WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Заголовок у поезії Івана Франка з погляду рецептивної поетики - Реферат

Заголовок у поезії Івана Франка з погляду рецептивної поетики - Реферат

Первісна функція заголовка – містично-магічна, яка споріднює його з метафорою, а через неї – зі словом і його внутрішньою формою, оскільки, даючи заголовок, автор мимоволі накладає на свій твір своєрідне табу втаємниченості і загадковості. Наприклад, „Semper tiro" – табу, яке накладає Франко на цілу збірку. Однак існує інша категорія заголовків, яка аж ніяк не наголошує вибраності того чи іншого вірша серед собі подібних, а, навпаки, вписує його у світ проіменованих речей. До таких уречевлених заголовків належать ті, які маркують твір за іменем головного героя чи дають йому жанрове самовизначення. Кожна річ у світі має свою назву, але тільки літературна „річ", художній твір – такий „ярлик", як заголовок, в експресивній формулі якого заховано всю його семантику утаємниченості, загадковості, метафоричності слова, що існує поза чимось важливим, нормативним, загальноприйнятим, що-денним. Звідси, й вірші бувають двох типів: ті, що культивують заголовки (закриті, згорнені вірші), і ті, які мають лише назви – як „речі" чимось подібні одні до одного (відкриті, розгорнені вірші). Вірші із заголовками – „тіньові", вірші із назвами – „світлоносні" за своїм ритмом. На щось подібне натрапляємо в Ц. Раковського, який аналізує різноманітні форми заголовка в болгарській літературі та пропонує їхню характеристику з погляду рецептивної проблеми "автор-текст-читач", зокрема він говорить про заголовки відкриті (за своїм жанром, структурою) та, відповідно, закриті для читача, про т.зв. екстенсивність / інтенсивність сприйняття [9, с. 67]. Сприйняття максимально насичене, актуалізоване читацькими імпульсами, тобто інтенсивне, спрямоване на згортання тексту в його заголовку до рівня символу; і навпаки, екстенсивне – марковане сприйняття, воно не потребує залучення надмірних читацьких зусиль з розрахунку на те, щоб заголовок розгортав текст і тим самим виконував функції його метонімічного знака. У Франковій поезії можна знайти тексти, які – буквально – називають якусь "річ" або дають їй специфічну характеристику. Такі назви зазвичай містять оцінку жанру чи того ліричного настрою, який претендує набути статусу літературного жанру. До них переважно належать назви циклів зі збірки "З вершин і низин". Скажімо, "Осінні думи" – назва, що визначає тип духовного настрою поета, який завдяки оцінному епітету стає "речовим" ("намацувальним"). Він відкритий для читацького сприйняття настільки, наскільки авторові вдається передати "тональнісний" образ ліричного героя циклу. "Тональнісність" образу – це такий різновид поетичної структури, якому у формальній поетиці відповідає поняття розміру вірша, його метричної організації. Тон характеризує таку собі свідомість тексту і задається дуже специфічно: він може входити в часопросторовий "баланс" вірша, його носієм часто буває жанр чи строфічний "канон" поетичного тексту. І все це відбувається тому, що (тут доречно навести думку Н. Лейдермана) "автор керує уявою читача, наперед запрограмовуючи, що, де і як повинен читач "достворити" в художньому світі твору" [6, с. 10].

Заголовковий ритм дуже важливий для поетичного твору, оскільки назва до тексту часто виконує функції враженнєвої лейтмотивної деталі, яка підпорядкована завданням ритмізації і з якої, на думку В. Агеєвої, „виростає вся архітектонічна цілісність твору" [1, с. 40]. Відповідно ж, відсутність заголовка вносить у цілісну архітектонічну структуру певний дисонанс, метою якого є підкреслення рецептивної аритмічності. Однак у ліричному циклі, де всі неназвані вірші ієрархічно стягуються до спільної моделі-заголовка – „емблеми" цілого циклу, така рецептивна аритмічність стає нормою. Ця рецептивна аритмічність залежить від типу читацького досвіду, який здебільшого репрезентують заголовки. У добірках Франка-поета реципієнт натрапляє на прозорі/приховані та поверхові/глибокі форми "ознайомлення" із текстом, що свідчать про надзвичайну різноманітність заголовкових ритмів і способів їх вираження у свідомості автора. Найпростіший – прозорий – досвід читання виражають заголовки хронологічно-календарного чи щоденникового типу (при цьому слід зауважити таке: "щоденниковість" мислення у Франковому "Зів'ялому листі" , яку передбачають підзаголовки-дати до кожного із „жмутків", що фіксують відповідні параметри авторського часу: „1886-1893", „1895", „1896", не є ритмічно прозорою). "Поверховий" досвід читання має місце в останній збірці "Із літ моєї молодості", де І. Франко практично кожний вірш, а, відповідно, й заголовок супроводжує відавторським коментарем. "Глибина" досвіду є двоякою і залежить від характеру актуалізації читацьких імпульсів: у "Баладах і розказах" вона виявляється у винятковій інтуїції та молодечій начитаності І. Франка, а "З вершин і низин" – типовий приклад, коли ритми присутні в композиційному поліфонізмі її циклів та надциклів, накладаються на читацькі імпульси й викомбіновують разом із ними незвичайні "сполуки" оригінальних вражень. Починаючи від збірки "Зів'яле листя" і до "Semper tiro" Франко активно апелює до прихованих "матерій" думки і цим дає дуже різноманітні й практично незбагненні "палітри" внутрішніх читацьких імпульсів і враженнєвого рецептивного досвіду.

