WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Діалогічна множинність біблії - Реферат

Діалогічна множинність біблії - Реферат

Погляд на Біблію як на „щось більше", ніж літературний твір, виводить нас із суто літературного бачення до філософського.

Інакшість біблійних текстів від суто літературних – у їх сакральності, що робить їх Святим Письмом. „Біблія є одночасно і Слово Боже, і слово людське. Об'явлення переломлювалося в ній через призму особистості її авторів – живих людей, що належали до певних епох, відчували на собі вплив довкілля, мислення і поглядів сучасників" [4, с.24]. Ще в дохристиянські часи релігійні книги єврейського народу (соферім) називали священними. Апостол Павло у II Посланні до Тимофія говорить, що „усе Писання Богом натхнене (грец. θεοπγενστος)" [II Тим.3:16], висловлюючи думку про те, що Книги Святого Письма були написані під особливою дією Святого Духа, щоб у повноті і не спотворено донести до людей Боже об'явлення: „Бог відкривався богонатхненим пророкам не стільки в природі, скільки в подіях людської історії. Саме в ній діє Божественний Промисел, в ній відкривається Його воля. Історія є незворотним потоком устремління до вищої цілі... Ця історія спасіння і є стрижнем Святого Письма" [4, с.21].

Крізь таку призму відкривається зовсім інша панорама діалогізму Біблії, можна сказати, його вертикальний аспект (діалог між Богом і людьми). У цьому випадку виявляється певна обмеженість діалогічної концепції М. Бахтіна, яка подає суто антропологічне обґрунтування діалогу, і ми вимушені звернутись до діалогічної концепції Мартіна Бубера, яка розгортається у трьох вимірах: діалог між людиною і Богом, діалог між людиною і людиною, діалог між людиною і світом. Перша з них ґрунтується на такому розумінні: „З нами говорять знаками життя. Хто говорить? Хто дає нам знаки, хто говорить з нами в нашому житті, – із богів моменту ідентично виникає Господь Голосу, Єдиний" [2, с.105].

Істинну природу діалогізму Біблії можна осягнути в усвідомленні її як Слова Божого, зверненого до людей, та відповіді людей на нього, бо „Ветхий Завіт є не тільки історія об'явлення Слова Божого, в ньому описується і відповідь людини на це Слово. Він малює нам і тих, хто „внял Слову" (подібно до Авраама чи пророків), і тих, хто спротивлявся Йому" [4, с.21].

Бог поступово дає людству Слово, Яке є втіленням Його Особистості (бо ж, за висловом Бахтіна, „будь-який істинно творчий текст до певної міри завжди є вільне і не зумовлене емпіричною необхідністю одкровення особистості" [1, с.319]). Підтвердження цієї думки знаходимо і в Біблії: „Споконвіку було Слово, а Слово було в Бога, і Бог було Слово" [Івана 1:1].

Отже, Біблія має свого Автора і є вираженням Його суті. Тільки цим можна пояснити те, що, незважаючи на велику кількість авторів, часову та просторову віддаленість створення біблійних книг, вони аж ніяк не суперечать між собою і в сукупності творять єдине ціле – складну багатогранну поліфонічну структуру, де кожен елемент підпорядкований єдиній концепції буття. Отже, всі окреслені вище діалогічні відносини є лише тлом, на якому відбувається істинний Діалог Автора з читачем. До того ж це єдиний випадок, коли ми справді маємо справу з „чистим" (за Бахтіним) автором, який не є ні natura creata (природа створена), ні naturata et creans (природа породжена і творча), а чиста natura creanset non create (природа, що творить і не створена). Образ Автора є центральним і наскрізним – від Книги Буття до Апокаліпсису. Йому притаманні всі атрибути образу автора художнього літературного твору: „Смислові площини, в яких розташоване мовлення персонажів та авторська мова, різні. Персонажі розмовляють як учасники зображеного життя, говорять, так би мовити, з приватних позицій, їхні точки зору так чи інакше обмежені (вони менше знають автора). Автор є поза зображеним (і створенного ним) світом. Він осмислює увесь цей світ з вищих і якісно відмінних позицій. Нарешті, усі персонажі та їхнє мовлення є об'єктами авторського відношення (і авторської мови). Але площини мовлення персонажів і авторської мови можуть перетинатися, тобто між ними можливі діалогічні відносини" [1, с.321].

