WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поезія Д. Фальківського “Уривок” як тип мозаїчної цілісності - Реферат

Поезія Д. Фальківського “Уривок” як тип мозаїчної цілісності - Реферат

Реферат на тему:

Поезія Д. Фальківського "Уривок" як тип мозаїчної цілісності

Принцип дихотомії (Я. Мукаржовський), на якому ґрунтується це дослідження творчого процесу мистецького таланту, психологічної установки та власне результату натхненної діяльності поета (вірші, цикли, збірки тощо), означує реалістичний (різнорідний, мозаїчний) тип цілісної рецепції навколишніх предметів та явищ.

Українське літературознавство і сьогодні не може дійти згоди з приводу питання, чи існував (існує) реалізм? Проте, спираючись на дослідження І. Я. Франка, Д. Д. Благого, Л. М. Новиченка, Д. С. Наливайка, М. П. Кодака та інших, зауважуємо, що наші міркування ґрунтуються, зокрема, на результатах аналітичних студій цих учених та їхніх твердженнях, що реалізм як тип художнього осмислення дійсності існує. Л. М. Новиченко зазначав, що поети цього напряму "...прагнуть постійно наближатися засобами зображення до предмета зображення. На цьому ж ґрунтується феноменальна здатність... до постійного розвитку й самооновлення" [7, с. 23].

Отже, головна мета реалістичного типу цілісності та його стильових ознак – пошук нових вражень, форм, ідей, нового сприйняття та осмислення; а особа автора, що водночас працює з інструментарієм цієї системи, "не відкидає жодний з можливих ракурсів художньої інтерпретації"[2, с. 29]. Зокрема таким інструментарієм для цілісного аналізу окремого твору в цьому дослідженні є триєдиний порядок, що охоплює: концепцію особистості, природу конфлікту та структуру образно-поетичого вислову.

Одним із творців реалістичної цілісності є Д. Фальківський – митець-неореаліст. У літературному процесі початку ХХ століття поезії Д. Фальківського – помітне явище. Проте його рання й зріла творчість неоднорідна, що спричиняє можливість різних висновків щодо належності творів цього письменника до типу художньої творчості. Ю. Ковалів зазначає, що "Д. Фальківський – реаліст за типом світовідчуття, проте його поезії збагачувалася романтичними елементами, і це давало підставу деяким критикам відносити його до неоромантичного крила української радянської літератури..." [6, с. 15]. Пізніші твори Д. Фальківського засвідчують у ньому представника реалістичної течії в українській поезії 20–30-х років ХХ ст. Зокрема показовою щодо цього, на нашу думку, є поезія "Уривок"(1929) [8]. Вона належить зрілому митцеві, який "сягнув свого зросту і сили", готовності критично поглянути на пройдену частину життя.

Уже першим рядком поезії – "І я у тридцять про любов..." – поет означує проблемну ситуацію як типову вікову лірико-драматичну колізію. Психолого-біографічний інтерес до розвитку полегшує встановлення типу цілісності поезії "Уривок". Така неантагоністична, внутрішньо стимульована конфліктність – лірико-драматична колізія – зберігається протягом усіх 96 поетичних рядків твору.

Слово, яке поет виніс у назву твору – "Уривок" – багатозначне. Та насамперед – це епізод із життя тридцятилітньої людини, перед очима якої і вже пройдений шлях, і простір попереду.

Для кожної людини тридцять років – певний "рубікон", певний звіт перед собою за прожиті дні; близький до кризового психоемоційний момент у житті "зрілої" людини, яка вже має певний життєвий досвід і зупиняється задля його перегляду перед перспективами життя.

Звідси – та різнорідність, поліфонія думок та почуттів, якими охоплений автор поезії. На мозаїчний ефект (різнорідність) безпосередньо орієнтують текстуально імітовані інтонації процесу мовлення (думання), передані запитальними реченнями, поетичним синтаксисом твору:

А може, не любов це?

Мо', щось друге?

Ліричний герой (його можна вважати оповідальним втіленням образу автора, який "звичайно, намагається залишатися в тіні, щоб образи мали можливість говорити про себе своєю "об'єктивною" сутністю" [3, с. 106]) постає охопленим строкато-нестійкими, суперечливими почуттями, сумнівами й непевністю щодо власного стану. Д. Фальківський розкриває динаміку психоемоційного життя суб'єкта твору – через семантику запитальних речень та за допомогою експресивної сили вставного слова "може". Природно, що суб'єкт свідомості (автор) поезії вагається; природно, що філософські роздуми над питанням перших життєвих підсумків викликають у нього безліч варіантів, бо людина, як показує психологічна наука, за своєю внутрішньою організацією гетерогенна (поліфункціональна, різнорідна) особистість.

Герой поезії "Уривок" – багатогранна творча індивідуальність, на що вказують його ж слова:

....Я – поет.

Нитки тоненькі,

невидимі

своїх думок я старанно пряду

й воюю більше на папері. ...

