WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Філософська лірика як поезія рефлексії - Реферат

Філософська лірика як поезія рефлексії - Реферат

Однак не кожен ліричний твір, що містить у своїй смисловій структурі якусь думку, роздум, міркування, належить до філософської лірики.

"Філософська лірика – в основі своїй – роздум, і в цьому роздумі майже завжди, у будь-якому випадку нерідко, простежується більш чи менш ясний ланцюг умовиводів, які підводять до певного висновку" [28, с. 98], – твердить О. Павловський. Г. Філіппов також вважає, що "підґрунтям філософської поезії є роздум, який логічно підводить до ідеї-узагальнення" [39, с. 7]. Для Н. Мазепи ж філософська лірика – це такий "напрямок поезії", "де саме думка, роздум, медитація виступають як головна прикмета, яка визначає своєрідність художнього бачення дійсності" [21, с. 3]. Отже, більшість дослідників філософської лірики погоджується, що її сутність полягає в роздумі, розмірковуванні, рефлексії як художній домінанті. Тож, зважаючи на питому рефлексійність ліричного роду загалом, той же Г. Філіппов стверджує: "в широкому сенсі будь-яка справжня поезія як акт пізнання філософічна" [39, с. 5]. Але в такому разі втрачається специфіка явища, особливі, своєрідні ознаки філософсько-ліричної рефлексії, що вирізняють її серед інших суміжних і споріднених феноменів. До певної міри, на цю специфіку вказує досить слушна дефініція Е. Соловей: "основу і суть ФЛ [філософської лірики. – Б. Т.] становить всезагальне, родове, субстанційне, втілене в ліричному образові-переживанні, який, проте, у "заданому" для ФЛ масштабі антропокосмічної будови набуває і нових своєрідних рис" [36, с. 14-15] (курсив наш. – Б. Т.).

Які ж це риси? Згідно з концепцією російської дослідниці Р. Співак, філософську лірику характеризують насамперед "інтерес до всезагальних, субстанційних основ буття"; тяжіння "до позаособових та узагальнено-особових форм вираження авторської свідомості" або ж до "розчинення" в тексті "поетичного світу автора"; "субстанційний характер сюжетотворчих опозицій" (морально-, соціально- чи натурфілософських) та дефінітивність логіки руху авторської думки; "узагальненість художнього образу", його "укрупнення" до "образу ідеї"; "раціоналістична чіткість" образної системи; гранично широкий, універсальний характер художнього хронотопу (час стремить до вічності, простір – до масштабів всесвіту) [37, с. 6, 13-18, 24, 27-32]. Та все ж жанровизначальним, структуротворчим чинником філософської поезії є саме предмет художнього пізнання – фундаментальні питання буття людини і світу, взяті в їх універсально-онтологічному вимірі. Причому ці питання мають бути не на периферії художньої концепції, а в самому центрі уваги поета. "Про філософічну лірику говоримо стосовно таких віршів, у яких посередньо чи безпосередньо виражені філософічні переконання становлять центральний елемент змісту твору" [49, с. 307], – слушно міркують польські теоретики літератури.

Залежно від предмета осмислення в сучасному літературознавстві виокремлюють два основні різновиди поетичної рефлексії: ліричну медитацію та філософсько-поетичний розмисел. У першому випадку рефлексія виступає виразником психологічної самосвідомості митця, його інтроспективного самоаналізу в координатах індивідуальної, одиничної душі і долі; у другому – предметом пізнання стають всезагальні, універсальні первні й так звані "вічні" проблеми буття у їх стосунку до суб'єкта. За спостереженнями дослідниці жанрової структури ліричної поезії Т. Волкової, "на відміну від філософської лірики, в якій цільовою настановою є пізнання істини як такої, художньою настановою медитативної лірики є аналіз душі, внутрішнього світу людини у співвідносності зі світом, з іншими людьми [підкреслення авторки. – Б. Т.]. Звідси в медитативних віршах інтонації роздуму, розмірковування вголос чи про себе. Поети в медитативній ліриці більше дивляться вглиб, всередину, ніж назовні. У філософській ліриці протилежне явище: свідомість людини розростається до масштабів світобудови, час сприймається як вічність. Прикметно, що поети медитативного складу сприймають час як категорію духовну, історію душі..." [3, с. 44]. Обидва різновиди поетичної рефлексії, медитативний і філософський, хоч і відрізняються рівнем художнього узагальнення, позначені яскравою суб'єктивністю, особистісним переживанням, неповторним колоритом авторської індивідуальності, високим інтелектуалізмом.

Розгортання філософсько-ліричної рефлексії (рефлексій), рушійною силою якого є діалектика ідеї й образу, логосу й ейдосу, можна відстежувати і на рівні окремого твору, і в межах поетичного циклу, збірки, етапу естетичної еволюції, всієї творчості митця. Основні параметри аналізу філософсько-ліричної рефлексії – суб'єктний (тип мислячого ліричного "я", що висловлює в творі власні філософські роздуми й переконання), ейдологічний (система образів твору), сюжетно-композиційний (характер розгортання й кристалізації в структурі твору філософсько-ліричного сюжету як саморуху філософського "смислообразу" – нім. Sinngestalt), формально-поетичний (віршова форма, у якій втілюється перебіг образних роздумів-переживань), мовностилістичний, чи риторичний (система словесних образотворчих засобів – тропів і фігур) і, нарешті, проблемно-тематичний (предмет художнього осмислення – загальнозначуща філософська проблема, стосовно якої поет формулює свою ідею – як естетичне "квазісудження", за Р. Інґарденом [див.: 15, с. 142]).

Дотепер у нашому літературознавстві панує започаткована А. Дмитровським трихотомічна схема класифікаційного поділу філософської лірики на соціально-філософську, морально-філософську та натурфілософську [12]. Одначе ця схема, на нашу думку, не вичерпує всієї змістової повноти філософської лірики. До якої групи в такій класифікації зарахувати, наприклад, суто філософські поетичні міркування про сутність і призначення мистецтва чи релігії, взаємини людини з Богом, особливо якщо ці роздуми не мають виразного соціального звучання чи морально-дидактичної спрямованості? Безперечно, існує потреба гнучкішої, нюансованішої класифікації на ґрунті внутрішньої диференціації інтенційної спрямованості філософсько-поетичної рефлексії.

Філософське пізнання зорієнтоване на осягання загальної структури реальності, збагнення її субстанційних підстав і причин та розуміння універсальних зв'язків категорій буття і закономірностей його розвитку. Предмет філософського пізнання (філософсько-ліричного також) – у найзагальнішому формулюванні – це універсальна тріада ЛЮДИНА – СВІТ – БОГ. До того ж світ як зовнішнє щодо людини наявне буття (Dasein) – складна, неоднорідна за своєю структурою системна сукупність різноякісних явищ. З позиції людської суб'єктивності він є двоєдністю природної та соціокультурної сфер. Природа (нежива і жива) – це первинна реальність, яка оточує людину, а явища суспільного і культурного життя – це "друга природа", вторинна, "учинена" реальність, створена людьми. Соціальне й національне – два неодмінні й взаємодоповняльні елементи людського буття як інтеґрованої системної організації, два аспекти відношення "Я – МИ", яке лежить в основі спільного життя людей. Відтак змістова структура предмета філософського пізнання постає у такому вигляді (звісно, схематично узагальненому й спрощеному):

Loading...

 
 

Цікаве