Однак у цьому випадку, якщо розглядати відношення в системі координат АВТОР – ТЕКСТ – ТВІР, – Біблія є текстом (ми говорили вище про неприйнятність думки про Біблію як твір). Твір, висловлений цим текстом, є СВІТ у всій повноті його виявів. Не випадково на сучасному етапі наукового розвитку вчені прийшли до ідеї „відчитування буття" чи до герменевтики космосу в астрофізиці: „Суб'єкт космофізичного світоосягнення нині сприймає себе не дантівським лицарем, який мандрує колами раю, а читачем тексту. Потрібно врахувати, що слово „текст" в мові сучасної методології науки є метафорою. Проте остання в межах нової концептуалістики науки набуває не тільки художнього, а й і теоретико-пізнавального, гносеологічного змісту. І відбувається це тому, що навколишній фізичний Всесвіт, тобто розмаїтість галактик, яку можна нині спостерігати в найпотужніший телескоп, астрофізики сприймають як буття, яке може стати розшифрованим, прочитаним, зрозумілим, витлумаченим" [3, с.157].

Тому множинність діалогізму біблійного тексту зумовлена множинністю відношень у світі, Його серцевиною є діалог Творця з людством загалом і з кожною людиною зокрема. Його вершинним виявом і першоосновою є діалог між Богом Отцем і Богом Сином (Боголюдиною): „Єдиносутні Бог і Людина, суть нероздільно дійсно двоє, носії першовідношення, яке є послання і заповідь, коли воно від Бога до людини; вдивляння і слухання, коли від людини до Бога; пізнання і любов, коли воно між ними двома. Перебуваючи в цьому відношенні, Син поклоняється перед Отцем, хоча Отець перебуває і діє в Сині. Марні всі сучасні спроби перетлумачити цю першодійсність діалогу і представити її як відношення Я до своєї самості чи ще до чогось подібного; представити її якимсь замкнутим процесом у самодостатньому внутрішньому житті людини; усі ці спроби належать до позбавленої справжньої основи історії втрати дійсності" [2, с.63-64].

Тільки усвідомлення Першодіалогу дає змогу зрозуміти феномен діалогізму у всіх його виявах (і не лише знакових, текстових чи мовних, а й у повноті виявів мовчання). Це відкриває нові межі осмислення літератури, де „кожен діалог відбувається ніби на тлі відповідного розуміння незримо присутнього третього, який стоїть над усіма учасниками діалогу", бо „крім адресата автор з більшим чи меншим усвідомленням передбачає вищого нададресата (третього), абсолютно справедливе розуміння якого передбачається або у метафізичній далині, або у далекому історичному часі. У різні епохи та при різному світовідчуванні цей нададресат і його ідеально правильне відповідне розуміння набувають різних конкретних ідеологічних виражень (Бог, абсолютна істина, суд безпристрасної людської совісти, народ, суд історії, наука тощо)" [1, с.322].

Можна резюмувати, що в Біблії буття проходить у вигляді діалогічних колізій, але сам процесс цього діалогу виходить далеко за межі наукових теорій. Осягнення природи Біблійного далогізму і є суттю ідеї нескінченості діалогу (ad infinitum).

Література

  1. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової Літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С. 318-323.

  2. Бубер М. Диалог // Бубер М. Два образа веры. – Москва: Республика, 1995. – 463 с.

  3. Лук'янець В. С., Кравченко О. М., Озадовська Л. В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури. – Київ, 2000. – 304 с.

  4. Мень А. Исагогика. – Москва, 2000. – 636 с.

  5. Фрай Н. Критическим путём. Великий Код. Библия и литература // Вопросы литературы. – 1991. – № 9/10. – С.159-187.

Loading...

 
 

Цікаве