WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Типологія літературно-критичної інтерпретації: проблематизація понять і підходів - Реферат

Типологія літературно-критичної інтерпретації: проблематизація понять і підходів - Реферат

Подібні тенденції риторичного заперечення теоретизування відродилися й у другій половині ХХ ст. Постмодерну вразливість систематично виразила у своєму маніфесті "Against Interpretation" (Лондон, 1967) Сюзен Зонтаґ, протиставивши естетиці інтерпретації естетику враження: "У культурі, класичною болячкої якої є гіпертрофія інтелекту за рахунок енергії і почуттєвої вразливості, явище інтерпретації є відплатою, якою інтелект помстився мистецтву. (...) Інтерпретувати – це означає збіднювати, виснажувати світ, аби на його місце запровадити світ тіней, збудований зі значень" [Цит. за: 9, c. 476]. А Ж. Дерріда піддав сумніву категорію метамови, хоча сповна нею користується, вільно теоретизуючи щодо деконструкції літературної теорії.

ЕФЕКТ РОЗСІЯННЯ. Ще одним популярним типологічним критерієм служить міра активності критичного дискурсу: наскільки наступально взаємодіє він з інтерпретованим текстом. Відповідно до цих мірок виділяють два типи герменевтичного підходу: герменевтику реставраційну, метою якої є відтворення первинного контексту, тих значень, які твір міг мати для сучасників, і герменевтику недовіри, яка має на меті викриття досі не зауважуваних політичних, гендерних чи філософських засад тексту, як-от у Маркса, Ніцше чи Фройда – невтомних критиків "хибної" свідомості [4, c. 230 – 234]. Поль Рікер намагався знайти спільну основу для порозуміння між обома конфліктуючими герменевтиками, натомість Ґадамер вважав їх несумісними [1, c. 108], а Юрій Шерех (Шевельов) [6, c. 9 – 18], віддав перевагу герменевтиці діалогічній, яка з пошануванням ставиться до автора і його інтенції, тоді як супротилежна метода підриває авторитет тексту. Якщо критика нагляду нав'язує літературному творові свої власні критерії й оцінки, щоб використати його в певних цілях, то критика вгляду уважно вслухається в твір, керуючись спонукою глибше пізнати його внутрішні цінності.

Щоправда, як парадоксально ствердив Дж. Калер, таке ієрархічне протиставлення легко може бути інверсоване: реставраційна герменевтика, утримуючи текст у рамках первісного значення, може ослабити силу його впливу на сучасника, тоді як герменевтика недовіри натомість може актуалізувати його в новому політичному чи якомусь іншому контексті, хоча й руйнуючи притім задум творця [8, c. 82]. Безперечно, зрівноважений, пильний, аналітичний погляд здатен збагатити наше бачення літературної історії, бо ж нерідко те, що видається відомим, звичним, знаним, приховує у глибині своїй складну й цікаву наукову проблематику. Тому чимало критиків услід за Потебнею визнають багатозначність та історичну мінливість змістового наповнення мистецького тексту, ситуативну обмеженість нашого інтерпретаційного горизонту, а отже – плюралізм розмаїтих критичних прочитань. Однак і активна пристрасна "переоцінка цінностей" безумовно сприяє літературному прогресу, бо виводить думку з летаргійного сну, розпалює дискусії, провокує усвідомлення мінливості реальних перспектив, які, виявляється, багато в чому залежать од вольових наших проектів.

Свідченням риторичності може бути такий факт, типовий для критичного дискурсу взагалі й водночас разючий з огляду на те, що вихоплено його з мовленнєвої практики теоретика деконструкції. У своїй доповіді "Структура, знак і гра у дискурсі гуманітарних наук", яка була виголошена 1966 р. на конференції зі структуралізму в університеті Джона Гопкінса (США), Жак Дерріда розмежував "дві інтерпретації інтерпретації" так: "Одна тяжіє до розшифрування, прагне розшифрування істини чи джерела, які вільні від вільної гри і від порядку знаку і живуть, ніби вигнанці, потребою інтерпретації. А друга, яка вже не спрямована до джерела, сприяє вільній грі і пробує вийти поза межі людини і гуманізму..." [2, c.471]. Замість віковічної мрії людства про присутність, основу, джерело, про визначеність, усталеність, кінець гри, Дерріда проголосив децентрування структури, відсутність джерела, заміну ідеї знака ідеєю сліду, нескінченної гри відмінностей: "(...) існує напруження між вільною грою та присутністю. Вільна гра означає руйнування присутности. (...) Вільна гра завжди є грою між присутністю і відсутністю (...)" [2, c. 471]. Однак у дискусії, яка розгорнулася з приводу виголошених тез, Ж. Дерріда суттєво уточнив свої позиції, змістивши проблематику з есенціальної площини в дискурсивну: "Насамперед я не говорив, що не існує центру і що ми можемо обходитись без центру. Я вважаю, що центр є функцією, не буттям, не дійсністю, а функцією. І ця функція є абсолютно необхідною, як і абсолютно необхідним є суб'єкт. Я не руйную суб'єкта, я його розташовую. Я вважаю, що на певному рівні досвіду дискурсу як філософського, так і наукового, не можна обійтися без поняття суб'єкта. Питання полягає тільки в тому, звідки він береться і як функціонує" [2, с. 476].