Таке зізнання героя вірша містить натяк не стільки на літературне минуле, скільки на те, що раніше "воювалося" по-справжньому (Д. Фальківський брав участь у громадянській війні і знає ціну такого життя). Це розширює і обсяг біографії героя, і "мозаїчну" наповненість предметності твору.

Проте вказівка на належність героя до кола митців ще не означує "тип психологічної установочної діяльності суб'єкта" (К. Г. Юнг). Творче "кредо" письменника може варіювати від елементів романтичного до множин реалістичного порядку. Головний герой поезії "Уривок" є суто реалістичним персонажем, якому притаманні загальнолюдські зацікавлення, нічого "фатального", романтично виняткового в образному контексті немає. Це людина середнього віку, яка вже багато встигла пережити, про що свідчать "бляклі брови", від яких "упала тінь, як чорна смуга", та "скроні, сріблені думками". Він розуміє (і в цьому виявляється цілком реалістична об'єктивність щодо власного віку), що ознаки "зрілості" на обличчі – це своєрідний "докір за літа, за дні", які він прожив, "мов те хлоп'я, стрибками", "без нарікання в'їдливої нути". Керуючись психологічною установкою на різнорідний ефект у результаті, автор передає адекватне відчуття свого віку, своєї власної молодості.

Героєві є на що нарікати: життя Д. Фальківського склалося досить важко: "він змалку спізнав ціну нелегкого чорного хліба" [6, с. 7]. Його ранні ліричні твори сповнені смутку й водночас прихованої мрійливості та тепла, всього розмаїття живого людського характеру. Показовими щодо цього є елегійні рядки зі збірки "Обрії"(1927):

Ах, ця осінь, о-сінь! Це завжди із нею

Смуток допрядає кужелясту тінь...

А у серці сохнуть снігові лілеї,

Молоді лілеї молодих хотінь.

Той "смуток" не залишає митця у житті, поновлюючись в емоційній пам'яті вже на межі зрілості, коли до героя приходить усвідомлення, що йому вже тридцять – було все: і важкі та омріяні дитячі роки, й боязкі бажання, - а він так ніколи й нікого не кохав у житті по-справжньому. Проте навіть такі, більш чи менш сталі миттєвості – "щоб тільки глянуть на косу, щоб тільки в вічі зазирнути і одійти у затінок, назад з печаттю туги і покори", і "весняний чад", "теплий чад", і "серця перебори" – далеко в минулому. І тепер у тридцять героя беруть докори сумління за невиправданість надій, мрій, сподівань. Тепер у нього є все з "поетичного антуражу" – "затишний кабінет" та "пасма світла в цигарковім димі", але предметна реальність затінила героєві можливість власного самовираження, творчого злету. Він мислить себе поетом, а проте його дратує дріб'язок дійсності: не приховуючи іронії, герой констатує приземленість своїх інтересів та спонук:

Коли ж відчинене вікно

і хтось прочинить двері –

я двері зачинить іду,

бо... як же?.. протяг,

я ж не звик...

Цивілізація,

віки,

культура...

На рівні концепції особистості герой Д. Фальківського – не "готова" особистість романтиків, а реалістичний характер у процесах поставання, хитань, сумнівів. Він оперує не сталими психологічними елементами – "станами" (типу душевного піднесення чи ненависті або натхнення), а "настроями" – хисткими, рухливими елементами його душевної "мозаїки".

Ситуативні роздратування, почуття непевності, нестійкості цілком реалістично переливаються у психологічному розмаї настроїв героя твору. У віршах не простежується жодного натяку на визначеність: постійні варіації здогадів та версії спроб сягнути суть ситуації:

А може, не любов це?

Може, настрій?

Така непевність відкриває авторові можливість множинної інтерпретації кожного нового поруху душі митця. Дилема, яка постала перед героєм твору, у своїй психофізіологічній основі має досить глибоке розчарування, можливо, й певну "втрату", втрату ідеалу (натхнення). Для автора поезії, як знаємо з раніших творів Д. Фальківського, таким незамінним ідеалом усе життя була мати: "Проста селянка з тонкою піднесеною душею прищепила любов до народного мелосу..." [6, с. 8]. Для ліричного суб'єкта "Уривку" місце такого значущого осердя духу посідає жінка, зовнішні риси якої простежуються протягом усього сюжетного життя ліричного героя, але прикметніше окреслюються лише наприкінці поезії "Уривок":

.... Це бува,

коли весна,

удвох,

і – жінка...

Надалі присутність не надто виразного образу жінки відчувається постійно: вона ніби певна мелодія в авторській свідомості, що є своєрідним стимулом для філософсько-ліричних медитацій митця. Спочатку – спогади минулого про дівочу косу, про сором'язливий погляд і хвилювання серця молодого, а далі зізнання, що на зміну юнацькій непевності приходять почуття ревнощів: з'являється "любовний трикутник"...

Loading...

 
 

Цікаве