WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості англо-української взаємодії різних типів - Реферат

Особливості англо-української взаємодії різних типів - Реферат

Взаємодія не обмежується лише лексичним рівнем. У галузі словотвору можна спостерігати тенденцію до оформлення атрибутивного словосполучення як композиту з першим незмінним елементом: бізнес-форум, медіа-холдинг, інтернет-видання, арт-об'єкт тощо. Характер співвідношень між складовими цих утворень може бути різним. Безумовно, інтенсифікація вживання цих композитів, які загалом представлені в системі української мови (пор. мюзикл-хол, джаз-банд), відбувається в результаті активізації англо-української взаємодії, хоча вплив у цьому разі має не прямолінійний характер, оскільки в англійській мові цій моделі відповідають декілька структурних типів (складне слово з написанням разом або через дефіс, сполучення іменник + іменник) [Зимовець 2003].

Ще однією характерною рисою англо-української взаємодії останніх десятиріч є неунормованість фонемного та графемного складу нових запозичень: перформанс/перформенс, меседж/месидж, мас-медійний/масмедійний. Негативну роль у цьому разі відіграє відсутність регуляторних механізмів, оскільки в пересічного мовця розмивається саме поняття норми, що в свою чергу відкриває дорогу до інтенсифікації процесу запозичення, до використання великої кількості оказіоналізмів на базі слів англійського походження, які використовуються як стилістичний ресурс: Замість того, щоб заливатися кавою, кока-колою, фантою, спрайтом та іншими шкідливими „дрінками", пийте апельсинові, яблучні, томатні соки й різноманітні нектари (Дзеркало тижня, 2002, № 40).

Англо-український контакт, який відбувався протягом ХХ ст., у середовищі української еміграції США та Канади, як уже зазначалося вище, має принципово інший характер, оскільки йдеться не про міжсоціумну взаємодію, а взаємодію в межах одного соціуму. Його головна відмінність в чисто лінгвістичному плані полягає у наявності інтерференції на всіх мовних рівнях, а не в основному на лексичному, що мало місце в умовах материкової України. Звичайно, лексична інтерференція і при такому типі взаємодії залишається провідною, однак змінюється її характер. При дистантній взаємодії мова запозичує, як правило, позначення нових реалій (як матеріальної, так і духовної культури), натомість у разі контактної взаємодії (іммігрантської), крім назв нових реалій, відсутніх у місці попереднього поселення (алдермен, грент, менаджер), з англійської можуть переноситися лексеми, які витісняють питомі (майна „шахта", тикет „квиток"). Переважання субстантивних запозичень над іншими частинами мовами простежується також при цьому виді контакту. Отже, домінування іменників серед запозичених слів можна уважати універсальною рисою будь-якої міжмовної взаємодії, принаймні для мови з розвинутою системою флексій. В основі цієї закономірності лежать чинники як структурного, так і семантичного характеру. Морфологічна структура іменника у слов'янських мовах дозволяє переніс іншомовних слів без додаткової дериваційної адаптації, яка, безумовно, виступає як стримувальний фактор при перенесенні слів інших частин мови. Але, мабуть, основним чинником, який визначає домінування іменника серед інших запозичених лексем, є особливості розвитку лексичних ресурсів мови (принаймні на сучасному етапі), які полягають у тому, що мові для адекватного виконання своїх функцій (насамперед, номінативної) часто бракує позначень нових реалій. Одним із шляхів зняття цієї проблеми є звернення до іншомовних ресурсів. Якого саме вигляду набере цей процес, тобто чи буде переважати пряме лексичне запозичення, чи інші види впливу (запозичення семантики, калькування) залежить не від мови, а від соціолінгвістичних умов контакту – від тенденцій у мовній спільноті до виокремлення або до уніфікації. У всіх трьох розглянутих випадках переважають прямі лексичні запозичення, що є свідченням відсутності сильних пуристичних тенденцій в українській мовній спільноті, із тим застереженням, що в мові української еміграції все ж таки простежується настанова на збереження мови, яка, проте, не є настільки вираженою, щоби витворювати атмосферу неприйняття усього чужого.