Як бачимо, висловлюючись з приводу вільної гри значень і зауваживши неочікуваний ефект, спричинений грою риторичних розбіжностей між власним мовленням і мовленим, Дерріда був змушений вдатися все-таки до своєрідної інтерпретації-"розшифрування", яка значно обмежила сенс висловлення, а не до теоретично практикованої деконструкції – методики, зосередженої на вичитуванні з тексту можливостей його самоспростування...

Що ж, заслугою деконструкції можна вважати те, що вона захитала усталені підвалини логоцентричного мислення – бінарну опозицію, в якій перший член позначений як позитивний, а другий – як негативний. Натомість вона демонструє їхню взаємозалежну децентрованість і дисемінацію в процесі текстуального розсіювання сенсу в безмежній мережі відмінностей і контекстів. Це актуально і для вивчення історії літературної критики, адже ієрархічні протиставлення зовнішнього/внутрішнього, форми/змісту тощо застосовуються для типології літературної інтерпретації, не раз насильницьки розрубуючи живий літературний процес. Досить пригадати сумнозвісну опозицію модернізм/народництво, що прийшла на зміну протиставленню демократична/буржуазна література, – захопившись нею, сучасна українська історіографія ненароком заглушила різнобарв'я мистецького процесу столітньої давнини.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ НА СИНХРОННОМУ РІВНІ. Будь-яка типологія виявляється умовною і приблизною, бо таксономічні моделі, що систематизують класи і підкласи за однією чи кількома ознаками, є універсальними на суто теоретичному, абстрактно-логічному рівні, тоді як такої універсальності неможливо досягти на рівні емпіричному: адже історична типологія, на відміну від теоретичної, здійснюється за своїми окремими, не раз незбагненними законами – групування критиків навколо літературних концепцій, стильових напрямів чи журналів відбувається майже хаотично – це процес, де ідентифікація з літературно-критичною групою заснована не лише на концептуально-методологічній спільності, а й на особистих зв'язках, мистецьких симпатіях тощо. Прикладом може бути автор соціал-демократичного часопису "Дзвін" (1913 – 1914) Спиридон Черкасенко, критичні матеріали якого не завжди вписуються у звичні парадигми марксистського літературного угруповання й вибігають у царину неонародницької риторики.

Свого часу О. Потебня вказав на так звану помилку узагальнення: означення, яке вказує на одну лише ознаку предмета, може спричиняти міфологізоване уявлення про цю ознаку як "сутність" предмета, закриваючи всю решту ознак, збіднюючи уявлення про предмет, схематизуючи його. Це стосується типології напрямів, епох, індивідуальностей, жанрів тощо. Багатоманітність ознак конкретного предмета згасає за назвою чи означенням, які вказують на предмет, виділяючи лише одну його ознаку. Помилкове узагальнення під час номінації часто трапляється в типології стилів (так доба модерну охоплює не лише модерні стилі, а й реалізм, навіть етнографічний реалізм Марії Проскурівни).

Якщо у діахронному розрізі виявляється інерційність критичних дискурсів, коли явно чи неявно вони успадковують концепційні елементи і методики попередників, то в синхронному плані спостерігається інтерференція концепцій і методик, які оголошують себе непримиренними супротивниками, але під час неминучого діалогу приходять до певного узгодження концепцій, категорій, методик.

Тому завжди існують вагання, чи зарахувати критичне явище до певної категорії. Вочевидь, теоретична класифікація (абстрактна система однотипних елементів, упорядкованих за спільними ознаками) та історична типологія (розрізнення і групування реальних критичних феноменів на основі їхніх історичних, тобто часто випадкових, взаємовпливів і протистоянь) – нетотожні речі. Жодне каталогування, реєстрація чи інвентаризація не справиться з цим хаотичним (а "хаотичним" тут означає творчим) процесом живої історії. Вихід – відмовитися від жорсткої категоризації, від однозначних типологічних моделей, використовуючи класифікаційну систему як аналітичний інструментарій для опису цілісного явища, яке складається з різнорідних складників, виконує різноманітні функції, взаємодіє з середовищем і внутрішньо еволюціонує.

Література

  1. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. – Київ, 2000. – Т. 2.

  2. Дерріда Ж. Структура, знак і гра у дискурсі гуманітарних наук // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літ.-крит. думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996.

  3. Ман П. де. Аллегории чтения: Фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста. – Екатеринбург, 1999.

  4. Рикёр П. Конфликт интерпретаций: Очерки о герменевтике. – Москва, 1995.

  5. Тодоров Ц. Поэтика // Структурализм: "за" и "против": Сб. статей. – Москва, 1975.

  6. Шерех Ю. Два стилі літературної критики // Слово і час. – 1992. – № 12.

  7. Abrams M.H. The Mirror and the Lamp: Romantic Theory and the Critical Tradition. – New Jork, 1953.

  8. Culler J. Teoria literatury. Przełożyła Maria Bassaj. – Warszawa, 1998.

  9. Lash S. Dyskurs czy figura? Postmodernizm jako "system oznaczania" // Odkrywanie modernizmu: Przekłady i komentarze. – Krakw, 1998.

  10. The Norton Anthology of Theory and Criticism /General ed. V.B.Leitch. – New York; London, 2001.

Loading...

 
 

Цікаве