WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Філософська лірика як поезія рефлексії - Реферат

Філософська лірика як поезія рефлексії - Реферат

ЛЮДИНА

СВІТ

БОГ

__________________________________

Світ природи

Соціокультурний світ

____________________ ____________________

Нежива

природа

Жива

природа

Суспільство

і нація

Культура

(у т.ч. мистецтво)

Відповідно до домінантних типів проблемних відношень всередині такої понятійної (предметно-пізнавальної) структури, у філософській поезії як особливій формі художньо-філософського пізнання можемо виокремити такі основні проблемно-тематичні групи:

  1. Антропософська та морально-філософська лірика: проблемна домінанта "ЛЮДИНА – ЛЮДИНА" (пріоритет етико-антропологічної й екзистенційної проблематики).

  2. Соціософська та націософська лірика: проблемна домінанта "ЛЮДИНА – ЛЮДИ (СОЦІУМ / НАЦІЯ)" (пріоритет проблематики філософії суспільно-національного буття).

  3. Культурософська (артфілософська також) лірика: проблемна домінанта "ЛЮДИНА – КУЛЬТУРА (МИСТЕЦТВО також)" (пріоритет проблематики філософії мистецтва).

  4. Натурфілософська лірика: проблемна домінанта "ЛЮДИНА – ПРИРОДА" (пріоритет проблематики філософії природи).

  5. Релігіософська (теософська) і/чи вільнодумно-атеїстичналірика: проблемна домінанта "ЛЮДИНА – БОГ" (пріоритет проблематики філософії релігії).

Ця класифікація, на наш погляд, може бути й основою кваліфікації окремих філософсько-ліричних мотивів, які часто поєднуються в межах одного твору.

Чи є філософська лірика – поезія філософської рефлексії – самостійним жанром? На це запитання ми схильні відповісти радше неґативно. Зважаючи на історично тяглу й не безпідставну традицію теоретичного осмислення й живого функціонування в літературному процесі таких власне жанрових форм лірики, як пісня, ода, елегія, гімн, романс, послання тощо, лірику філософську кваліфікувати як жанр (як це робить, наприклад, Е. Соловей [див.: 36, с. 22-23, 36-37]2) щонайменше надто сміливо. Утім не є вона й суто (чи тільки) тематичним різновидом ліричного роду (згідно з традиційними "підручниковими", "шкільними" уявленнями). Адже твори, що належать до цієї, скажімо загально, групи, об'єднуються не лише темою. Теми (коло явищ, що лежать в основі художнього осягнення, вираження й зображення) тут якраз найрізноманітніші: феномени й сенси людського існування, буття мікро- і макрокосму, природи й культури, суспільства і нації, особистості й маси... Для різних філософсько-ліричних творів спільний радше кут зору на всі ці теми, аспект, ракурс, масштаб, тип їхнього художнього осягнення – найзагальніший, універсальний, фундаментальний, субстанційний, доглибно-радикальний. Себто – філософський. І виявлятися він може у творах будь-яких родів і жанрів (ліричних, епічних, драматичних, змішаних і навіть паралітературних). А "...структурно виражений, нейтральний щодо літературного роду, стійкий інваріант багатьох історично конкретних способів художнього моделювання світу, об'єднаних спільним предметом художнього відображення" [37, с. 53], згідно з Р. Співак, називається метажанром. Тому філософську лірику, на наш погляд, доцільніше визначати власне як метажанровий різновид ліричного роду і співвідносити її не стільки з усталеними в літературознавстві ліричними жанрами – одою, елегією і т. ін. (хоча кожен з них може наповнюватися філософським змістом), скільки з творами інших літературних родів аналогічного спрямування – філософськими романами, повістями, новелами, поемами, притчами тощо. Філософську лірику як метажанровий різновид становлять окремі жанри (чи, точніше, модифікації традиційних ліричних жанрів), які належать водночас і до лірики як роду літератури, і до філософського метажанру: філософські елегії, філософські медитації, філософські послання, філософські гноми, філософсько-ліричні візії та ін.

