WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Почуттєве задзеркалля Ольги Кобилянської (психоаналітичне тлумачення автобіографічних текстів письменниці) - Реферат

Почуттєве задзеркалля Ольги Кобилянської (психоаналітичне тлумачення автобіографічних текстів письменниці) - Реферат

А 18 грудня 1883 письменниця робить характерний для своїх почуттів запис: „Я його (Козуба – Г. Н.) не люблю, і найпевніший доказ цьому те, що я думаю про Геня. А все ж ніхто не любив мене так сильно, як Макс!" [3, с. 20]. Таке „самовизначення" не завадило упродовж кількох місяців постійно вміщувати в щоденник записи про Козуба, і нарешті записати 26 січня 1884 року: „Цієї ночі він (Козуб. – Н. Г.) їде. Без нього стане так погано й сіро, я ж його щиро любила, тепер уже бачу" [3, с. 28]. Наступного дня вона закінчує свій запис красномовним і розпачливим запитанням: „Кого я тепер любитиму???" [3, с. 29].

Кого ж „любила" Ольга Кобилянська? Чому, відводячи більшу частину щоденника своїм еротичним фантазіям і мріям про кохання, так боялася виявляти свої почуття у реальних стосунках, доходячи в цьому до повного самозаперечення і відчуження свідомого Я від повнокровного емоційного життя? Еротичну стурбованість невротиків З. Фройд пояснював назбируванням і застоєм енергії лібідо, пов'язану із витісненням несумісних із суспільною мораллю (чи їх власними моральними упередженнями) еротичних бажань. Амбівалентні почуття, чого б вони не стосувалися і чим би не були викликані, мають таке ж походження і вважаються у психоаналізі реактивними утвореннями, що виникають унаслідок витіснення несприятливих із погляду соціальних вимог та норм почуттів та потягів. Інтенсивне витіснення конфліктів фалічної фази – генітального нарцисизму – призвело до формування реактивних рис у характері Ольги Кобилянської. Жвава, скора на організацію бурхливих дитячих ігор і забав, з повною головою фантазій і мрій дівчинка перетворилася у „тиху, серйозну", яка „не бавиться так, як другі діти, а ті сумовиті оченята ніби в душу зазирають" [6, с. 346]. Широко визнаваний „мімозний" закритий характер письменниці видається реактивним утворенням. Такий характер, якщо вірити психоаналітикам, приходить на заміну попередніх фалічних ексгібіціоністських тенденцій і поведінки, яку описують як дитяче блазнювання, оскільки у дзеркалі суспільних вимог останні набувають вигляду психічного дефекту і невиправданого недоліку, через що й згнічуються у підсвідомість. Свідоме Я „дізнається" про них опосередковано – через моральні вимоги Супер-Его – які являють абсолютний негатив первинних інстинктивних потягів та бажань і творять в сукупності Я-ідеал, про любов до якого так любила писати Ольга Кобилянська і з яким схильна була ототожнювати себе, сприяючи цим інфляційному розростанню Его.

Домінантною у становленні характеру Ольги Кобилянської була нарцисична установка, сформована внаслідок інтроверсії почуттів. Об'єкти почуттів не завжди були здатні виконувати „дзеркально-відображувальні" функції, показуючи письменниці лиш те, що їй хотілося бачити. Властива почуттєвим інтровертам нездатність свідомо контролювати свої почуття сприяла дедалі більшому відвертанню лібідо від світу реальності, оскільки кожне зіткнення із об'єктами призводило до надмірного збурення емоцій, які письменниця одразу ж відчужувала від себе у фантазіях. „Сила уяви і вразливість завжди будуть моєю бідою" [3, с. 95], – писала Ольга Кобилянська. Почуваючи страх перед реальністю (насправді ж перед своїми почуттями), письменниця вибудовувала у своїй уяві „альтернативний світ", на якому зосереджувалося її лібідо-об'єкта. Про мімозний страх перед реальністю і характерний для неї спосіб позбутися його свідчать епіграфи, взяті до щоденника із Ґете: „Треба з користю розвивати й узгоджувати свої почуття, свої нахили й пристрасті", але – „Що більше ми знаємо, то більше хвилюємось" [3, с. 17]. „Поєднати непоєднуване" вдавалося у стрибках ins Blau – у літературній творчості.

