WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Дві душі живе у моїх грудях - Реферат

Дві душі живе у моїх грудях - Реферат

"Владко" в засаді не мав права егоїстично позбуватися "Начка", полагоджуючи свою долю без нього, узурпуючи право на "Регіну" – реальність, що для обох була однією. І для того, котрий знав, як "має бути", і для того, котрий відав, як "є". "Правник" ("учитель і законодавець") не мав права позбуватися "репортера" ("слугу" й "задоволювача" "смаків та уподобань" суспільства), бо цим прирікав себе на будівництво повітряних замків; засліплювався ілюзією, що "на той высоте, на которой они стоят, должны стоять, могут стоять все люди", а "брата" полишав віч-на-віч із самими отими "смаками та уподобаннями", у самотній "лачужке", де тому вже не залишалось нічого, крім "деградації людської гідності". "Владко" думав про "людське братерство нове", а в "сучаснім романі" виявлявся причиною смерті брата.

"Хіба ж я смерті Авеля бажав? Я жить хотів по-свому – більш нічого"...

Переставши рахуватися із реальним, ідеальне стає доктринерським. – Втративши зв'язок з ідеальним, реальне стає натуралістичним. Коли "іскра божества" і "дійствительность" починають заважати одне одному – вони гинуть обоє. У Франка інакше бути не може. Якщо Каїн став причиною смерті Авеля – вслід за цим неминуче мусить настати "Смерть Каїна" (1889).

"Неясна для вас ся легенда і чудно читати її? Не личить стара реверенда На хлопськії плечі мої. Що ж, пані, ті вірші неясні – То власная повість моя: Мої розчаровання власні І лютая мука-змія"... [3, т. 2, с. 408].

Поет "сам сказав, що мало не зробив з Каїна Христа" [3, т. 1, с. 482]. Справді, у момент каяття й прозріння Каїн осягає ту саму Благу Вість, яку заповідав Христос, і бажає, як Він, понести її людям: "Чуття, любов! Так ми ж їх маєм в собі! Могучий зарід їх у кождім серці Живе, лиш виплекать, зростить його – і розів'єсь! Значить, і джерело Життя ми маєм в собі і не треба Нам в рай тиснутись, щоб його дістати [...]. Покиньте плакати по страті раю! Я вам його несу! Несу ту мудрість, Котра поможе вам його здобути, У власних серцях рай новий створити!" [3, т. 1, с. 289].

Він дійсно хотів створити рай на землі. Не для себе – для всіх, отож вірив у святість свого покликання. Він хотів зрозуміти усю світову мудрість, щоб покласти її в підмурівок земного раю. Він приносив у жертву вдоволення й бажання власні. Тільки Бог чомусь жертви тії ... не приймав. А натомість приймав жертву Авеля, що не була ані жодною жертвою, бо Авель от просто собі ... жив. У той час, як його одержимий брат розпучливо й безрезультатно бив головою о стіни земного раю, сподіючись їх "пролупати", Авель нічим не переймався, нічого не пізнавав, нічого не "будував" ... "Малим хлоп'ятем вівці пас біленькі"; та ще й "не думавши, попросту, Мене нагнуть хотів у ту саму дитячу простоту, з котрої дух мій Давно вже вийшов" [3, т. 1, с. 286].

Його, Каїна, шокувало, що "Бог" обирає таких (!). Його, faber-а, це обурило й вирвало й уст "Ex nihilo! (монолог атеїста", 1885). Його, "Владка", це попхнуло "убити" "Начка" ...

Пара "Каїн і Авель" дала змогу екстремно рафінувати ті "половини" Франкового духу, які недостатньо полюсно презентувала пара "Лель і Полель". Остання просто була вигідним містком від "цілого" й водночас уже не зовсім "цілого" (а тому недописаного) Бориса – до повної об'єктивації роздвоєного Франкового "я". "Половини", як відомо, харчувались плодами "дерева знання" і "дерева життя". Плоди першого позірно знадливі, однак від найменшого вітру "відразу попелом розсілись, огнем розприсли, розлились смолою!" (це тому, що вони скороспілі і штучні, вирощені в "парникових" умовах – у головах кабінетних доктринерів, "докторів Сікстів" із роману П.Бурже "Учень"). Бог не толерує таких харчів, однак, саме вони спокушають і "тисячі людей і міліони"; "рої людей товпляться До дерева знання, і б'ються, рвуться за плід його". Їх споживав Каїн.