Отже, філософська лірика – феномен, сформований на перехресті лірики та філософського метажанру, сутність якого становить художнє втілення у ліричному образі-переживанні універсально-субстанційних (сутнісно-родових, всезагальних) властивостей буття, що стають предметом своєрідного естетично-інтелектуального осмислення – поетичної рефлексії. Одне слово, філософська лірика– це суб'єктивований образний вислів філософської рефлексії про буття людини та світу, поєднаної з ліричним переживанням та втіленої в поетичну форму.

Навіть якщо думку Шеллінґа про поезію як найпершу і найвищу філософію вважати надто наївною й архаїчною, все ж треба визнати, що філософська лірика – це таки філософія sui generi, поетична філософія – особлива форма буттєпізнання в його художньо-образному заломленні, а не якась недокрівна, естетично й гносеологічно неповноцінна "парафілософія" (читай: недопоезія й недофілософія). Причому лірична філософія суттєво відмінна од філософського пізнання як такого, ab definitio – себто в логічно-поняттєвому, категоріальному його статусі. На принциповій різниці "поетичної" й, фігурально кажучи, "власне філософської" філософії наголошувало багато вчених. Міркуючи про творчість П. Тичини, О. Білецький ще 1924 року писав: "Філософ може, звичайно, жити в поетові, але поетична філософія все-таки відзначається своєю специфічною мовою, своїм особливим "підходом" до думок, без якого відпадає й сама потреба у віршованій формі" [2, с. 37]. Подібні думки висловлював і талановитий учень О. Білецького – І. Світличний. Зосібна, у статті "Поезія і філософія" останній слушно вказував: "Філософія ж художньої творчості, як відомо, має свою чітко виявлену специфіку: особливими тут є не лише філософські ідеї, а й саме коло цих ідей. До того ж, у цій справі важливо пам'ятати про особливості художніх образів, враховувати індивідуальні обставини, в яких діють герої, символічність виразу, метафоричність стилю тощо". У поета є "своя філософія, тільки ця філософія зовсім іншого змісту, іншого характеру, ніж у спеціальних трактатах. Це – філософія художника, філософія поетична, філософія людського настрою і глибоких роздумів про людське життя і його призначення, філософія, тісно зв'язана з тими художніми образами, що їх поет відтворює..." [34, с. 272, 278]. Подібний синтез поезії й філософії – в жодному разі не паразитування ідеї на образності чи навпаки, а симбіоз емоційно-естетичного та раціонально-філософічного первнів, які взаємозбагачуються через резонансну спільнодію. До того ж не тільки міняється система знаків, так би мовити, мова філософування, а й модифікується (а саме гуманізується) його предмет (коло ідей, за І. Світличним). "Філософічне мислення, яке виступає в творах, не суворо фахових, [...] мусить змінити силою факту загальний свій характер, – стверджує І. Мірчук, – [...] мусить відкласти набік чисту абстрактність, тонкість виводів, строгість арґументації, а в осередок своїх міркувань поставити не чисте пізнання, його можливість і його границі, а насамперед людину і її долю, людське життя та його сенс" [26, с. 320].

Якщо поезія як особливий спосіб мислення, за О. Потебнею, є "перетворенням думки... через конкретний образ, який виражений у слові" [32, с. 274], то філософська поезія (і найперше лірична) – це перетворення думки філософської, її пере-втілення в живу плоть словесного образу. Філософська ідея тут трансформується в ідею художню, яка відрізняється від неї не тільки за формою вираження (вона реалізується не в поняттях, а в образах), але й за своїм змістом, у структурі якого з раціонально-логічним сенсом сусідять матеріал життєвих спостережень автора, його емоції, мрії, фантазії. Художність (поетичність), у такому разі, є не зовнішньою оболонкою філософічності, її, сказати б, святковою одежиною, а іманентною якісною характеристикою, невіддільною від філософського розмислу уже на рівні ідеї. Отож феномен філософської лірики – це не просто феномен мислення ("мисляча поезія"), а саме феномен "саморозгортання в мовленні думаючого слова" [9, с. 49] (Г. Ґ. Ґадамер), тобто словесноговираження мислення, причому вираження процесуально-відкритого, діалектичного, своєрідність якого визначає насамперед образність, укорінена у "внутрішній формі" слова.

Loading...

 
 

Цікаве