками, відомі з найдавніших часів, а особливо після прийняття християнства в 988 р., спричинили входження до нашої мови грецької християнської термінолоґії, грецьких імен і багатьох слів із ділянки культури, напр.: янгол, літурґія, амвон та ін. [...] Сильні були впливи на нашу мову східних кочових народів (печенігів, половців, татар) у ділянці лексики. Татарський вплив на нашу мову тривав до кінця XVIII ст. Про чужі впливи на українську літературну мову вже в XII ст. свідчить нам "Слово о полку Ігоревім" 1187 р. Ось тюрксько-монгольські слова: бовван, кощей, хоралужний, хоругов; арабське - чага; хозарське - каган; грецькі - кметь, кровать, оксамит, терем; латинське - коромола; німецьке - стрикус; скандинавське - стяг; угорська - шабля.
За княжої доби розпочалась у нас і діяльність канцелярій, головно митрополичих, єпископських та княжих. З них виходили різні грамоти, які стосувались надання земель монастирям, єпископіям. Грамоти ці писані тодішньою літературною мовою, але в яких спостерігаємо сильний вплив живої народної мови. На полях рукописів появляються т.зв. глоси, тобто пояснення живою чи "простою" мовою незрозумілих слів.
Після литовсько-польської унії 1386 р. спочатку було від вищої польської влади прихильне ставлення до "руської" мови. Наша українська літературна мова, тоді звана руською, стала офіційною мовою Литовсько-Руської держави: нею писали по канцеляріях урядові акти, судили по судах, вона була навіть домовою мовою деяких литовських князів, нею ж написаний і збірник тодішніх постанов, т.зв. "Статут
Loading...

 
 

Цікаве