Процес семантичного запозичення в мові українців-емігрантів є активнішим, порівняно до ситуації в мові материкової України. Це явище охоплює зміни семантики різного характеру: в одних випадках відбувається спеціалізація значення (чаша у значенні „кубок"), в інших – генералізація (тренування „тренінг, спеціальна підготовка). Зміни семантики однак не обмежуються цими двома протилежними процесами. Перенесення значень англійських омонімів на однозначні або багатозначні українській лексеми призводить до появи омоніма в українській мові (фронтовий у значенні „перший", підлога – „танцювальний зал"). Нового значення набувають не тільки окремі слова, але й словосполучення зв'язаного характеру (офісові години „час роботи установи"; соціальний добробут „соціальне забезпечення"). На нашу думку, причина більшої активності процесу семантичного запозичення в емігрантській мові полягає в тому, що запозичення значення (на відміну від перенесення іншомовного слова) часто залишається не помітним для пересічного мовця, а тому позірно не становить загрози для цілісності та неушкодженості старого коду, тобто етнічної мови.

Найбільші відмінності характеру англо-української взаємодії цього типу контакту помітні на граматичному рівні. Цей рівень мови традиційно уважається консервативним щодо іншомовного впливу, що цілком справджується для контакту материкової української мови з англійською. Ситуація в мові діаспори натомість є іншою: тут мають місце відхилення від граматичних норм української мови, спричинені тривалою взаємодією з англійською мовою (встановлення точної тривалості контакту є складним завданням, оскільки українська еміграція мала декілька хвиль, а, отже, відбувався процес змішування старих емігрантів з новими). Зокрема, можна спостерігати такі процеси: 1) активізацію вживання пасивних конструкцій (...пам'ятник Шевченкові у Вашінгтоні був запланований і заплачений членами УККА („Громадський голос", 1965, № 93)); 2) порушення у використанні видових форм дієслова (Мені доводилось декілька разів побувати у Львові („Українське життя", 1963, №13)); 3) відсутність відмінювання числівників (На протязі сімдесят п'ять років („Життя і слово" 1985, № 9)); 4) вживання замість одного прийменника іншого (комітет для справ науки і техніки („Вісті українських інженерів" 1981, № 1-2); 5) не правильне вживання дієприслівникових зворотів (Потискуючи, наприклад, клямку від вікна в певний напрям, вікно відчиняється („Вісті українських інженерів" 1975, № 3-4); 6) вираження емфази синтаксичними засобами (Що мусимо підкреслити це те, що під псевдонімом Suliny скривається дійсне прізвище автора („Вісті українських інженерів", 1975, № 3-4). Причиною появи усіх цих інновацій є відмінності між граматичними системами української та англійської мов. Незважаючи на те, що взаємодія на цьому рівні має інтенсивніший характер порівняно до лексичного, однак основні граматичні категорії та система флексій залишаються без змін, що є свідченням, з одного боку, недостатньої тривалості контакту для значних змін граматики, а з іншого, наявності в свідомості спільноти настанови на збереження мови як компонента самоідентифікації.

Отже, характер мовного контакту, крім структурних розбіжностей між мовами, визначається двома головними екстралінгвістичними чинниками. По-перше, розташуванням мовних спільнот, що взаємодіють (дистантне або контактне). По-друге, соціолінгвістичними умовами перебігу контакту (ідеологічні настанови спільноти, розвиток суспільних інститутів тощо).

Література

  1. Зимовець Г.В. Трансформація англійських атрибутивних словосполучень при запозиченні їх українською мовою // Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах. Дніпропетровськ: ПБК „Економіка", 2003. С. 67-70.

  2. Коломієць. В. Т. Розвиток лексики слов'янських мов у післявоєнний період. К.: Наук. думка, 1973. 304 с.

  3. Крысин Л.П.. Иноязычные слова в современном русском языке. М.: Наука, 1968. 208 с.

  4. Стишов О.А. Українська лексика кінця ХХ ст. К.: КНЛУ, 2003. 388 с.

  5. Сучасна українська літературна мова. Т. 4. Лексика та фразеологія. К.: Наук. думка, 1973. 440 с.

  6. Haugen E. The Analysis of Linguistic Borrowing // The Ecology of Language. Stanford: Stanford University Press, 1972. P.79-109.

Loading...

 
 

Цікаве