На "дереві життя" ж "плодів немного, з виду не блискучих, Захованих між листям та тернами, Тож і не ласиться ніхто на них". Та в тім то й суть, що тільки ці плоди справжні, бо ростуть у відкритому ґрунті, а не фабрикуються в "мастерских Веры Павловны", не в "оранжереях", не у вазонках на верандах "ідеальних" будинків. Це плоди життєдайні, бо здобуваються без бійки і конкуренції, самою натугою подолання спокуси (крилато-хвостатого звіра-сторожа), тобто ціною всежиттєвої праці й терпіння. Це плоди Авеля. Признавшись до них, Франко полишає недобудовану "оранжерею", вірячи, мов у юності, в те, що сама "творча сила" й "любва" гарантують життю щасливу будущину: "То дерево життя: небесний грім Вершок його розтріскав, розколов Весь пень його до самої землі, Та не убив його живої сили! Воно росте, пускає гілля вшир, Пускає пасиння нове довкола!" [3, т. 1, с. 282].

..."Мій друже, сіра вся теорія. Зелене жизні чудне древо" [3, т. 13, с. 243]...

Франко зазначав, що одним із джерел поеми були народні перекази про Фавста [3, т. 1, с. 482]. У "Народній книзі (Історії про доктора Йогана Фавста, знаменитого чародія і чорнокнижника)" Фавст залітає аж на Кавказ, із вершин якого "надіявся він неодмінно побачити рай" [2, с. 71-72], і таки бачить. Його візія є трішки деталізованим (в дусі середньовічних уявлень) фрагментом з "Буття", і, хоч про два дерева у "Народній книзі..." не йдеться, можна спокійно поповнити невистачальне на основі біблійного тексту. Що і зробив Франко.

Тобто Франкова інтерпретація райських дерев розвиває "канонічне" зерно. Плодів "древа жизні" Бог, як відомо, не заказував їсти первісним людям. Табу стосувалося тільки "дерева пізнання добра і зла", і порушено його було саме з намови Лукавого. Отже, патос Каїна нібито й справді вписується в контекст подолання "прозрілим" faber-ом позитивістської "релігії знання", апології "розуму владного без віри основ", "драгоманівства" е.с.r. (така версія вже стала "загальним положенням" в "нерадянському" франкознавстві: М.Євшан, Ю.Лавріненко, Д.Козій та ін.; поки що її піддав сумніву лише Я.Грицковян [1]. До Фавста як "чародія і чорнокнижника" Франкова поема начебто має суто формальний стосунок: от знайшовся такий прецедент саме в цьому сюжеті, а в польотах "байронічного" Каїна1 його не було, ну, то й взяв його український письменник саме звідси... Та звернімо увагу.

Про "сірість теорії" та "зелене жизні чудне древо" – славнозвісний афоризм, котрим вище ми доповнили "однодухий" образ Франкового "дерева життя" – у Гетевому "Фавсті" говорить ... чорт. Мефістофель, прикинувшись Фавстом (накинувши його плащ), цими словами спокушає наївного "ученика" , що прийшов до мудрого доктора за екзистенційною радою. Далі, півсторінкою нижче, той же лукавець записує "ученикові" в альбом ще одне напучування: "Eritis sicut Deus scientes bonum et malum" ("Будьте, як Бог, свідомі добра і зла" [3, т. 13, с. 243]). Тобто обидва, нібито взаємовиключні, варіанти життєвого "ділання" Гете "прописує" за відомством Мефістофеля. І блуд, і прозріння зарівно опиняються по той бік магічного кола, яким ані "ученик", ані сам Фавст не спроможуться відгородити себе від упливу "нечистої" "творчої" сили. Адже далі саме в надії скуштувати плодів "дерева життя" виснажений безплідним "знанням" доктор кинеться "в часу клекочущії струї, в круговорот случаїв і подій", щоб "в вирі змисловості втішити пам'єтності жаркі" [3, т. 13, с. 176-177], і, замість наблизитись до обітованої миті, опиниться на порозі пекла...

Чи думав про це Франко, благословляючи устами Каїна "зелене жизні чудне древо"? Відповідь – у наступних розділах монографії "Ecce homo (Добра Звістка від Івана Франка)", із анонсом до якої ви оце познайомились.

Література

  1. Грицковян Я. "Вірю в силу духа" – ключ до вивчення світогляду Івана Франка // Другий міжнародний конгрес україністів (Львів, 22 – 28 серпня 1993 р.). Доповіді і повідомлення. Літературознавство. – Львів, 1993. – С. 278 – 285.

  2. Легенда о докторе Фаусте. – Москва, 1978. – 424 с.

  3. Франко І. зібрання творів: У 50 т. – К., 1976. – 1986.

  4. Цеглинський Г. "Ватра": Літературний збірник // Зоря. – 1887. – Ч. 9. – С. 192-196.

1 "Смерть Каїна" Франко виношував "ще від часу, коли [...] перекладував байронівського "Каїна" [1; т. 1; с. 481].

Loading...

 
 

Цікаве