WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Біографізм як методологічна проблема - Реферат

Біографізм як методологічна проблема - Реферат

Варто зауважити, що цю особливість процесу "текстуалізації досвіду" помітив свого часу і О. Потебня. У праці "Думка і мова" він писав, що у процесі естетичної об'єктивації виникає не лише художня реальність, а й формується особа творця, збагачується й увиразнюється його духовний досвід, а відтак момент творення образу закінчує собою певний період становлення митця, "служить поворотним моментом його душевного життя" [11, с. 137]. Учений повсякчас наголошував, що структура авторської суб'єктивності ( "поділ усього, що є й було у свідомості, на Я і не – Я") не є застиглим, вона постійно змінюється разом із зміною рівня самосвідомості. Відтак формування самосвідомості митця, зміна ракурсу його погляду на своє власне "я" можна інакше назвати процесом утворення погляду на світ. Згодом цю думку О. Потебня висловив у формі наукового узагальнення: "Пізнання свого я становить іншу сторону пізнання світу, й навпаки" [10, с. 25]. Потебнянські розмисли про авторський специфікум естетичної об'єктивації зрідні були й Лесі Українці. Не без іронії, проте з неприхованим вдоволенням вона визнавала, що з тих пір, як скінчила драму "Блакитна троянда", "виросла на два цалі вгору", зауваживши в дужках: "Це само собою розуміється" [10, с. 353].

Кардинальні зміни в традиційні уявлення про співвідношення творчості й біографії творця внесла структуралістська концепція розрізнення ідеологічного статусу автора стосовно Твору і Тексту. Твір, за Р. Бартом, зумовлений дійсністю, він має свого автора, "батька і господаря", отож літературознавство має поважати "автограф і відкрито засвідчені наміри автора" [3, с. 382]. Стосовно ж Тексту, то в ньому відсутній "запис про батька", автор не творить тексту, не отримує в час написання ніяких батьківських прав чи переваг, – тобто якщо Твір можна визначити як те, що "сказав" автор, то Текст – це те, що "сказалося" у творі незалежно від авторської волі, від авторської свідомості, і тим паче від його біографії. Життя автора, як на переконання Барта, "з джерел тих історій, що розповідають про нього", перетворюється у самостійну історію, яка починає змагатися з тим, що він сам написав, „відбувається нашарування творчості скриптора на його життя, а не навпаки, як раніше" [3, с. 382].

За цією теорією інтерес до життєтворчості автора мав викликатися його творами на відміну від методології християнської екзегези, яка, за Фуко, "намагалася довести вартість текстів святістю їхніх авторів" [20, с. 448].

У новітньому українському літературознавстві питання біографізму крізь призму співвідношення автора і тексту цікаво розглядає О. Астаф'єв. Автор і дискурс, "як рух тексту в інтерпретаціях", це, як на думку вченого, окремі, автономні світи, які мали тільки одне місце дотику  момент творення, момент написання твору ("автор  момент творення тексту  дискурс"). Посилаючись на думку Р. Барта про автора як "вписувача", який виконує чистий акт вписування в тканину тексту, О. Астаф'єв зауважує, що згідно з цим поглядом, біографія автора набуває сенсу лише після вписання її в тканину твору. В окремий вид тексту Астаф'єв виділяє "біографічний" як "середовище", де найбільше присутнє ліричне "я". Суттєвими ознаками "біографічного" тексту, за О. Астаф'євим, є:

1). матеріально-предметна, яка передається сxемою: – я – існую тут ;

2). внутрішньо-психологічна: – я – переживаю – це ;

3). духовно-інтелектуальна: – я – знаю – це [2, с. 20].

Якщо повернутися до біографічної концепції Лесі Українки, то, як не дивно, саме в сфері духовно-інтелектуальній вона помітила недостатність знання автора роману "Андрій Лаговський", знання іншого, "інакшість іншої людини". "Що професор Лаговський до кінця не розумів своїх Шмідтів, – писала поетеса в листі до А. Кримського 3 листопада 1905 року, – натурально і не псує враження, але що автор їх не розуміє до кінця, а через те і читачам не пояснює, се таки шкодить романові" [12, с. 147].

Структуралістська теорія тексту не могла, ясна річ, не відбитися на стратегії інтерпретації. Як зазначив П. Рікер, "тією мірою, якою смисл того або того тексту стає автономним щодо суб'єктивної інтенції свого автора, істотне питання не в тому, щоб віднайти, за текстом, втрачену інтенцію, а в тому, аби розгорнути, так чи інак, перед текстом "світ", який він відкриває і знову закриває" [14, с. 52]. Але ж, нагадаємо, авторська функція не є простою реконструкцією до-текстового світу, про що свідчать численні факти незбіжності біографічних матеріалів – творчого задуму, сформульованого у листах, щоденниках, чернетках, намірів і планів – із завершеним твором. Бо ж, процитуємо ще раз думку О. Скафтимова: "Співвідношення життя і твору мистецтва слід встановлювати не безпосередньо, а через особу автора" [17, с. 171].