Література

  1. Агеєва В. Ритм як засіб подолання фабули // Слово і час. – 1997. – № 10. – С. 36-44.

  2. Бондар Л. Соціальна інвектива чи загадкова love story? (Цикл "Спомини" зі збірки І.Франка "Із днів журби") // І.Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конференції. – Львів, 1998. – С.399-403.

  3. Дарвин М. Художественность лирического цикла как проблема литературовединия // Дарвин М. Поэтика лирического цикла. – Кемерово, 1987. – С. 48-52.

  4. Іванюк Б. Станси // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці, 2001.

  5. Кожина Н. Заглавие художественного произведения: онтология, функция, параметры типологии // Проблемы структурной лингвистики: 1984. – Москва, 1988. – С. 167 – 183.

  6. Лейдерман Н. К определению сущности категории „жанр" // Жанр и композиция лит. произвед. – Вып. 3. – Калининград, 1976. – С. 3-13.

  7. Мандельштам О. Разговор о Дантэ. – Москва, 1983.

  8. Протохристова К. Заглавието на художествената творба като проблем на междутекстовостта // Протохристова К. Благозвучието на дисонанса: Опити върху междутекстовостта. – София, 1991. – С. 74-85.

  9. Ракьовски Ц. Заглавието и пространството на текста // Език и литература. – 1997 (LII). – №5-6. – С.60-76.

  10. Сапогов В. Сюжет в лирическом цикле // Сюжетосложение в русской литературе. – Даугавпилск, 1980.

  11. Словник іншомовних слів / За ред. Л. Пустовіт. – Київ, 2000.

  12. Фоменко И. О принципах композиции лирических циклов // Изв. АН СССР. Серия лит. и языка. – Т. 45. – №2. – С. 130-137.

  13. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1976-1986.

  14. Шупта-В'язовська О. "Майові елегії" Івана Франка: хронотопічність художнього мислення // Тези доп. щорічної наук. конф., присвяч. 145-річчю від дня народження Івана Франка (17-19 жовтня 2001 р.). – Львів, 2002. – С.49-50.

  15. Burdorf D. Einfhrung in der Gedichtanalysy. – Verlag J.B.Metzler.

1 Кожна душа, зокрема лірична, має, як і місяць, два боки: видимий та прихований. Образ „летючої" дами „в ясній сукні" з парасолькою – це відбиток прихованої частини із душі ліричного героя. Це не образ конкретної особи (хоча не виключено, що можуть бути й прототипи; про це пише, наприклад, Л. Бондар, коли порівнює поетичний образ із епістолярним образом-згадкою (у листі до Уляни Кравченко) жінки з Парижа, яку Франко сприймав як святу [2, с. 403]), а певні форми розпізнавання іншої якості своєї поетичної душі.

2 Паралельна просторова розгортка поетичного ритму в циклі є зазвичай у „монтажних" циклах, скажімо у „Кримських спогадах" Лесі Українки, де нема лінійного розвитку сюжету, як у „Подорожі до моря", а дійсность сприймається певними кадрами, напр. „Мердвен" –„Бахчисарай" – „Бахчисарайський дворець" – „Надсонова домівка в Ялті" і т. под

3 Дослідниця з Одеси О. Шупта-В'язовська один із параметрів хронотопічності як специфіку художнього мислення І.Франка визначає на основі "підтексту хронотопічних цінностей, заявлених самою назвою циклу"[15, с. 50].

Loading...

 
 

Цікаве