У той час, коли Его набувало все більшої самоідеалізації, витіснені потяги через відсутність контролю з боку Я (котре не відає про їх існування) надмірно розросталися, ставали некерованими і нав'язливими. „Вибухова сила витісненого афекту є ще більшою, тому що вже через свою ізольованість він набуває перебільшених і часто фантастичних розмірів" [16, с. 283]. У щоденниках письменниці це чи не найкраще виявляється у різноманітній любовній маячні: фалічний нарцисизм потребував „дзеркал" і вимагав для себе буття об'єктом любові й захоплення. Інший – із його життям, почуттями, думками анітрохи не береться до уваги. У записі, зробленому в день образи на брата Макса, письменниця зраджує свою справжню проблему і потребу, яку, зазвичай, була схильна ховати за еротичними мріями: „Я, нерозумна, хотіла б мати лише гроші і спокій. Якби я мала гроші, то могла б жити зовсім сама, мені не треба було б нічого, нічогісінько. Навіщо накидатися людям із любов'ю?" [3, с. 34]. Через відтікання величезної кількості психічної енергії на розв'язання захованих у несвідомому конфліктів (поза віданням із боку Я) невротична особистість більше всього потребує спокою і почуття безпеки. „Я цілком інакше думаю про любов, я знаю, коли б хтось довідався про це, то осудив би мене, але я дивлюся у вікно... дивлюся... [...] Мені не треба нічого, тільки трохи любові, щоб розважитись... Вона не довго триватиме – кілька днів, і палкі думки добіжать кінця й стануть tempi passati" [3, с. 154].

Модерні автори особливо ретельно виписували свою суб'єктивність. До обов'язкових передумов появи високохудожніх творів належить високий рівень самоусвідомлення автора, що означає обов'язкову перемогу над Его-центризмом і повне „самозречення" та „самозабуття", вихід на колективний рівень самосвідомості. Нарцисична особистість не здатна подолати власний Его-центризм через недостатнє самоусвідомлення, бо лише відповідність ідеальному Я-образу, а отже, ставлення до себе як до об'єкта прикладання зовнішніх вимог, становить запоруку його душевного спокою. Ця обставина, коли йдеться про жіночу творчість, не в останню чергу, пов'язана із фіксацією на фалічній фазі, із якої виводять загальновизнаний критерій, коли йдеться про відмінності між чоловічим та жіночим мисленням – більша об'єктивність чоловіків і більша суб'єктивність жінок у підходах до пояснення різних життєвих явищ. „Пояснення, – зауважує Карен Горні, – можливо, полягає в тому, що чоловік може задовольнити свій дослідницький інтерес у вивченні власного тіла і тому його допитливість надалі може і навіть мусить спрямовуватися на зовнішні об'єкти, тоді як жінка, навпаки, не може прийти до ясного знання себе, і тому їй набагато важче стати вільною від себе" [15, с. 17]. Можливо тому „буковинська орлиця" ані у своєму приватному життя, ані у творчості, не зазнала насолоди вільного лету, будучи затисненою між протилежними прагненнями свого невротичного характеру, а її героїні – між протилежними ідеалами.

Література

  1. Гундорова Т. Femina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської. – Київ, 2002. – 272 с.

  2. Дикманн Х. Юнгианский анализ волшебных сказок. Сказание и иносказание. Приложение: Методы аналитической психологии (Главы из книги). – СПб, 2000. – 256 с.

  3. Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади. – Київ, 1982.

  4. Кобилянська О. Твори: У 5 т.– Київ, 1963. – Т.5. – 768 с. .

  5. Лакан Ж. Стадия зеркала и ее роль в формировании функции Я в том виде, в каком она предстает нам в психоаналитическом опыте //Зарубежный психоанализ / Сост. и общая редакция В.М. Лейбина. – СПб, 2001. – с. 470-479.

  6. Ольга Кобилянська в критиці та спогадах. – Київ, 1963. – 560 с.

  7. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. – 2-е вид., перероб. і доп. – Київ, 1999. – 447 с.

  8. Райх В. Генитальный и невротический характеры. //Зарубежный психоанализ / Сост. и общая редакция В.М. Лейбина. – СПб, 2001. – С. 251-271.

  9. Сліпушко О. Давньоукраїнськийбестіарій. – Київ, 2001. – 144 с.

  10. Фрейд А. Теория и практика детского психоанализа / Пер. с англ. – Москва, 1999. – 400 с.

  11. Фрейд А. Защитные механизмы. //Зарубежный психоанализ / Сост. и общая редакция В. М. Лейбина – СПб, 2001. – С. 306-315.

  12. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Минск, 2001. – 608 с.

  13. Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. – Минск, 1997. – 480 с.

  14. Фройд З. Поет і фантазування //Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. /За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – с. 85 - 90.

  15. Хорни К. Самоанализ. Психология женщины. Новые пути в психоанализе. – СПб, 2002. – 480 с.

  16. Хорни К. Самоанализ /Пер. с англ. под ред. А. Боковикова. – Москва, 2002. – 448 с.

  17. Юнг К.Г. Бог и бессознательное. – Москва, 1998. – 480 с.

  18. Юнг К.Г. Психологические типы. – Минск, 1998. – 656 с.

  19. Юнг К.Г. Психологія та поезія. //Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. /За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С. 93-108.

1 Міміка осяяння, характерна для так званих Aha-Erlebnis у шестимісячного малюка, викликана відображенням його тіла у дзеркалі, котре сприймається як найраніший варіант особистої самоідентифікації.

Loading...

 
 

Цікаве