WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Категорія автора у світлі художньої комунікації і системного розуміння літературного твору - Реферат

Категорія автора у світлі художньої комунікації і системного розуміння літературного твору - Реферат

Не заперечуючи літературознавчої продуктивності біографічного підходу, М. Бахтін усе ж не є прихильником пояснення художнього твору за допомогою фактів позалітературної реальності, зокрема соціального буття автора-людини, оскільки в цьому випадку відбувається вихід за межі власне естетичного аналізу. Автор має бути пояснений як учасник естетичної події [5, с. 190-191]. Навіть авторські коментарі щодо процесу написання твору М. Бахтін вважає "ненадійним матеріалом", який має характер авторецепції, інакше кажучи, відрефлексований автором психологічний процес творчості позначається рецептивним ставленням до вже написаного. Отже, "митцеві нічого сказати про процес своєї творчості – він увесь у створеному продукті, і йому лишається тільки вказати нам на свій твір" [5, с. 11]. Тому й не є випадковим те, що увага вченого зосереджується передусім на суб'єкті естетичної активності, невіддільному від художньої цілісності, яка виступає результатом його творчої діяльності.

За М. Бахтіним, естетична подія, на відміну від події пізнання чи етичного вчинку, вимагає позиції "позазнаходження" суб'єкта естетичної діяльності, оскільки лише така ціннісна позиція поза свідомістю суб'єкта пізнання чи етичного вчинку "дозволяє художній активності ззовні об'єднувати, оформлювати й завершувати подію", тобто уможливлює здійснення усіх естетичних функцій форми стосовно змісту [3, с. 33]. Автор-творець, "активний у формі", виражаючи нею власне активне ціннісне ставлення до зображуваного, стає конститутивним моментом художньої форми [3, с. 58, 59]. Формальна єдність словесного цілого твору обумовлюється суб'єктивним фактором – єдністю охоплення, оформлення і завершення предмета і події, тобто єдністю акту художньої діяльності [3, с. 64]. Активність суб'єкта творчості, оволодіваючи усіма моментами словесного матеріалу (звуковою організацією слова, його предметним значенням, моментом словесного зв'язку, інтонативним моментом й відчуттям активного породження значущого звуку) і здійснюючи так завершення й оформлення, стає "носієм єдності форми", "формуючим центром"[3, с. 62]. Отже, "єдність форми – це єдність активної ціннісної позиції автора-творця, що здійснюється через посередництво слова, ... але відноситься до змісту" [3, с. 69]. Активна ціннісна позиція автора-творця стосовно героя і його світу, пізнавально-етичної події життя зумовлює його "матеріально-літературну позицію" (способи оперування словесним матеріалом): "Форми художнього бачення і завершення світу визначають зовнішньолітературні прийоми, а не навпаки; архітектоніка художнього світу визначає композицію твору (порядок, розподіл і завершення, зчеплення словесних мас), а не навпаки" [5, с. 181]. Як конститутивний момент форми, авторська активність виявляється у художній цілісності, а не в будь-якому ізольованому моменті твору, зокрема його змісті: автор перебуває там, де зміст і форма нерозривно зливаються, тобто в тому моменті, який неможливо виокремити [4, с. 203]. Авторське ставлення до зображуваного, виражене формою, є конститутивним моментом образу, а отже, автора – носія творчої активності не можна відокремити від образів і персонажів як їх невід'ємну частину [5, с. 311]. Водночас автор-творець не може увійти в зображений світ як образ, він перебуває поза його хронотопами, "як би на дотичній до них" [3, с. 403], оскільки цього вимагає позиція "позазнаходження" ("трансгредієнтності"). Отже, автора – суб'єкта творчості М. Бахтін витлумачує як "носія напружено-активної єдності завершеного цілого, цілого героя і цілого твору, трансгредієнтного кожному окремому моменту його" [5, с. 16]. Автор у концепції М. Бахтіна виступає передусім суб'єктом естетичної діяльності, що організує художнє ціле, зберігаючи позицію "позазнаходження" щодо створеного, фіктивного, світу і виявляючись тільки в художньому творі як цілому.