О. Кобилянська в одному з листів до О. Маковея наводить цікавий для наближення до таїни перетворення дійсності в естетичну реальність факт із свого життя. Травневої сонячної днини (пам'ять письменниці зафіксувала багато подробиць того дня: час  "около 10-ї години перед полуднем"; погоду  "На дворі все золотом облите і тепле"; обставини  "Я була в мами в покоїку") побачила письменниця на подвір'ї циганку-жебрачку з дітьми: "Всі дивились своїми жадібними блискучими очима в вікно, а ті малі  як вовченята" [6, с. 304]. У цій сцені О. Кобилянську вразила постать циганки – "вона так покірно кланялася.., так покірно, немов би в тій покорі лежала ціла її душа і ціла сила". (Зауважмо, що натурі письменниці покора була невластива – "ненавиджу чуство покори"). Та особливо запав у пам'ять поцілунок вдячного циганчати. "Не люблю, як мене хто в руки цілує..,  зізнається Кобилянська,  а, однак, дитячий той поцілунок відчула я, мов кусник оксамиту на руці"[6, с. 305].

Це враження так заполонило уяву письменниці, що вона, "аби зсунути з душі", розповіла про нього братові і "відтак  забула все". Проте, як виявилося, це була тільки ілюзія забуття,  закарбоване пам'яттю сильне збудження продовжувало жити в "глибокій криниці" її свідомості і згодом знову з'явилося на поверхні. "Від тижня, майже п'ять місяців пізніше, стоїть мені те дитиня знов перед душею" [6, с. 305]. Минув якийсь час – і побачене та пережите письменницею "вилилось з її душі" в оповідання "Покора", в якому відтворена не сама життєва ситуація, а, власне, душевний відгук на неї письменниці – "як людина за старі шмати при кожнім порозі щось зі своєї людської гідності оставляє" [6, с. 520].

У 30-ті роки ХХ ст. Б.-І. Антонич, боронячи автономність мистецтва від спадщини матеріалізму, де все ще говориться "про відтворювання, відбиття, віддзеркалювання", не без полемічного запалу стверджував: "Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність" [1, с. 468]. І при цьому уточнював: "Матеріалом мистецького творення є уявлення митця". Подібні свідчення нагадують  біографізм як методологічний інструментарій літературознавства аж ніяк не зводиться до вивчення реальної історії письменника, предметом філологічної інтерпретації має бути й "текстобіографія", форми виражання у творі високих сфер розуму і душі митця. Мистецтво тлумачення, за Ф.Шлеєрмахером, і полягає в здатності "зрівнятися з автором" з об'єктивного і суб'єктивного боку. З об'єктивного боку - у процесі оволодіння мовою автора; з суб'єктивного – це здійснюється шляхом пізнання його внутрішнього і зовнішнього життя. Особливої значущості для з'ясування методологічних аспектів біографізму набуває узагальнювальна теза Шлейєрмахера: "Обома способами можна досконало оволодіти, – писав засновник сучасної герменевтики, – лише в процесі самого витлумачення, бо тільки на основі творів того чи іншого автора можна познайомитися з його словниковим запасом, а також з його характером і обставинами життя" [21, с. 234].

Література

  1. Антонич Б. -І . Твори. – Київ, 1998.

  2. Астаф'єв О. "Біографічний" текст у поезії М. Бажана //Молода нація. Альманах. – Київ, 1996.

  3. Барт Р. Від твору до тексту //Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів, 1996.

  4. Горблянський Ю. Специфіка автобіографізму роману А. Ю. Кримського "Андрій Лаговський" // Молода нація. Альманах.

  5. Евлахов А.М. Введение в философию художественного творчества. – Ростов н/Дону, 1917.

  6. Кобилянська О. Твори: У 5 т. – Київ, 1963. – Т. 5.

  7. Кримський А. Ю. Твори: У 5 т. - Київ, 1972–1973.

  8. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки – про – іншого. – Київ, 1991.

  9. Лосев А. Ф. Форма. Стиль. Выражение. – Москва, 1995.

  10. Потебня А. Из записок по теории словесности. – Харьков, 1905.

  11. Потебня А. Мысль и язык. – Киев, 1993.

  12. Пруст М. Против Сент-Бёва. Статьи и эссе. – Москва, І999.

  13. Рікер П. Сам як інший. – Київ, 2000.

  14. Рікер П. Інтелектуальна автобіографія. Любов і справедливість. – Київ, 2002.

  15. Сент-Бёв Ш. Литературные портреты. – Москва, 1970.

  16. Сивокінь Г. "Самототожність письменника" як методологічна пропозиція // Самототожність письменника. – Київ, 1999.

  17. Скафтымов А. П. К вопросу о соотношении теоретического и исторического рассмотрения в истории литературы // Поэтика. Труды русских и советских поэтических школ. – Будапешт, 1982.

  18. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. – Київ, 1976 – 1978.

  19. Фолкнер У. О частной жизни // Писатели США о литературе. Сб. статей. – Москва, 1974.

  20. Фуко М. Що таке автор? // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. – Львів, 1996.

  21. Шлейермахер Ф. Д. Е. Герменевтика //Общественная мысль. Исследования и публикации. – Москва, 1993. – Вып. ІV.

Loading...

 
 

Цікаве