Якщо М. Бахтін цікавився насамперед філософським виміром буття суб'єкта творчої діяльності, то в колі наукових інтересів В. Виноградова постійно перебувала проблема вивчення мови художнього твору, дослідження оповідної структури, а отже, проблема автора (а точніше, "образу автора") у його потрактуванні мала бути неодмінно пов'язаною з питаннями мовного вираження й розв'язуватись передусім на рівні мовленнєвої організації тексту. Стильова структура художнього твору й образ автора, які досліджує В. Виноградов, відбивають способи розуміння і поетичного використання письменником літературної мови своєї епохи [9, с. 106]. Зображення світу в літературному творі, на думку вченого, розгортається через динаміку різних стилістичних шарів, форм і типів мовлення [9, с. 181]. У специфіці переходів від одного стилю до іншого, в особливостях поєднання різних стилістичних шарів мови і виражених ним художніх оцінок, у закономірностях сполучення тих чи інших мовленнєвих форм – одне слово, у мовленнєвій структурі художнього твору, залежній від динаміки авторських стилістичних "масок", відбивається творча особистість митця [9, с. 83]. "Образ автора" визначається, отже, як складна мовленнєва структура, яка, синтезуючи усі стилістичні прийоми художнього твору, виявляє єдність художнього стилю [9, с. 151, 181]. Образ автора в концепції В. Виноградова є багатофункціональним утворенням, оскільки визначає експресивно-мовленнєві форми оповіді й, відповідно, прийоми словесного вираження, будучи "індивідуальною словесно-мовленнєвою структурою, яка пронизує стрій художнього твору", забезпечує взаємозв'язок і взаємодію елементів художнього цілого і, нарешті, несе центроутворювальну й інтеграційну функції, бо є "концентрованим втіленням суті твору, що об'єднує всю систему мовленнєвих структур персонажів у їх співвідношенні з оповідачем, розповідачем або розповідачами й через них стає ідейно-стилістичним осереддям, фокусом цілого" [9, с. 87, 151, 118]. Категорія образу автора продуктивна не тільки в дослідженні окремого літературного твору, а й може розглядатися в межах усієї художньої спадщини митця, оскільки образ автора є "конструктивним елементом" не лише одного літературного твору, а й циклу творів і творчості письменника загалом [9, с. 155].

Застосування категорії автора зумовлює специфіку розробленого Б. Корманом методу системно-суб'єктного аналізу художніх творів. Літературознавець вважає, що потрібно закріпити за терміном "автор" значення "носій певної концепції, певного погляду на дійсність; суб'єкт (носій) свідомості, вираженням якої є весь твір або їх сукупність" [14, с. 199; 17, с. 41] і так уникнути ототожнення автора – художнього феномену, або "концепованого" автора, з автором біографічним, а також з різними суб'єктами оповіді, "виявами автора", характер яких залежить від родової і жанрової специфіки твору [16, с. 19]. Одна з основних тез Б. Кормана, а саме, твердження про те, що автор "безпосередньо не увіходить до твору", але завжди опосередкований системою суб'єктних і позасуб'єктних форм [14, с. 200], певною мірою корелює з поняттями "первинний автор" і "вторинний автор", якими оперує М. Бахтін. Репрезентуючи свідомість, інобуттям якої є увесь твір, "концепований" автор не збігається з жодною суб'єктною формою і набуває значення найвищої смислової інстанції [16, с. 19]. Авторська свідомість, отже, організує твір, виконуючи деміургічну й смислоутворювальну функції, і розчиняється в ньому, тією чи іншою мірою відбиваючись та опосередковуючись сукупністю суб'єктних і позасуб'єктних форм.

"Концепований" автор Б. Кормана, а також "образ автора" В. Виноградова співвідносяться з прийнятою у наратології категорією "імпліцитного (абстрактного) автора", що витлумачується як точка інтеграції усіх оповідних прийомів, принцип, що організує усі засоби оповіді, або свідомість, у якій усі елементі тексту набувають смислу [12, с. 98-99], і зокрема з поняттям "імпліцитний автор" (або "авторське друге я") у потрактуванні У. Бута. Як стверджує вчений, "імпліцитний автор" прозового твору виступає найбільш універсальною категорією для позначення авторської "присутності" в тексті й актуалізується у формі персоніфікованого чи неперсоніфікованого, достовірного чи недостовірного оповідача [8, с. 133].

Незалежно від того, який методологічний підхід реалізується у визначенні змісту категорії автора, – розглядається художнє ціле у динаміці, у процесі становлення чи вже як результат естетичної активності суб'єкта, надається пріоритетне значення дослідженню креативного процесу (в естетичному аспекті) чи акцент робиться на виявленні внутрішньотекстових форм авторської "присутності",  в аналізованих літературознавчих концепціях є типологічні збіги. Одним із таких спільних моментів є розуміння автора як багатогранного поліфункціонального явища естетичного плану, як складного художнього феномену, а не як результату безпосереднього відбиття біографічної особистості письменника. Узагальнення ідей М. Бахтіна, В. Виноградова і Б. Кормана дає змогу з достатньою повнотою схарактеризувати загальні особливості функціонування автора: по-перше, авторська "присутність" інтегрує всі художні елементи, авторській активності належить провідна роль в оформленні й організації художнього твору як цілісності; по-друге, автор виконує кореляційну функцію, забезпечуючи взаємозв'язок і взаємодію елементів художнього цілого; нарешті, автор (авторська свідомість, авторське ставлення) виступає своєрідним смисловим центром або смисловим фокусом цілого. Тлумачення категорії автора, що випливає з сукупного розгляду ідей М. Бахтіна, В. Виноградова й Б. Кормана, може мати певне методологічне значення для системного розуміння художнього твору. Якщо під художньою системою розуміти „внутрішню єдність і взаємодію усіх компонентів, у кінцевому підсумку спрямованих до організаційного центру" [10, с. 252], то слід визнати, що саме автор претендує на провідну роль у забезпеченні функціонування художнього твору як системи. Інтегруючи й організовуючи елементи художнього цілого, що у сполученні і взаємозв'язку набувають естетичної значущості, автор стає системоутворюючим чинником, а отже, втіленням сукупності тих принципів, згідно з якими утворюється і функціонує певна художня система.

Loading...

 
 

Цікаве